«Основою має бути екологічна свідомість, а не прибуток»

Майже непомітно для широкого загалу нині в Україні розгортається одна з найбільш масштабних реформ останнього часу. Вона безпосередньо зачепить інтереси та діяльність дуже багатьох сторін: бізнесу, місцевого самоврядування, виконавчої влади й зрештою – кожного громадянина.

Мова про реформу сфери управління відходами, а передусім – про відходи упаковки, які є першим і водночас чи не найважливішим етапом цієї реформи.

Сфера відходів вимагає кардинальних змін не лише з огляду на зобов’язання, які наша країна взяла на себе в межах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, але передусім через критичну ситуацію з забрудненням довкілля й, зокрема, зі станом сміттєвих полігонів. Якщо ми не змінимо наше ставлення до відходів сьогодні, з наслідками доведеться мати справу багатьом наступним поколінням.

Система управління відходами упаковки, яка має постати в Україні невдовзі (після ухвалення відповідного законодавства), є для нас засадничо новою. Водночас в країнах-членах ЄС вона успішно функціонує вже протягом тривалого часу. Мова йде про так звану модель розширеної відповідальності виробника (РВВ). Згідно з нею, всю відповідальність за управління відходами (тобто їхнє роздільне збирання, сортування, рециклінг, повторне використання, відновлення тощо) бере на себе виробник продукції, в результаті використання якої ці відходи утворюються. У випадку відходів упаковки йдеться про виробників та імпортерів упаковки й товарів в упаковці.

Особливість сфери управління відходами – в комплексності та значній кількості сторін, які в ній задіяні. Розбиратися в цих питаннях завжди непросто. Крім того, коли справа стосується екології, за красивими гаслами дуже легко заховати корисливий мотив.

Відділити кукіль від пшениці в питаннях управління відходами упаковки для читачів «Дня» погодився голова виконавчого комітету Української Пакувально-Екологічної Коаліції (УКРПЕК) Володимир СЛАБИЙ.

«РЕЦИКЛІНГ ДОЗВОЛЯЄ РАЦІОНАЛЬНІШЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТА ОБМЕЖИТИ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ»

– Пане Володимире, які існують різновиди упаковки? І чому, коли ми говоримо про вплив відходів на екологію, настільки важливою є саме упаковка?

– Відходи упаковки становлять доволі значну частку від загальної кількості відходів. Однак найважливіше, що такі відходи є дуже ресурсоцінними. Їх можна ефективно використовувати для рециклінгу, а також повторно залучати в обіг. Наприклад, пляшки придатні для багаторазового використання. Такий підхід дозволяє раціональніше використовувати природні ресурси та обмежити забруднення довкілля.

Дуже важливо, щоб виробник враховував можливість рециклінгу ще на стадії розробки дизайну продукції, зокрема надавав перевагу відповідним матеріалам. Також виробники наносять на упаковку спеціальне маркування, завдяки якому споживач може сам здійснити роздільне збирання і попереднє сортування відходів. Такий підхід гарантує, що цінні ресурси не опиняться на звалищі.

Розрізняють три основні категорії упаковки. По-перше, споживча упаковка. Вона призначена для одиниці товару і передається споживачу в момент його продажу. По-друге, є групова упаковка, яку застосовують для групи товарних одиниць. Таку упаковку можливо відділити від товару, не змінюючи його характеристик. Групова упаковка може передаватися споживачу або ж залишається в продавця. По-третє, маємо також транспортну упаковка, яка призначена для переміщення групи товарних одиниць або товарів у груповій упаковці. Її ключова функція – підвищення ефективності логістичних операцій та запобігання пошкодженням товару.

Крім того, проєктом закону «Про упаковку та відходи упаковки», наші законодавці пропонують запровадити поняття сервісної упаковки, оскільки останнім часом кількість такої упаковки різко зросла.  Мова йде про стаканчики для напоїв, пластикові коробки, таці з кулінарії і так далі. Сервісною називають упаковку, яка заповнюється товаром в момент його продажу.

Згідно згаданого проєкту закону, групову і транспортну упаковку відносять до категорії комерційної упаковки, а споживчу упаковку – до категорії побутової упаковки.

Комерційна упаковка є найбільш придатною для рециклінгу і отримання вторинної сировини, адже вона містить багато матеріалу й не має харчових домішок. Така упаковка зазвичай накопичується у ритейлерів, тому її легко збирати і транспортувати. Управління побутовою (споживчою) упаковкою потребує набагато більших зусиль та витрат – на розвиток інфраструктури роздільного збирання, сортування, інформаційно-просвітницьку роботу з населенням тощо. З огляду на це, законопроєкт окремо встановлює цільові показники рециклінгу відходів саме побутової упаковки.  Виробники упаковки і товарів в упаковці повинні досягнути їх протягом визначеного періоду.

«СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗРАЗКА ШТУЧНО ГАЛЬМУВАЛОСЯ»

– В історичній перспективі проблема відходів упаковки постала відносно нещодавно. Раніше вона була не такою гострою чи цим питанням просто ніхто не переймався?

– Використання упаковки в світі та Україні справді зростає протягом останніх десятиліть. Пакувальна галузь розвивається. Цьому сприяє, зокрема, конкуренція в умовах ринкової економіки, адже упаковка має велике значення для популяризації продукту.

Те, що раніше ми не переймалися відходами упаковки, не значить, що проблеми не було. На жаль, в Україні в цьому питанні завжди існувала корупційна складова. Перший закон «Про відходи» був ухвалений Верховною Радою в 1998 році. А вже в 2002 році УКРПЕК підготувала перший проєкт закону «Про упаковку і відходи упаковки», який на той час відповідав актуальним європейським вимогам. Однак реалізація цієї ініціативи тривалий час гальмувалася.

В 1998 році в Україні створили держпідприємство «Укрекоресурси». В 2001 році Кабмін своє постановою визначає його єдиним суб’єктом господарської діяльності, який забезпечує організацію системи роздільного збирання і рециклінгу відходів упаковки. «Укрекоресурси» були підпорядковані спершу Міністерству екології, а потім безпосередньо Кабміну. В такому статусі підприємство проіснувало 14 років – до 2015 року.

Протягом цього періоду «Укрекоресурси» не реалізували жодного пілотного проєкту роздільного збирання відходів, не побудували ні однієї сортувальної станції, загалом – не зробили нічого!  Фактично організація була створена для відмивання грошей. Про це свідчать перевірки Головного контрольно-ревізійного управління, про це ж майже відкритим текстом після ліквідації компанії заявив її колишній керівник. Люди, які отримували таким способом нелегальні прибутки, були притягнуті до кримінальної відповідальності. Нам вдалося позбутися цієї установи лише після Революції гідності.

Протягом 14 років створення в Україні системи роздільного збирання та рециклінгу відходів упаковки штучно блокувалося. За цей час УКРПЕК ще тричі подавала до парламенту відповідні пропозиції щодо законопроєктів: в 2009, 2011 і 2016 роках. Ініціатива виходила від великих виробників упаковки і товарів в упаковці. В рамках роботи над законопроєктом у 2003 році ми організували семінар, в якому взяли участь представники міністерств екології восьми держав-членів ЄС. Вони ділилися власним досвідом і на конкретних прикладах демонстрували нашій владі ефективність моделі розширеної відповідальності виробника (РВВ), яка функціонує в їхніх країнах.

В рамках пілотного проєкту УКРПЕК працівники станції сортування здійснюють досортування відходів упаковки перед відправкою на підприємства переробки

Один із законопроєктів навіть був ухвалений Верховною Радою в першому читанні конституційною більшістю в 321 голос. Здавалося, нарешті справа зрушила з місця. Але, на жаль, тоді в Україні часто змінювалися уряди. І черговий наступний склад Кабміну сказав, що їм це не цікаво. Чому? Бо в них була «кишенькова» компанія, яка збирала корупційні гроші. Фактично уряд, Міністерство екології протягом багатьох років протидіяли запровадженню в Україні системи роздільного збирання і рециклінгу відходів упаковки.

І тільки після того, як курс на євроінтеграцію був визнаний безальтернативним, зокрема після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, розпочався процес гармонізації нашого законодавства з європейським. Україна взяла на себе зобов’язання запровадити модель РВВ. Однак до сьогодні ця вимога досі не виконана.

В 2017 році уряд затвердив «Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року». Документ передбачає ухвалення загалом семи окремих законів про запровадження РВВ для різних типів відходів: промислових відходів, відходів упаковки, небезпечних відходів, відходів будівельно-ремонтних робіт, відходів електричного та електронного обладнання, медичних відходів та відпрацьованих батарейок і акумуляторів. Кожний тип відходів має свою унікальну специфіку.

На жаль, передбачені «Національною стратегією» часові рамки вже давно прострочені. Рамковий закон «Про управління відходами» набув чинності тільки в 2023 році. А зараз на розгляді парламенту перебувають три проєкти закону «Про упаковку та відходи упаковки», який і покликаний визначити законодавче підґрунтя для впровадження в Україні моделі РВВ для відходів упаковки.

