Загадка з каменями у степах під Компаніївкою
Учені досліджують призначення нещодавно виявлених менгірів
Із 2,5 тис. відомих сьогодні пам’яток археології Кіровоградщини особливе місце посідає мегалітичний комплекс у Компаніївському районі, за яким закріпилася місцева назва «Межові камені». Це одна з найдревніших пам’яток, що створена руками людини. Менгіри — вертикально поставлені кам’яні блоки (стовпи, брили), які зазвичай трапляються у вигляді груп та алей (паралельних рядів). Серед ймовірних їх призначень — культові (ритуальна огорожа інших споруд, символіка центру, визначення меж володінь, елементи ритуалів переходу або родючості, фалічна символіка), меморіальні, солярно-астрономічні (візири й системи візирів) та межові. Мегалітичні комплекси поширені у різних частинах світу. На території України виявлені у Криму і на Кіровоградщині. Та алея менгірів єдина — за 2,5 км на південь від села Нечаївка Компаніївського району, на правому березі річки Сугоклея та за 500 м північніше місця впадіння у неї притоки Сугоклейчик.
Учитель з Нечаївки Григорій Громко першим звернув увагу на те, що це мегалітична споруда, і зафіксував 12 найбільших каменів алеї, що утворювали шість пар. Протягом останніх трьох років Межовими каменями цікавляться й учені. 2011-го кіровоградські археологи Микола Тупчієнко та Валентин Собчук визначили протяжність алеї — 779 м, і що утворена вона значно більшою кількістю каменів — щонайменше 15 пар. 2012—2013 року Собчук провів більш детальне вивчення об’єкта.
«Складено план комплексу, визначено точні географічні координати кожного з каменів-менгірів, встановлено розміри їхньої наземної частини та геологічне походження, здійснено шурфування навколишньої території, знайдено нові групи каменів, що могли бути його складовою частиною, — говорить Валентин Володимирович. — Ці дослідження дозволили припустити взаємозв’язок алеї каменів з групою поховальних споруд — курганів та поселеннями доби бронзи, які містяться неподалік мегалітів».
Відстань між каменями у парах від 1,5 до 3,2 м, а відстань між сусідніми парами каменів — від 12 до 150 м. Переважна частина менгірів укопана у грунт або лежить безпосередньо на поверхні. І лише камінь із 13-ї пари є виходом гранітного щита. Висота наземної частини найвищого вертикально вкопаного каменю 1,3 м. Інші камені заввишки від 0,16 до 0,93 м. Різниця перепаду абсолютних висот найнижчої та найвищої точок алеї — приблизно 25 м.
«За визначенням головного геофізика геологорозвідувальної експедиції №37 Ганни Калашник, каміння місцевого походження — граніти порфіробластові різного ступеню вивітреності, — продовжує Собчук. — Вага найбільшого менгіра — щонайменше 2 тонни. Та складність роботи будівничих полягала не лише у переміщенні важких каменів, а й у дотриманні високої точності спорудження алеї — через усі 15 пар проходить єдина пряма. А от відхилення алеї від найближчого основного напрямку «схід — захід» — майже 16 градусів».
Неподалік від мегалітичного комплексу виявлено три давні поселення, два з яких датуються добою бронзи (II тис. до н.е.), а одне — часом черняхівської культури (III — V ст. н.е.). Собчук припускає, що Межові камені також належать до доби бронзи.
Поблизу менгірів виявлено велику кількість окремих курганів та курганних груп. Найбільше зацікавлення викликає курганна група, що на відстані 0,5—1,5 км у західному напрямку від останньої пари. Якщо умовно продовжити осьову лінію мегалітичного комплексу в південно-західному напрямку, то вона перетне ареал цієї курганної групи з трьох насипів. Висота найбільшого кургану 2,5 м, на його поверхні низка великих укопаних каменів.
«Є дві версії призначення мегалітичного комплексу Межові камені, — говорить Валентин Собчук. — Алея прив’язана до поховальної споруди (споруд) і була конструктивною частиною єдиного комплексу, а головна частина — кургани. Поблизу багато великого правильних форм каміння у двох лісосмугах, що проходять майже перпендикулярно до умовної лінії, проведеної від алеї мегалітів до курганної групи. Це каміння зосереджувалося саме в точках перетину цієї умовної лінії з лісосмугами, що свідчить про стягування цих каменів з найближчої території, щоб вони не заважали землеробству».
Валентин Володимирович припускає, що це каміння із зруйнованої частини мегалітичної алеї, яка доходила до найвищого кургану. Алея була певним ритуальним коридором від поховальної споруди або ж навпаки до неї. Найближчі аналогії до Межових каменів під Компаніївкою — алеї французької Бретані, де вони мають підхід до поховальних споруд — великих курганних гробниць.
Друга версія передбачає свідому астрономічну направленість кам’яних алей. Перевірка цієї версії лише розпочалася. Як встановив Собчук, загальний азимутальний напрямок алеї не співпадає з напрямком на схід — захід сонця у день літнього рівнодення, а також в інші ключові дні року — зимового рівнодення, весняного та осіннього сонцестояння. Щоправда, поки що не перевірялися крайні точки Місяця та напрямки на деякі сузір’я, видимі у цій частині півкулі. Як говорить Валентин Володимирович, дослідження Межових каменів будуть продовжені.
Оскільки останніми роками Межові камені стали відвідувати туристи, тож 2011 року мегалітичний комплекс узято на державний облік зі статусом щойно виявленого об’єкта археології.
