Як внутрішні органи показники «добували»

У радянський період роботу органів внутрішніх справ керівництво МВС оцінювало за цифровими показниками. (Навряд чи щось істотно змінилося в цьому питанні й за часів незалежності України.) Менше на території району чи області зареєстровано злочинів — отже, поліпшилася профілактична робота; вищий відсоток розкриття кримінальних проявів — отже, краще спрацював кримінальний блок. А коли так, то керівництво райвідділу чи обласного управління замість догани чекало з Києва подяку, а подумки свердлило дірочку в кітелі для медальки й на погонах для чергової «зірочки». Задля похвали люди в міліцейській формі йшли навіть на свідому фальсифікацію. Хоч як це дивно, але нерідко їм у цьому допомагали засуджені за інші злочини, беручи на себе чужі злодіяння.

Найвідомішим «добровільним помічником міліції» за часів СРСР був Григорій Гуревич. Про «діяльність» цього в’язня в Україні розповіла у фейлетонному детективі «Бубновий сищик» газета «Правда» за 19 червня 1988 року. Тоді уперше й востаннє за часів Радянського Союзу головне друковане видання країни розмістило на своїх сторінках критичний матеріал про роботу кіровоградської міліції. Ми знайшли цю газету й інші архівні матеріали щодо тієї афери.

Ув’язнений Гуревич допоміг співробітникам міліції кількох областей України зняти з обліку 268 нерозкритих (!) злочинів. Він узяв на себе таємниче убивство професора Д., убивство таксиста К., зѓвалтування неповнолітньої Б. зі смертельним наслідком, скоєні в Києві. У Фастові посприяв місцевій міліції розкрити 16 злочинів. Постарався в’язень і для міліціонерів Вінничини та інших областей України. Він взагалі нікому не відмовляв, охоче виїжджав у «відрядження», мовчки підписував процесуальні документи. Лише на Кіровоградщині Григорій Борисович зізнався у понад трьох сотнях злочинів. Щоправда, лише 103 його явок з повинною міліція встигла задокументувати як розкриті злочини, оскільки ту аферу викрила прокуратура.

Григорій Гуревич народився 1962 року у Вітебській області. Не одружений. Худорлявої статури. Волосся руде. Зріст — 1 метр 71 сантиметр. На батьківщині, в Білорусі, його тричі судили за крадіжки. У в’язниці жорстоко задушив співкамерника в масовій бійці. За це четвертий суд призначив покарання в 15 років позбавлення волі з відбуванням перших п’яти років у тюрмі. З Бобруйська Гуревича перевезли до Вінниці. А поперед Григорія до України блискавкою полетіла звістка — цей в’язень легко зізнається в будь-яких підказаних йому злочинах, бере на себе все. Дізнавшись про цю «прикмету» в’язня, у Вінниці в камеру до Гуревича почали учащати міліцейські чини, які слізно просили його написати чергову явку з повинною. Посадові особи зачитували в’язневі секретні оперативні документи, детально розповідали про суть справи, підсовували на підпис чисті бланки документів і на місці злочину влаштовували репетиції. А потім, уже в присутності понятих, розігрували справжній спектакль.

Напрошується запитання: навіщо йому було це потрібно? Відповідь проста: на нарах нудно, а тут з тобою носяться, як з писаною торбою — на знак подяки в одному райвідділі піднесуть наркотики, десь дадуть пляшку пива, а десь наллють і стакан горілки чи коньяку. Пригощали в’язня салом, фруктами, солодощами... Та й обмовляючи себе, злочинець уже нічим не ризикував. Співробітники міліції, оформивши відповідним чином явку з повинною, ставили галочку у звіті, що злочинця знайшли, справу закривали під різними приводами та оперативно відправляли в архів, щоб ніхто не запідозрив, що це «трухлява липа». Адже добровільні зізнання Гуревича інакше як абсурдом і не доводиться називати. Виходило так, що Григорій Борисович грабував, убивав, ѓвалтував і душив перехожих «Запорожцями» та «Москвичами», підстерігав інкасаторів, зламував сейфи банків, учиняв п’яні бійки, украв із колгоспного сховища дві автомобільні шини, вихопив із потяга, який мчав із шаленою швидкістю, три ящики тушонки — і знову убивав і крав усе, що потрапить під руки. До четвертої судимості білорус не був на Кіровоградщині, як і взагалі в Україні, водійських навичок не мав, а елементарне зіставлення дат скоєння злочинів, у яких зізнався в’язень, показує, що більшість із них він учинив або ж коли вже був за ґратами, або ж ще до свого народження.

«Коли Гуревич написав явку з повинною, що вчинив злочини і на Кіровоградщині, керівництво УВС нашої області зініціювало етапування в’язня до Кіровоградського слідчого ізолятора № 14, — пригадував пенсіонер органів внутрішніх справ Євген Волченко, котрий на той час був заступником начальника СІЗО з оперативної роботи. — І вже у перший день Гуревич написав 12 явок з повинною на ім’я начальників кількох райвідділів міліції нашої області, що він скоїв на їхніх територіях різні злочини. Ці зізнання потрапили на стіл до першого заступника начальника УВС Кіровоградського облвиконкому. А потім начальник СІЗО взяв особисто від Гуревича понад 30 явок з повинною. Разом з тим, я отримав інформацію, що то все маячня, і таким чином Гуревич намагається поліпшити собі умови відбування покарання, а потрапивши за межі СІЗО — спробує втекти. Відповідно до службової інструкції, я письмово доповів про це керівництву. Та в УВС на мої застереження не звернули уваги. Їм треба було поліпшувати статистичні показники, а якою ціною — не важливо».

І закрутилася карусель. За Гуревичем періодично приїжджали то з одного, то з іншого райвідділу міліції, а він зі швидкістю стенографістки писав свої зізнання. Лише в одному Кіровоградському райвідділі міліції білорус узяв на себе понад 30 злочинів. Можливо ця цифра зростала б і далі, якби Гуревичу не підказали зізнатися у двох убивствах, скоєних у Кіровограді, серед яких — смерть директора підприємства. Із райвідділу міліції зателефонували до прокуратури й пихато повідомили, які вони молодці. Експерт-криміналіст обласної прокуратури Микола Чернега негайно поїхав на Балашівку, мікрорайон Кіровограда. Коли він зайшов до одного з кабінетів у райвідділі, то побачив перед собою на стільці з цигаркою «БТ» в зубах худорлявого чоловіка, а на столі перед ним — розгорнуту шоколадку «Альонушка», морозиво. Кілька запитань Гуревичу, від якого тхнуло коньяком, — і обурений Чернега залишає райвідділ. Досвідчений криміналіст кипів від люті: його водять за носа. Чернега доповів про це прокуророві області, а той організував перевірку «діяльності» Гуревича на Кіровоградщині. Потім до перевірки долучилася Генпрокуратура, і за її поданням МВС покарало керівництво обласних УВС, а останні змушені були покарати всіх учасників цього грандіозного фарсу. Комусь винесли сувору догану, когось відправили на заслужений відпочинок, а когось посварили пальцем. Покарало міліцейське керівництво й ні в чому не винних працівників, які чесно виконували свій обов’язок і, що головне, попереджали, що це брехня і наслідки будуть плачевними. Прокурор області знову виявив принциповість, і з деяких співробітників органів внутрішніх справ було знято незаслужені покарання.