Рік — дуже незначний період для серйозних змін

Анатолій ЗАБОЛОТНИЙ, директор благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України»:

1. Напередодні свят не хотілося б говорити про «мінуси», тим більше, що в тій сфері, в якій я працюю, — в соціальній — їх вистачає. Це і відсутність протитуберкульозних препаратів на початку року, неідеальні умови лікування, також неухвалений закон щодо благодійності, і люди продовжують сплачувати за отриману допомогу ПДФО (податок на дохід фізичних осіб), якщо цього не робить сам благодійник, як, наприклад, наш фонд. Але і хорошого в країні було багато. Поза сумнівом, це проведення в Україні Євро-2012. Це нещодавнє затвердження Національної стратегії профілактики сирітства, що дозволить забезпечити виховання і зростання дітей в сім’ї. Це «вмонтовування» України в міжнародні культурні процеси. Наприклад, проведення «Арсенале 2012» — виставки найвищого міжнародного рівня або офіційна презентація української літератури на такому важливому форумі, як книжковий ярмарок в Лейпцигу.

2. Рік — дуже незначний період для серйозних змін. Можна відстежувати зміни, але чи стане це тенденцією — покаже час. Наприклад, українці стали більше усиновлювати дітей. Цьому сприяє як переорієнтація системи на курс «дитині краще в родині», зниження опору інтернатів, так і свідомість, менше забобонів у людей. Наступний крок в цьому напрямку — скасування таємниці усиновлення. Реформи такого роду дозрівають тоді, коли суспільство готове до сприйняття нових підходів.

3. Найближчим часом персоналіями року для мене будуть люди, які роблять добро, дуже часто не завдяки, а всупереч системі — усиновлюють або беруть на виховання дітей з інтернатів, лікарі, які роблять унікальні операції або лікують на одному ентузіазмі, як, наприклад, фтизіатри. Це люди, які впроваджують зміни в соціальній сфері, в найменш реформованій сфері нашого життя.

4. З художньої літератури — Мілан Кундера, «Нестерпна легкість буття». Дивний роман про стосунки чоловіка й жінки, людини й системи. З професійної літератури прочитав дуже цікаві праці про систему ухвалення рішень. Наприклад, «Здоровий глузд бреше» або «Передбачена ірраціональність». Ці книги добре пояснюють, чому ідіотські рішення приймаються не лише ідіотами, наділеними великими або малими повноваженнями, але й цілком розумними людьми.

5. Цього року «відкрив» для себе Прагу. Там можна нескінченно гуляти вуличками старого міста.

6. Команда Фонду. Люди, які змінюють світ, — упроваджують нові стандарти в радіології, змінюють ставлення до сиріт, підтверджуючи справою, що інтернат — не місце для гідного виховання дитини, змушують протитуберкульозну службу працювати на результат, забезпечують чесні механізми підтримки української культури.

Ганна ГОПКО, громадська активістка, член опікунської ради Центру дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ», координатор соціально-економічної колегії руху добровольців «Простір свободи», координатор Коаліції громадських організацій «За вільну від тютюнового диму Україну»:

1. Зі знаком «плюс». Громадськість у нелегкій боротьбі виборола для дітей із онкологічними та онкогематологічними захворюваннями збільшення бюджету 2013 року до 216 млн, що майже цілком покриває потреби, порівняно із 41% у бюджеті 2012-го. У новому році важливим буде контроль над своєчасною закупівлею якісних ліків, а також над завершенням будівництва лікарні, яку країна чекає 21 рік.

Україна звільнилася від реклами та спонсорства тютюнових виробів, у приміщеннях кафе, барів та ресторанів тепер можна смакувати їжу, не наражаючись на тютюновий сморід, який шкодить здоров’ю! Курити в приміщеннях нарешті заборонено. Україна долучилася до найкращих практик захисту здоров’я в громадських місцях.

Варто відзначити і згуртованість киян на захист Андріївського узвозу, коли сотні людей вийшли під офіс компанії-забудовника, що належить Ахметову.

