Сумчани: все минає, але не мистецтво і творчість

У нелегкі часи боротьби за незалежність і цілісність України — боротьби не просто символічної, а реальної, у якій сьогодні, зараз, гинуть кращі сини українського народу, залишається те, за що ми тримаємося. Вічне, прекрасне. Минає все, але не мистецтво. Суми ініціювали проведення благодійної акції «Мистецтво заради миру». В акції беруть участь художники, фотографи, письменники та інші митці, пропонуючи усім охочим свої витвори. Виручені кошти буде спрямовано на підтримку військових Сумщини, які зараз в АТО. Організатор — регіональна неурядова громадська організація «Центр соціального партнерства».

Ельвіра МАМОНТОВА, начальник відділу проектів «Агенції промоції «Суми»:

— Що мене радує? Нова виставка! 12 серпня в Сумській міській галереї ми відкрили виставку автентичних вишиванок «Вишиванки для панянки». У ній орієнтовно 30 жіночих та чоловічих вишиванок, старовинних та сучасних, з різних куточків України з колекції пані Наталі Литвиненко-Орлової. Майже всі відвідувачі на відкриття прийшли у вишиванках, з великою цікавістю роздивлялися візерунки на експонатах, ставили багато запитань господині колекції. Разом із колективом «Пісні для душі» а капела заспівали «Два кольори». Відчувався такий дух єднання... Такі моменти дорогого варті, особливо, в теперішні скрутні часи.

Олексій ЦЕЛІК, фотограф:

— У ці дні утеплюю вікна та заготовляю більше дров для опалення взимку, щоб бути якомога менше залежним від газу. І молюся про життя і здоров’я наших вояків: Нацгвардії, міліціонерів та мирних жителів Донбасу. Планую надати невелику допомогу продуктами землякам-сумчанам, які зараз воюють на Донбасі.

Аркадій ПОВАЖНИЙ, письменник:

— Мене найбільше радує, що теперішній президент відрізняється від попереднього «непорозуміння» у ліпший бік у сфері інтелекту. Про його президентські якості поки що важко щось говорити, поживемо — побачимо. Непокоїть війна, а ще цей так званий «гуманітарний вантаж» ще дужче непокоїть. Радують сум’яни, радують тим, що більшість — все ж таки адекватні люди, хто за Україну. Радує, що студія «Орфей» незабаром випустить чергову збірку. Мої сподівання, що скоро закінчиться війна на нашу користь, а також, що восени, можливо, вийде моя чергова книжка.

Ігор КАСЬЯНЕНКО, директор Агенції творчих подій:

— Мені не подобається, що в житті мого міста дуже багато політичних обговорень. Так було і до війни. Так і зараз. Мені не подобається ставлення жителів міста до екологічних питань. Чомусь їх вважають менш важливими, ніж політичні. Мені дуже подобається, що посередині мого міста тече річка, в якій можна купатися, а довкола неї, через центр, на декілька кілометрів тягнеться затишна лісосмуга, фактично великий парк, де навесні співають птахи, а восени ходиш по золоту падолисту. Мені подобається, що в Сумах так багато творчих особистостей: поетів, бардів, художників, фотохудожників, музикантів, ленд-артистів та різноманітних народних майстрів. Мені не подобаються малокультурні егоїстичні люди, яких дуже багато в моєму місті. Мені подобається, що в Сумах так багато людей, які роблять добрі справи за покликом серця. А ще мені подобається, що тут все поруч.

Анна ШЕВЧЕНКО, дитяча письменниця, кандидат географічних наук, мама двох дітей:

— Хто в дитинстві не мріяв утекти від нудного повсякдення кудись у часи великих битв та звершень? І обов’язково — у гущу подій. Та ще й аби щось таке героїчне вчинити, і сухим із води вийти... І хто б міг подумати, що в ХХІ столітті доведеться жити під дамокловим мечем війни. І що це так тяжко, таке дивне роздвоєння: за вікном — спекотне літо, діти в пісочниці, горобці цвірінькають, та цей мир за кількасот кілометрів трансформується в руїни, вибухи, кров і смерть.

У такому усвідомлено-кришталевому світі мимоволі вчишся речам, які раніше застували щоденні клопоти. Не псувати настрій через дріб’язок, цінувати близьких, не розмінюватися на нічого не варті сварки, прощати й дякувати. Помічати зовсім інші дрібниці, які відбиває крихка кришталева оболонка. Такі прості щоденні речі, які складаються з шелесту вітру, вечірньої прохолоди, ранкової кави. Я навчилася зосереджуватися на цих проявах так, наче вони останні. Добре це чи погано? Не знаю. Але в арсеналі таких маленьких відкриттів з’явилися ящірка в креативному камуфляжі, яку ми з дитиною побачили на лузі («Мамо, це точно ЯЩІР! навіть ВІН зібрався нас захищати!»), забуте відчуття росяної трави й зірочки на дні річки. Як? Ви ще не знаєте? Якщо на тихому річковому мілководді легенько бризнути на воду так, щоб утворилися бульбашки — по піщаному дну попливуть їхні відображення. Ціла галактика сонячних, променистих зірочок...