Україна: від Мазепи до «Майдану»
19 квітня в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України відбулася подія, про яку повинна дізнатися українська громадськість. Перекладач Віра Річ презентувала в колі аспірантів та студентів унікальний проект візії нашої культури «Україна: від Мазепи до «Майдану», що являє собою спробу закодування української історії в поетичний текст. Над проектом «закодованої» в поезію історії свого часу працювала й Ліна Костенко, а результатом цієї спроби є історичні романи у віршах «Маруся Чурай» і «Берестечко». Все, що було прочитано на презентації в Інституті літератури, — це результат виснажливої кількадесятилітньої перекладацької діяльності Віри Річ, яка самовіддано працює у Великобританії над популяризацією українсько поезії.
Віра Річ народилася в 1936 роцi в Лондоні. Довгий час працювала над перекладами української та білоруської поезії (антологія білоруської поезії «Як вода, як вогонь», надрукована в Лондоні, 1971 р.). Пані Річ також перекладає з польської, білоруської, російської, чеської, хорватської, норвезької та іспанської мов. У 1997 р. Національна спілка письменників України нагородила її найвищою відзнакою — премією ім. Івана Франка.
Ця поетична презентація — своєрідний діалог із унікальною людиною, неперевершеним перекладачем українських творів англійською мовою, журналістом і політичним діячем Вірою Річ, яка кілька десятиліть свого життя присвятила Україні. Любов розпочалася ще в часи радянської імперії, коли про Україну як суб’єкт самостійної політики, як країну, що має власну культуру, філософію мислення, історію, мову, ще не знали.
Для того, щоб про Україну почули на світовій арені, важливо мати той продукт, який можна запропонувати світовій спільноті. Подібна ідея вже пульсує, наприклад, у Києво-Могилянській академії, яка хоче в своїй системі науково-дослідницьких та культурних підрозділів створити центр світового українства. Але, крім цього, імідж України та українців для інших країн є не менш важливим. Простір культури та міжкультурної комунікації сьогодні є чи не найвдалішим для формування діалогу і входження у віртуальний простір. Слава Богу, для цього є підстави, а проект історії через поетичні переклади Віри Річ — засвідчив, що українська поезія, історія може бути цікавими для світу. Хочеться вірити, що ця праця буде гідно оцінена, що така спроба дасть зрозуміти, чого варта українська культура, а це, у свою чергу, мусить постати як антиречовина до комплексу приниженості, національної меншовартості.
Працю Віри Річ нарешті почали визнавати на державному рівні в Україні, адже 29 березня цього року посол України у Великобританії нагородив Віру Річ орденом Княгині Ольги. В Україні вже захищено дисертацію з перекладацької майстерності пані Річ, але це, мабуть, лише початок.
Дізнавшись про приїзд Віри Річ до України, Микола Григорович Жулинський — директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка — допоміг організувати цей захід, розуміючи його важливість для України. «Україна: від Мазепи до «Майдану» — це спроба прочитати код української історії й показати власну версію бачення України в історичному, діахронічному зрізі. Мабуть, подібний проект історії може видатися суб’єктивним, але попри все, він викликає в глядачів-реципієнтів шквал емоцій.
Модель історії, з якою працює Віра Річ та її колеги з поетичного альманаху «Розмаїтості» («Manifold magazine of New Poetry»), — це поетичне полотно, що, на мою думку, перевершує суто історичний ракурс дослідження. Поезія, як оболонка та форма цього проекту історії створює образ України в категоріях універсальних, метафізичних. У такий спосіб ми можемо побачити власні недоліки й переваги, зрозуміти себе на історичній спіралі світової історії, культури, гуманітарної думки, що апріорі позбавляє поширеного сьогодні комплексу меншовартості. Подібний перекладацький проект — це блискуча спроба донести про Україну, її поезію, історію, культуру, мислення через англійські переклади, адже саме англійська мова — це мова міжнародної комунікації, а Україні сьогодні дуже не вистачає англійських перекладів, досліджень із україністики англійською мовою. Без цього ми не зможемо увійти в поле наукових досліджень у світі.
У презентації було використано переклади з творів І. Мазепи, І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Зерова, О. Теліги, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса та інших. Здається, кожен із цих митців — це самобутній космос, неперевершений медіатор і провісник Слова, який у своїй творчості відбив код української ментальності й духу. Але, як виявилося, у кожного з них вдалося знайти ті поетичні тексти, що витворюють високовольтну дугу, яка відображає в історичному дзеркалі боротьбу нашої нації за свою незалежність. Шляхетну, красиву, гідну боротьбу, в якій можна побачити щит і меч українського Слова й Думки. Побувавши на презентації, переживши історичні катаклізми ще раз, розумієш, наскільки нікчемними та неправдивими є спроби переконати/нав’язати думку, що Незалежність українцям «упала з неба».
Як казав М. Вороний: «Історія України — це спроба вберегти той краєчок українського неба, щоб не переривався зв’язок поколінь, щоб Україна позиціонувала себе як суб’єкт світової історії, а тому подібний проект постає як міжкультурний полілог».
Презентація, яка відбулася 19 квітня, вже була представлена в Лондоні, а також у Кембриджському, Оксфордському університетах та на фестивалі в Единбурзі. Її, зокрема, встиг оцінити президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький. Я радий, що такий проект удалося продемонструвати в Україні. Щасливий, що на цю зустріч, крім фахових науковців, прийшли також студенти «Могилянки» та інших університетів України. Зустріч виявилася дуже цікавою. Сподіваюся, що цей візит до України буде не останнім і ми ще станемо свідками результатів сумлінної праці людини, яка віддає роки свого життя праці над українською поезією.
