«Я ніколи в житті не торгувала власною совістю»

З нового листа Надії Марчук:

«Я отримала листа з критикою на мій вірш від одного киянина, який чомусь не назвав свого прізвища. І як іще я можу відповісти цій людині, як не через вашу газету?

Суть звинувачень зводиться до того, що я написала нібито у вірші неправду, бо голодомору в Україні немає. Бо вулицями Києва бігають «рум'яні» хлопчики-жебраки, яких «нероби-батьки ганяють за копійкою». А старі люди мруть «від хвороб і років природньо».

Шановний киянину! Запевняю Вас, що я написала цього вірша не просто так, а після багатьох розмов на вулицях рідного селища з пенсіонерами, які, як тільки отримують пенсію, одразу віддають її за борги. «А самі голодні сидимо», — кажуть вони.

Розповідали мені і про бабусю, яка з розпачу покінчила життя самогубством. І про те, як у чернігівських їдальнях голодні люди кидаються до миски чергового відвідувача, аби вишкребти скоринками хліба його недоїдки.

Була я і в Києві, і в Одесі. Розмоваляла з дітьми-жебраками. Оскільки я пересуваюсь за допомогою милиць, то вони сприймали мене як «свою людину», довіряли. Розповідали страшні речі про свої отруєння після «харчування» на смітниках, про продаж їх, дітей, «на органи...»

Звичайно, є у нас фальшиві жебраки, є батьки-нероби, п'яниці, наркомани тощо. Але ж стільки людей хотіли б працювати, та не можуть знайти роботу!»

З анонімного листа киянина до Надії Марчук:

«Прочитав я Вашого вірша... і жахнувся: що це, настав новий голодомор? Щось не те, подумалось, і вирішив перевірити. ...Зв'язався зі знайомим П.С. зі Срібного (селище, у якому живе Надія Марчук. — Ред. ), і той, причетний до місцевої влади, заявив, що «такого, що «мруть голодні діти» не зареєстровано», це суцільна вигадка, дурниці. Голоду немає.

Зараз літо, усі на городах, є що їсти з рідної землі, хліб одержують усі за копійки, а у кого немає, їм допомагають... Але досі ніхто від голоду (тут мова йде про Київ. — Ред. ) не впав.

Отож не вигадуйте. Життя складне, і негаразди ще можуть бути, але до голодомору не дійде...»

«Говорити, що в області люди вимирають від голоду, немає ніяких підстав», — сказала «Дню» помічник заступника голови облдержадміністрації з питань освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту, молоді та спорту, громадських організацій Раїса Міненко у телефонній розмові. У місті Чернігові, за її словами, по пенсії заборгованостей немає. У той же час, визнала вона, по області ситуація, на жаль, залишається негативною. У деяких районах пенсіонерам гасять борги, проводячи виплату за рахунок натуроплати. «На місцях ситуації різні: хто може платити цукром, хто — лісом...», — пояснює Раїса Міненко.

Як з'ясував кореспондент «Дня», у Чернігівській області найнапруженішою ситуація була цієї зими, коли медики і вчителі не отримували реальних грошей ще з початку 1998 року. «За два-три останні місяці, — продовжує пані Міненко, — сталося позитивне зрушення з виплати зарплатні бюджетникам». Ця незначна тенденція на зменшення погашення боргів дещо зняла соціальну напругу в області. А виплатити останню заборговану копійку бюджетникам тут планують до першого грудня цього року.

З листа Надії Марчук:

«Знаєте, народ у нас справді таки терплячий. І прості люди, не політики і не економісти, говорять приблизно так: «Ми б потерпіли і без грошей, якби знали, що наші гроші підуть на щось своє, на будівництво якогось нашого заводу, а не на закордонні вілли начальству».

Як повідомили «Дню» у Чернігівській облдержадміністрації, в області вже три місяці як офіційно припинили будівельні роботи з неофіційним формулюванням причини: «заради виплати людям грошей». Тепер недобудованими стоять у першу чергу лікарні, а комунальне забезпечення перебуває у ще критичнішому стані.

Чернігівська область на сьогодні посідає друге місце після Івано-Франківської за обліком незайнятості населення: тут є безробітними 7,2% людей працездатного віку (в середньому по Україні офіційне безробіття становить 4%). А у смт Срібне, звідки ми отримали листа, офіційними безробітними є 9 % жителів, і «це один з найвищих показників в області», — зазначив керівник обласного Центру зайнятості по Чернігівській області Юрій Лисий.

Причинами повального безробіття тут фахівці називають бідність Поліського краю та зменшення трудової і маятникової міграції, коли люди їздили на роботу до сусідніх областей.

З листа Надії Марчук:

«Мені зараз дуже важко живеться. Але я ніколи в житті не торгувала власною совістю. Бо тоді не зможу бути авторитетним учителем — діти відразу відчують зло. Не зможу нагадувати людям про те, що жодна ідея не варта однієї сльози невинної дитини, як писав великий Достоєвський.

...А ще мені дуже прикро, що багато молодих людей бажали б залишити Україну, жити десь за кордоном (опитувала учнів). І прикро, що наш народ ніяк не може стати єдиним цілим, піднятися на захист національних інтересів, дивитися не в минуле, а в майбутнє».

ВIД РЕДАКЦІЇ

Коли ми готували цього листа до друку, то звернули увагу на ще одне поняття слова «голодомор» у сьогодні реальному для України контексті. Мова, власне, йде про «голодомор» не як фізичну смерть, а як смерть Розуму, Інтелекту нації, що є набагато страшнішим і очевиднішим у наш час, коли освіта досі не є у числі державних пріоритетів і коли виключно американська та російська антикультури (бо істинна культура цих країн до нас не доходить — надто дорого коштує) виховують наше підростаюче покоління через наші, українські засоби масової інформації, насамперед — електронні.

Ще на початку XVIII століття імператор Франції Наполеон говорив своєму народу, що загибель армії — це біда, смерть імператора — це подвійна біда, але втрата інтелекту нації — це повна катастрофа. Наприкінці 90-х років XX століття в Україні (хоча й у географічному, але усе ж в центрі Європи), у країні з найлюдянішою Конституцією, де продовжують працювати методами пропаганди здавалося б «мертвих» режимів, відбувається саме повна катастрофа: коли в державі «вбивають» її інтелект методом елементарного його ігнорування.