– Завдяки моделі РВВ розвинуті країни досягнули успіхів у сфері рециклінгу відходів.  Як і коли виникла ідея, що саме виробник має відповідати за управління відходами своєї продукції?

– Вперше ідею розширеної відповідальності виробника сформулював шведський вчений, професор Лундського університету Томас Ліндквіст. Він довів, що комплексне вирішення проблеми відходів можливе тільки тоді, коли виробник бере на себе повну відповідальність за весь цикл життя продукції – від розробки дизайну та виробництва до управління відходами.

До цього в європейських країнах за відходи, в тому числі упаковки, відповідали органи місцевого самоврядування. Вони визначали відповідні тарифи. Але цих коштів завжди бракувало. Адже йдеться про значні витрати на встановлення спеціальних контейнерів, будівництво сортувальних станцій, організацію транспортування тощо. Піднімати ж тарифи ніхто не хотів, бо це непопулярний крок, який негативно впливає на електоральні настрої.  

В 1994 році Європейський парламент ухвалив Директиву про упаковку і відходи упаковки, в якій вперше були встановлені цільові показники рециклінгу відходів упаковки. В наступні роки законодавство ЄС вдосконалювали, показники поступово зростали.

Одним із завдань державної політики країн-членів ЄС у цій сфері є дотримання так званої ієрархії управління відходами. Вона впроваджується з метою (у порядку пріоритетності):

1)    запобігання утворенню відходів;

2)    підготовки відходів до повторного використання;

3)    рециклінгу;

4)    відновлення відходів;

5)    видалення відходів.

Таку саму норму має чинний Закон України «Про управління відходами».

«Нині проблема полягає в тому, що упаковки багато і вона дуже різна, а приносити прибуток як вторсировина може тільки незначна її частка. Відходи упаковки, які не потрібні заготівельникам, залишаються органам місцевого самоврядування, а вони везуть їх на полігони. Головна перевага моделі РВВ у тому, що організація РВВ бере на себе відповідальність за всі типи відходів упаковки. Лише такий підхід спроможний реально зменшити забруднення навколишнього середовища».

«МИ НЕ ПОВИННІ РОЗГЛЯДАТИ СПАЛЮВАННЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВУ РЕЦИКЛІНГУ»

– Що сьогодні може стати на заваді впровадженню моделі РВВ для відходів упаковки в нашій країні?

– Нині в Україні є чимало сторін, для яких невигідно, щоб ця сфера реформувалася згідно з європейськими принципами. Зокрема, є охочі розвивати бізнес спалювання побутових відходів, адже такі відходи мають високу енергетичну цінність. На жаль, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів не має чіткої позиції щодо цієї діяльності. Нещодавно міністр Руслан Стрілець та голова Закарпатської ОДА підписали меморандум про будівництво п’яти сміттєпереробних заводів. Раніше аналогічні проєкти були анонсовані на Київщині, Івано-Франківщині, Полтавщині та в Одеській області. Хоча в назві фігурує сміттєпереробка (рециклінг), насправді, йдеться радше про спалювання відходів.

Сміттєпереробні заводи справді потрібні в Україні. Але крім них необхідно створити також інфраструктуру роздільного збирання та сортування відходів, яка дасть можливість відділити ресурсоцінні відходи від органічних та інших домішок. А це можливо тільки за умови впровадження моделі РВВ. Натомість проєкти, які підтримує Міндовкілля, передбачають, що населення скидатиме всі відходи в єдиний контейнер для змішаних відходів. Але цей підхід помилковий. Практичний досвід показує, що на сортувальній станції з такої маси можна відібрати для рециклінгу не більше 5-7 % відходів упаковки. Решту спалюють або вивозять на звалище.

Виконати у такий спосіб передбачені законопроєктами цільові показники рециклінгу відходів упаковки буде неможливо. Теоретичний максимум для цього підходу – 10%. Водночас один з проєктів закону «Про упаковку та відходи упаковки» вимагає від виробників вже на другий рік після введення в дію закону досягнути показника 40 %! До речі, країнам ЄС, щоб досягнути таких показників рециклінгу, знадобилося 10 років.

Про запровадження в Україні циркулярної економіки за таких умов говорити не буде підстав.  Адже циркулярна економіка передбачає не спалювання вторинних ресурсів, а їхнє якомога ефективніше використання.