Із знаком «мінус» — це раптова смерть Бориса Возницького, Героя України (навіть не за кількістю відзнак, а за справою, яку він творив); це й утрата Богдана Ступки. Також невизначена ситуація з українськими землями сільськогосподарського призначення, відсутність політичної візії, як розпорядитися стратегічним ресурсом, даним Богом, на користь нації. Це агресивні спроби нав’язати Україні референдум, митне рабство, «Русский мир».

2. Українці стали мудрішими. Це продемонстрували вибори-2012. Україна бореться за краще майбутнє. Оптимістично на перспективи країни дивиться і Богдан Гаврилишин, який слушно каже: «Фантастичним є те, скільки в нас талановитих людей. Я дуже добре знаю світ, я можу порівняти. І то диво. Руйнували нас: і Голодомор, і винищували еліти. Дуже багато молодих науковців повиїжджало. А я далі зустрічаю людей надзвичайно талановитих, надзвичайно здібних. То є фантастика. ...То є фантастика, наскільки збереглася життєрадісність у дуже тяжкій нашій ситуації».

3. Не хочу називати прізвища, щоб когось не забути. Але це «живі» українці, які виходять на вулицю й захищають українську мову, 4000 га Біличанського лісу, люди, які мерзнуть і б’ються за Гостинний двір, популяризують унікальні місця України. Це звичайні люди, котрі без жодних фондів, із власного бажання створюють «Таблеточки», збирають для дітей 100 000 доларів на ліки, і ті українці, які жертвують іншим, це активісти, котрі ініціювали «Горнята для малят». Це люди, які дбають про інших, сіють добро та докладають сил для перемоги правди! Україну змінять люди, які щодня в повсякденному житті втілюють великі справи. Це інтелігенція із Ініціативної групи «Першого грудня», яка далі продовжує боротьбу за Україну. Це наші спортсмени, особливо параолімпійці, це чемпіон із шахів.

5. Хочу заслужено похвалити Ларису Олексіївну і колектив «Дня» за щоденний «День» і «Бронебійну публіцистику», за велику справу, за те, що лупаєте цю скалу, напевно, штучно нав’язаного забуття — хто ми є.

6. 2012 рік не був щедрим на поїздки. Відвідала Бішкек як експерт Рамкової конвенції ВООЗ із контролю над тютюном, також Усесвітній форум демократії в Страсбурзі й українське місто Дніпропетровськ, в якому цього року вперше побувала. На Різдво поїду в рідне село Ганачівку, де живе моя 80-річна бабуся і де збереться вся родина на Святвечір! Дві правнучки чекають куті та пампушок! Українцям треба об’єднуватися, шукати спільне, а все другорядне — відкидати.

Павло Демеш, екс-міністр закордонних справ Словаччини, на сесії щорічної конференції випускників УШПС (Української школи політстудій) 22 грудня сказав, що найемоційнішим моментом року для нього були відвідини Національної бібліотеки України в Києві, де бібліотекарка дозволила йому торкнутися до Київських глаголичних листків, яким 1000 років. Це незабутнє враження, як і відвідини Херсонеса. Він пов’язав важливість таких постатей, як Кирило та Мефодій, в історії України та Європи.

Також мене вражають рідні українці. Старенька бабця, яка не просить грошей, а перепродає квіти біля ЦУМу в Києві. Хлопчик-семикласник, який на Ярославому Валу сидить і продає яблука та в’язані шкарпетки в шалений холод. Яблука купує на Борщагівці за шість грн і продає на Золотих воротах за десять грн. Йому треба купувати зошити та книжки, але він принципово відмовляється від додаткових грошей, тільки ціна яблук.

Ще мене вразила лекція і знайомство із 81-річною єгипетською письменницею, лікарем, правозахисницею Наваль Єль Саадаві, котра виступила на захист жінок в ісламі проти практики жіночого обрізання (female genital cutting) у її країні. Її думки щодо демократії, яка без справедливості нічого не означає.