«Скарби з бабусиного горища»

Експозиція, в якій представлено 185 експонатів з останніх музейних надходжень, охоплює період з кінця ХІХ до початку 80-х рр. ХХ сторіччя. До неї дійсно потрапили як «скарби з бабусиного горища», передані музею криворіжцями, так і чимало цікавих речей, виявлених музейними працівниками у місцевого населення, знайдених ними в старих будівлях і навіть на смітниках. Тож підсумкова виставка музейних надходжень вийшла різноманітною й досить різноплановою.

За виставленими експонатами можна навіть прослідкувати певні етапи історичних і соціальних змін, зокрема науково-технічного прогресу – від ярма для волів до арифмометра, радіоли та портативного телевізора. Можна також побачити певну еволюцію побутових речей, одягу, знайти чимало свідчень особистих захоплень колишніх власників тих чи інших речей – альбомів-пісенників, зразків рукоділля, вишивки, малюнків тощо.

Звісно, представлені в експозиції предмети відображають певний історичний період, а разом з тим у кожного з них своя історія, за кожним – долі конкретних людей.

«Оце ярмо передав нам Станіслав Башняк з селища імені Горького, – розповідає автор ідеї та упорядник експозиції – старший науковий співробітник музею Ірина Стеблина. – А врятував його студент Діма Мясніков. Побачивши, що господарі збираються це ярмо спалити, він приніс їм взамін колоду, а виявлений артефакт забрав і попросив свого односельця передати його до музею. Ось такі свідомі молоді люди у нас є».

Ірина Стеблина – старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею

Найдавнішими речами в експозиції її упорядниця називає вишиті й гаптовані сорочки, корсетку (безрукавку), кофту і пояс, які передав музею краєзнавець Ярослав Дзюба. Їм понад 100 років і належали вони його прабабусі, а потім – бабусі Уляні Митрофанівні Куценко. «Це автентичні речі, пошиті самостійно їхніми власниками», – пояснює Ірина Олександрівна, звертаючи увагу на особливості покрою і цікавий варіант вишивки. Оскільки, за словами Ярослава Дзюби, його рідня була родом з Полтавщини, то й варіант вишивки і крою походить саме звідти. Поряд з речами бабусі та прабабусі краєзнавця висить і передане ним фото його діда й прадіда.

Сорочка Уляни Митрофанівні Куценко (домоткане полотно, вишивка)

Корсетка, вишита сорочка і пояс Уляни Митрофанівні Куценко

В іншому розділі експозиції виставлені досить професійно виконані пейзажні замальовки на пожовклому від часу папері. «Ці роботи передала музею Галина Віленіна-Маякова, – розповідає Ірина Стеблина. – Вони написані аквареллю її дідом – Вітом Олексійовичем Рузським. Судячи з написів на звороті, замальовки зроблені в 1917 році в Манглісі і в 1918-му – в Тіфлісі. Схоже на те, що це майстерно виконані копії з якихось оригінальних робіт. Як розповіла Галина Віленіна-Маякова, її дід взагалі був надзвичайно обдарованою людиною – малював, займався музикою, грав у театрі».

В.О.Рузський (1883-1943, фото 1926 р.) та його рисунки (папір, акварель)

Ще один розділ експозиції «Скарби з бабусиного горища» переносить нас у воєнні та повоєнні роки. Біля портрета літньої жінки старенька безрукавка – по-народному «кацавейка» і плюшева куфайчина. Це речі колишньої зв’язкової УПА Єви Йосипівни Бойчук (1.01.1925 – 6.03.2010).

Портрет зв’язкової УПА Є.Й Бойчук роботи криворізького художника С.В. Агеєнка

Безрукавка («кацавейка») і плюшева куфайчина Є.Й. Бойчук

У 1944-му Єва Бойчук потрапила до рук енкаведистів і отримала від радянського режиму 25 років таборів. У 1948 році термін покарання їй було зменшено до 10 років. Відбувши зазначений термін у районах далекої півночі на лісоповалі, потім ще 6 років мусила жити там же «на поселенні». Там Єва Йосипівна зустріла й свого майбутнього чоловіка, який був вояком УПА і також відбував покарання. Коли завершився термін їхнього перебування «на поселенні», вони разом повернулися в Україну. Однак їхати на рідну Львівщину їм було заборонено. Найближчим до їхнього рідного дому містом, де їм дозволялося оселитися, виявився Кривий Ріг. Тут вони й зупинилися. Збудували невеличку хатинку на вулиці Глінки та так і прожили в ній усе своє подружнє життя. Після смерті Єви Йосипівни нові господарі помешкання стали викидати старі речі й музейники встигли відібрати деякі з них для експозиції.