Власники сміттєспалювальних установок зацікавлені, щоб відходи упаковки потрапляли саме до них. Вони називають їх «сметанкою», бо упаковка має високу теплокалорійність. Якщо «сметанки» не буде, діяльність заводу стане економічно не вигідною. Отже, запровадження системи роздільного збирання та рециклінгу відходів упаковки безпосередньо суперечить інтересам такого бізнесу.

Західні країни, зокрема Швеція, які свого часу зробили ставку на спалювання відходів, зараз зіткнулися з серйозною проблемою, адже їм потрібно виконувати загальноєвропейські цільові показники з рециклінгу відходів. Отже, розбудовувати систему роздільного збирання все одно потрібно. Водночас, щоб завантажити сміттєспалювальні потужності, які вже стали невід’ємною частиною економіки, їм доводиться масово імпортувати відходи з усього світу. Якщо Україна піде таким шляхом, ми самі створимо собі проблему в майбутньому.

Звісно, не всі відходи придатні для рециклінгу. Після сортування залишається певний відсоток «хвостів» (так ми називаємо їх на професійному жаргоні). Для таких відходів спалювання є хорошим варіантом. Але ми в жодному разі не повинні розглядати спалювання як альтернативу рециклінгу.

Крім того, в Україні активно працюють ще так звані заготівельники та оператори управління відходами упаковки. Йдеться як про компанії, які діють в правовому полі, так і про доволі великий нелегальний сектор. Ці люди займаються своє справою вже давно і створили успішні бізнеси. Але в чому секрет їхнього успіху? Такі підприємства працюють тільки з комерційною упаковкою, яку вони збирають в торговельних мережах. В них практично немає витрат на установку контейнерів, сортування, просвітницьку роботу з населенням тощо. Зрозуміло, що цей бізнес не зацікавлений змінювати правила гри.

Деякі оператори навіть встановлюють контейнери для роздільного збирання, але це завжди відбувається локально і стосується тільки конкретного типу відходів, з яких можна отримати прибуток, наприклад ПЕТ-пляшок або алюмінієвих банок. В людей, які долучаються до таких ініціатив, виникає ілюзія, що вони роблять корисну справу. Але проблема в тому, що упаковки багато і вона дуже різна, а приносити прибуток як вторсировина може тільки незначна її частка. Відходи упаковки, які не потрібні заготівельникам, залишаються органам місцевого самоврядування, які везуть їх на полігони.

Головна перевага моделі РВВ якраз у тому, що організація розширеної відповідальності виробника бере на себе відповідальність за всі типи відходів упаковки (організація РВВ – це юридична особа, яку створюють виробники товарів в упаковці з метою виконання цільових показників з рециклінгу відходів упаковки, – Ред.) Лише такий підхід здатний реально зменшити забруднення навколишнього середовища. В країнах-членах ЄС пункти прийому вторсировини за плату, тобто заготівельний бізнес, відсутні як явище. Європейський підхід стверджує, що за управління відходами упаковки повинен відповідати лише виробник і ніхто інший.

«НАДТО ВИСОКІ ЦІЛЬОВІ ПОКАЗНИКИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ РЕФОРМИ МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ ДО ЇЇ КРАХУ»

– Робота над майбутнім законом «Про упаковку та відходи упаковки» триває вже давно. Які норми викликають найбільше дискусій?

– Найбільше занепокоєння викликає той факт, що підготовка законопроєкту відбувається без участі основних стейкхолдерів – виробників упаковки і товарів в упаковці – діяльність яких, власне, й буде регулювати майбутній закон. Чесно кажучи, такого в Україні раніше не було ніколи. Користуючись тим, що доступ до Верховної Ради та урядового кварталу сьогодні обмежений, депутати працюють над законопроєктом фактично в закритому режимі. На сьогодні ми й досі не бачили остаточного тексту. Отже, ми не можемо спрогнозувати, які саме норми там з’являться. Водночас окремі пропозиції, які лунають публічно, викликають серйозні запитання.

Згідно з чинним законом «Про управління відходами», через сім років після встановлення законодавством розширеної відповідальності виробника щодо певного типу відходів систему роздільного збирання слід створити на всій території України. Для цього необхідно охопити відповідною інфраструктурою не лише великі міста, але й містечка та села.

