Тривожні роздуми про завтрашній день планети

Відгук на діалог академіка Ю. Туниці та космонавта Л. Каденюка «Земля в небезпеці» («День» № 23 від 8-9 лютого ц.р.)

Проблема, порушена на шпальтах газети «День» (8-9 лютого ц.р.) у діалозі академіка Ю. Туниці та першого космонавта незалежної України Л. Каденюка, ніби й не є новою для суспільства. І, зокрема, — для мене особисто (давно вже читаю в магістратурі спецкурс «Філософські засади сталого розвитку», написав книжку з такою назвою й ряд інших праць, деякі — у співавторстві з Юрієм Юрійовичем). Але опублікований діалог все-таки владно привертає до себе увагу читача — гостротою думок, логічною чіткістю, неприхованою глибокою тривогою за завтрашній день планети й долю людства.

Це, на превеликий жаль, сувора правда: «наше суспільство настільки звикло до екологічних небезпек, що втратило інстинкт самозахисту»... Зі шпальт газети космонавт і вчений спільно б’ють на сполох, щоб відновити цей природний інстинкт, безжальною мовою фактів наочно розкрити нам усім глибину прірви, перед якою в наш час опинилася світова спільнота. Горезвісний homo economicus уже не здатен розуміти, що вже давно гине природа, часткою якої є й він сам. Мимоволі згадується назва праці відомого еколога Ж. Дорста — «До того, як помре природа»... Панівна нині ринкова економіка, єдиною розумною альтернативою якої може бути лише екологічна («зелена») економіка, є антиприродною, а тому згубною моделлю господарювання.

Суспільство сталого розвитку неможливе без істотного самообмеження людини, її потреб та претензій. Поняття розумних потреб, яким має неухильно керуватися людство, логічно пов’язане зі вченням академіка В. Вернадського про ноосферу — сферу розуму. Ноосферизація (тобто наповнювання розумним змістом) буквально всіх сторін життя соціуму — найважливіша, справді стратегічна вимога часу.

Ще одна яскрава думка В.Вернадського, слушно наведена учасниками діалогу, — це те, що всі ми тепер є громадянами не лише певних держав, а й водночас — і громадянами планети. Глибинний сенс багатогранного та внутрішньо суперечливого процесу глобалізації (адже ми живемо в глобалізованому світі!) полягає в тому, що людство дедалі більше усвідомлює себе єдиним у своїй різноманітності суб’єктом суспільно-історичної діяльності. Те, що відбувається в Чорнобилі або на островах Японії (в лісах Бразилії тощо), рівною мірою стосується кожного на планеті.

Із цим органічно пов’язана ідея Екологічної конституції Землі, запропонована ще 1992 року Ю.Туницею. Відтоді минуло понад 20 років, на базі цієї ідеї сформовано науково-теоретичну та водночас суспільно-політичну концепцію. На жаль, і досі на шляху втілення її в життя чимало бар’єрів, перешкод (об’єктивного та суб’єктивного характеру). Нещодавно на Всесвітньому форумі «Ріо+20» знов не знайшла підтримки офіційна пропозиція України — започаткувати процес практичної реалізації цієї концепції. Тому вселяють надію наведені в діалозі академіком слова президента США Барака Обами про зміну курсу США в глобальній екологічній політиці (це було сказано 21 січня ц.р.). Хотілося б вірити, що світова спільнота нарешті належно оцінить та підтримає важливу ініціативу українського вченого.

Учасники діалогу справедливо дорікають різним політичним інститутам нашої держави, які досі не спромоглися навіть затвердити концепцію сталого розвитку України (першу редакцію її проекту було підготовлено та обговорено в Національній академії наук ще 1997 р.). Як говорить Л.Каденюк, «необхідно нарешті ухвалити закон про сталий розвиток (його концепцію і стратегію), а також закон про програму сталого розвитку України». Це — принципові речі.

Безперечно, конструктивною ідеєю діалогу є мета формування в Україні громадянського суспільства, яке «спонукатиме владу до забезпечення сталого розвитку та екологічно безпечного майбутнього». Усі політико-ідеологічні перипетії мають відходити на задній план у порівнянні з цим основним вектором соціального поступу. Актуальною є мета формування громадянського суспільства у вигляді найширшого руху, озброєного соціоекологічними ідеями (або навіть системи не зовсім ідентичних рухів, об’єднаних лише загальними принципами соціоекологічної платформи).

Різнобічний процес екологізації суспільства, який досить активно йде у світі (і зокрема — в Україні), упродовж останніх десятиліть, як свідчить життя, потребує чіткіших та виразніших орієнтирів. Саме в цьому, на мій погляд, сенс «мирної, безкровної екологічної революції у свідомості людей; революції, яка необхідна для збереження життя на Землі», до чого закликають учасники діалогу. Додам: не лише життя на Землі, а й самої планети загалом як унікальної єдності живих і неживих форм матерії. Катастрофічно швидке накопичення антиекологічних антропогенних факторів змушує визнати, що без небайдужої участі кожного з нас унікальний космічний корабель «Земля», хоч як це гірко, ризикує назавжди зійти зі своєї орбіти...

Едуард СЕМЕНЮК, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри Національного лісотехнічного університету України, Львів