Поряд привертає увагу розкритий сундук з речами. «Це традиційний набір переселенця, з яким у 50-ті роки минулого сторіччя приїздили на відбудову Кривбасу заробітчани, – пояснює Ірина Стеблина. – Окрім найнеобхідніших речей – рушника, білизни, одягу, взуття, ми бачимо й деякі предмети тогочасної «розкоші» – «ридикюль», годинник, художню книжку – роман А. Фадєєва «Молодая гвардия», широко рекламований у 50-ті й подальші роки радянською пропагандою. Цей набір передала нам Наталія Опанасівна Шишеніна, батьки якої після війни приїхали з Далекого Сходу до Кривого Рогу».

Сундук переселенця

Речі типового радянського побуту доби «будівництва матеріально-технічної бази комунізму», яка згодом непомітно перейшла в добу «розвинутого соціалізму», нагадують про не таке вже й далеке минуле, просякнуте пафосом масштабного соціалістичного будівництва. Склянка з відбитком радянської епохи – зображенням відомого монумента «Робітник і колгоспниця». Алюмінієва номерна тарілка 50-х років з робітничої їдальні з досить символічним номером «666». Алюмінієва кружка. Ще нерозкрита бляшанка сухого молока 1967 року виробництва. Сифон для газової води (70-ті рр. ХХ ст.). Невідкоркована пляшка гідрокарбонатної натрієвої мінеральної води «Ессентуки - 17» – 1988 року випуску... Тож яка вона на смак епоха запеклого будівництва «радянського раю», який чомусь весь час перетворювався на пекло?

Серед представлених експонатів цього періоду є й чимало дитячих іграшок ручної роботи. Очевидно, у радянської промисловості, зайнятої переважно дорослими проблемами, на радянських дітей потужностей не вистачало, тому заповнювати прогалини, звісно, доводилось батькам. Щоправда і в самодіяльних майстрів дитячі іграшки частенько виходили з суто дорослим ідеологічним підтекстом. Як, наприклад, у автора представленого в експозиції іграшкового макету червоноармійської тачанки періоду радянсько-української війни та окупації України більшовицькою Росією.

Іграшковий макет червоноармійської тачанки

Разом з тим, у розділі, присвяченому 50-м – 80-м рокам минулого сторіччя, проглядають і перші ознаки сучасної цивілізації – лічильник лабораторний (1959 р.), арифмометр ВК-1 (1963 р.), радіоприймачі, радіоли, портативний телевізор. Милують око й більш вишукані сукні, чайні сервізи, посуд і навіть раритетні художні речі – вази японського виробництва, а також скульптурки й керамічні вироби вітчизняних майстрів тощо.

Арифмометр ВК-1 (1963 р.)

Радіоли

Ознаки сучасної цивілізації у радянському побуті

До речі, японську вазу ХІХ сторіччя, знайдену в підмурку дідівської хати, передав до музею криворізький художник Федір Росомаха. А інша подібна японська ваза свого часу прибула до Кривого Рогу з далекого Хабаровська і потрапила до експозиції стараннями заступника директора музею Олександра Мельника. І таким чином обидві майже ідентичні японські вази зустрілися в експозиції криворізького музею.

Японські вази (ХІХ ст.)

На музейній підсумковій виставці речей побутового вжитку представлено й кілька картин. На одній з них відображено традиційну сценку з українського життя. Ця друкована репродукція картини «Побачення», яка з 70-х років прикрашала оселю Сидора Кривобоченка, завдяки його сину Анатолію тепер потрапила до музею. Як один із розтиражованих зразків національного образотворчого мистецтва, що прикрашали українські оселі в радянську добу невпинної денаціоналізації українського життя, картина «Побачення» буде нагадувати про те, що українці усе ж таки свого не цуралися і прагнули постійно бачити своє.

Репродукція картини «Побачення» з оселі Сидора Кривобоченка

Ось таку подорож у часі допомогли здійснити «Скарби з бабусиного горища». Трохи прочинивши двері в минуле сторіччя, підсумкова виставка останніх надходжень до музею продемонструвала, як, здавалося, звичайні речі можуть стати незвичайними, якщо їм надається можливість характеризувати епоху великих змін.

Володимир СТЕЦЮК, журналіст, Кривий Ріг, фото автора