До краху всієї справи можуть призвести надто високі цільові показники, які законодавці пропонують запровадити вже на початковому етапі реформи. Я згадував, що один з проєктів закону передбачає доведення рівня рециклінгу відходів упаковки до 40 % через два роки з моменту введення закону в дію. Це фантастична цифра. Навіть якщо винести «за дужки» умови воєнного стану, в Україні немає ні фінансових, ні технічних можливостей розбудувати протягом такого короткого періоду масштабну інфраструктуру роздільного збирання та сортування відходів упаковки, яка б дозволила забезпечити виконання цих показників.

Крім інвестицій в інфраструктуру та потужної просвітницької роботи з населенням, впровадження реформи потребує також детального дослідження морфології відходів упаковки в Україні й подальшої адаптації наявних промислових потужностей рециклінгу.

Ще одна ключова проблема – це небезпека фрагментації ринку управління відходами, тобто ситуація, коли в країні одночасно співіснуватимуть багато організацій РВВ. Дослідження Європейської агенції довкілля продемонструвало, що виконати встановлені Директивою Європейського парламенту про упаковку і відходи упаковки показники рециклінгу протягом визначеного періоду (до 2025 року) будуть спроможні лише ті країни-члени ЄС, в яких працюють не більше 1-2 організацій РВВ. Водночас країни зі значною фрагментацією ринку виявилися найменш ефективними. До слова, таких в ЄС є лише кілька – це передусім Болгарія, Румунія, Польша та деякі балканські країни.

Підпункт 3 частини четвертої статті 10 Закону України «Про управління відходами»  встановлює, що організація РВВ повинна мати достатню фінансову та організаційну спроможність для виконання своїх зобов’язань. Зрозуміло, що коли таких організацій багато й вони невеличкі, задовольнити цю вимогу неможливо – в них просто не буде достатньо ресурсів для розбудови інфраструктури.

Досвід країн-членів ЄС свідчить, що співіснування значної кількості організацій РВВ означає фактичне впровадження так званої сертифікатної системи, коли оператори управління відходами перекуповують один в одного вже зібрані обсяги сировини. Зрозуміло, що такий підхід унеможливить будь-який розвиток інфраструктури збирання на рівні місцевого самоврядування  й загалом заблокує реалізацію анонсованої реформи управління відходами упаковки.

Виробництво пляшок з вторинної сировини (склобою)

На жаль, в Україні не всі, зокрема й з-поміж членів уряду та парламенту, розуміють, як працює ця система. Я чув застереження, що, мовляв, не можна допустити встановлення монополії. Але організація РВВ не здійснює жодної діяльності самостійно – фактично вона тільки розподіляє фінансування, укладаючи договори з операторами управління відходами, перевізниками, сортувальниками тощо. Саме на цьому етапі, між надавачами відповідних послуг, й можлива конкуренція.

«ВИРОБНИК ЗАКЛАДАТИМЕ ВИТРАТИ НА УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ»

– Чому організація РВВ має бути неприбутковою?

– Для виробників упаковки і товарів в упаковці йдеться лише про мінімізацію витрат. Ми не розраховуємо отримати прибуток від рециклінгу відходів. Прибуток виробникам приносить їхня основна діяльність. Дуже часто членами однієї організації РВВ стають компанії, які є прямими конкурентами у бізнесі. Однак тут вони об’єднують зусилля, щоб виконати вимоги законодавства і досягнути цільових показників. Якщо зробити організацію РВВ прибутковою, це зруйнує всю архітектуру такої взаємодії.

Згідно з європейською моделлю та зареєстрованими в Верховній Раді законопроєктами, організація РВВ є неприбутковою, тому вона не може розподіляти доходи між засновникам. Натомість всі отримані від реалізації вторсировини кошти організація інвестуватиме в свою діяльність, тобто в подальший розвиток інфраструктури роздільного збирання та сортування відходів.

Споживач має знати, що витрати на управління відходами виробник закладатиме в собівартість продукції, тому зрештою за них сплачуватиме саме він. Як і споживач, виробник прагне встановити на товар мінімальну ціну, бо це робить його більш конкурентним. Отже, інтереси виробника та споживача тут збігаються. Якщо ж ми допустимо до процесу інші зацікавлені сторони й дозволимо їм робити на управлінні відходами упаковки власний бізнес, це лише збільшить фінансовий тиск на кінцевого споживача продукції.

– Чи можна зараз спрогнозувати, як вплине впровадження в Україні європейської моделі РВВ на ціну продукції?

