Цей тиждень — тріумфальний!
І це справді так, бо всі опитані львів’яни ані словом, ані півсловом не згадали про найголовніші, здавалося б, події цього тижня: початок опалювального сезону і старт президентської кампанії. Може, просто втомилися від одвічних українських проблем? Нібито й ні: успішно працюють, дбають про дітей та батьків, пам’ятають про друзів і колег, а головне — говорять тільки про хороше. З поганого ж називають лишень невідворотні «принади» осені — негоду та грип. А ще — плагіат.
Віктор КАМІНСЬКИЙ, композитор, професор Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка:
— Я взагалі не задумуюся над тим, що добре, а що погано. Просто працюю. А загалом із хорошого — львівські міжнародні фестивалі: сучасної музики «Контрасти» та камерної — «Шимановскі-квартет і друзі». Надзвичайно приємно, що у першому концерті «Контрастів» звучав мій твір Te Deum. А найважливіша мистецька подія — фантастичний Концерт для скрипки з оркестром №6 Мирослава Скорика у виконанні симфонічного оркестру «INSO-Львів», яким диригував сам маестро, та першої скрипки «Шимановські-квартету» Андрія Бєлова. Що ще хорошого? Маємо дуже гарних учнів. І минулого року, і цього ми взяли на композиторське відділення не двох, а трьох студентів, бо діти — дуже талановиті, а в наш час це велика рідкість. Згадаймо хоча б випадок із гімном Партії регіонів. Це ж переписаний один до одного Тото Кутуньо! І таких «вправних» композиторів у нас в Україні зараз 99%. Оце й погано!
Алла БАБЕНКО, режисер Театру ім. Марії Заньковецької, народна артистка України:
— Найприємніша подія цього тижня — 75-річчя великого друга моєї молодості актора і режисера Михайла Козакова. Ще з хорошого — репетиції нової вистави «Соломея» за твором Романа Горака. Це історія взаємин нашої оперної діви Соломії Крушельницької та українського мецената Йосипа Білинського, який жив у Єгипті, допомагав багатьом українцям і 1918 року віддав всі свої гроші на підтримку Української Народної Республіки. Ще відправляю до Москви заньківчан — на театральний фестиваль слов’янських країн «Золотий витязь», який колись проходив під патронатом Алексія ІІ. Тепер заходом керує актор і режисер Микола Бурляєв. Повеземо «Розповідь невідомого» за Чеховим. А з поганого лишень те, що загрипував Юрій Волинський, який виконує у виставі головну роль.
Етелла ЧУПРИК, всесвітньо відома піаністка, заслужена артистка України:
— У мене все добре! На погане немає часу. Гарно відкрила новий концертний сезон. Виконувала у Хмельницькій філармонії Рапсодію на тему Паганіні Сергія Рахманінова. Глядачів було — повний зал, і вони не хотіли відпускати мене зі сцени. Я грала ще і ще — спочатку імпровізацію на тему Рахманінова, а потім — «Італійську польку», яку публіка слухала стоячи. Готуюся до нових виступів, розпочала репетиції Різдвяної програми. У музичній академії маю дуже сильних студентів. Щоправда, на початку навчального року мусила налаштувати їх на серйозну роботу: «Граємо добре або не граємо взагалі!». Виховую двох гарних синів. Старший нещодавно одружився — тепер-от маю дуже хорошу невістку. А ще багато часу проводжу за мольбертом — малюю ікони, а потім роздаю по людях.
Ігор ГЕРИЧ, хірург, професор Львівського медуніверситету, член Нацради при Президентові України:
— У мене все дуже добре: близькі здорові, заплановані справи спокійно доробляються, спокійно планується й щось нове. Мама, перехворівши рік тому на важкий інфаркт, вийшла на роботу. Я так і не намовив її після хвороби переїхати до Львова. Телефоную тричі на день, а на вихідні завжди їду до неї в Турку, а це 146 кілометрів від Львова. Соломійка моя вчиться в одинадцятому класі, готується до вступу у медуніверситет, ходить до репетиторів — з хімії, біології, української мови та історії. Гнат навчається на третьому курсі, з профілем ще не визначився, але потроху схиляється до хірургії. Дописую книжку «Антибіотикова терапія в хірургії» і закінчую довідник «Симптоми в хірургії». А ще — викладаю, консультую, оперую.
Роман ВІКТЮК, московський режисер, заслужений діяч мистецтв Російської Федерації, народний артист України:
— Усе хороше в моєму житті пов’язано з театром. Не став винятком і останній тиждень. Привозили до Львова «Ромео і Джульєтту». Зрештою, ми були не тільки у Львові, а й у Києві, Харкові та Одесі. Виставу всюди приймали просто прекрасно. Мої актори приїхали до Львова вперше і попросили мене відвести їх на Личаківський цвинтар, де ми відвідали могилки акторів, поклали квіти — всім-всім... А потім мої хлопці попросилися в «Криївку» (ресторан на площі Ринок. — Т.К.): «Мы бы очень хотели там побывать, потому что видели по телевизору сюжет, где говорили, что этот ресторан — подвал национализма»... Я маю ключ від Криївки — мені колись подарували, але навіть витягнути не встиг: двері відчинив хлопець зі шмайсером — побачив мене, розсміявся і спитав, чи не москалі зі мною? Мої актори відповіли: «Нет, мы — украинцы. Героям слава!». А з поганого — тільки те, що у Львові дощ і холодно. Я навіть не зміг поїхати у Піски, де в моїх сестер маленька хатинка. А взагалі про погане ані думати, ані говорити не можна — бо біда моментально прилітає, і про це завжди треба пам’ятати. А ще треба затямити, що щастя — це пауза між двома нещастями. Щастя не треба кликати. Треба мати в душі храм, тоді щастя прийде непомітно і обов’язково.