– Ми проводили відповідне дослідження. На сьогодні немає підстав вважати, що ціна суттєво зросте. Адже переважно йдеться про дуже великі масштаби виробництва. Якщо, наприклад, компанія випускає мільйон упаковок молока щомісяця, щоб компенсувати витрати на управління відходами, достатньо буде збільшити ціну умовно на одну гривню. А що таке одна гривня, якщо молоко зараз коштує 35-45 гривень? На жаль, ціни в Україні й так щороку зростають, але не це впливають зовсім інші, більш фундаментальні, фактори.

– Зважаючи на комплексність і складність реформи системи управління відходами упаковки, а також на значні інвестиції, яких вона потребує, чи не доречніше відкласти її запуск до завершення воєнного стану?

– В цій пропозиції є певний сенс. Водночас з огляду на те, що впровадження системи РВВ потребує значних і тривалих зусиль, процес повинен бути поступовим. І що раніше ми розпочнемо, тим краще. Враховуючи ситуацію, законодавці могли б на кілька років відтермінувати встановлення штрафних санкцій, а також зменшити цільові показники, наприклад, до 10 %. Це дало б і виробникам, і суспільству додатковий час, щоб адаптуватися до нових умов. Я не бачу в цьому нічого поганого. Але зовсім відмовлятися від реформи не варто, адже це лише прискорить заповнення сміттєзвалищ і полігонів, які вже й так у критичному стані.

Сировину з жерстяних бляшанок використовують для виробництва нових виробів з металу

«ЗАВДЯКИ ПРОСВІТНИЦЬКІЙ РОБОТІ ДО РОЗДІЛЬНОГО ЗБИРАННЯ ВДАЄТЬСЯ ЗАЛУЧАТИ БІЛЬШІСТЬ ЖИТЕЛІВ»

– Компанії-члени УКРПЕК реалізують пілотний проєкт роздільного збирання та сортування відходів упаковки згідно з принципом РВВ в територіальних громадах Київщини. До яких висновків ви прийшли завдяки цій ініціативі?

– Ключовий висновок такий, що запровадження системи роздільного збирання, сортування та рециклінгу упаковки згідно з європейською моделлю РВВ цілком реальне в соціально-економічних умовах  України.  

Перший пілотний проєкт УКРПЕК запустила у 2018 році у Вишгороді. А з 2024 року він впроваджується також в Бучанській, Ірпінській, Гостомельській і Коцюбинській територіальних громадах. Фінансування повністю взяли на себе компанії-виробники упаковки та товарів в упаковці – члени УКРПЕК.

Ми побудували ефективну взаємодію з усіма учасниками системи РВВ. Були укладені договори про організацію роздільного збирання відходів з місцевою владою, операторами збирання, сортування та рециклінгу відходів упаковки.

В громадах встановили два види контейнерів: окремо для скла, окремо для решти упаковки – пластикової, паперової, металевої тощо. Сірий традиційний контейнер залишається для інших побутових відходів. По мірі заповнення контейнерів відходи упаковки за допомогою спеціального транспорту спрямовують на сортувальну станцію. З сортувальної станції відходи транспортують на вітчизняні підприємства, де з них виробляють нові товари. Наприклад, склобій надходить до Гостомельського склозаводу, макулатура – на Київський картонно-паперовий комбінат в Обухові чи інші підприємства, відходи пластику та металу – на відповідні виробництва.

Пілотний проєкт УКРПЕК у громадах Київщини. Робітники спорожнюють контейнери для подальшого транспортування відходів упаковки на станцію сортування

Завдяки просвітницькій роботі, яка ведеться з населенням, до роздільного збирання вдається залучати абсолютну більшість (до 90%) жителів громад. Згідно з дослідженням, яке ми провели у Вишгороді, в систему рециклінгу потрапляє понад 40% відходів упаковки. Щороку цей показник демонструє стабільну тенденцію до зростання.

Місцева влада визнала користь проєкту, зокрема завдяки можливості скоротити витратити на управління побутовими відходами. Вдалося суттєво зменшити обсяги вивезення відходів на полігони. Підприємства рециклінгу підтримують високий рівень попиту на сировину.

– Як привчити суспільство до роздільного збирання відходів?

– Світовий досвід свідчить, що на перших початках, до досягнення цільових показників на рівні 40 %, все йде доволі легко. Але щоб охопити рециклінгом більші обсяги відходів упаковки, потрібні тривалі інституційні зусилля.

Пілотні проєкти УКРПЕК на Київщині демонструють, що одразу після встановлення контейнерів люди доволі активно долучаються до роздільного збирання. Звісно, не всі – є й такі, хто не хоче й навіть категорично відмовляється це робити. З такими людьми треба працювати.

В мене є друг в Чехії. Нещодавно він розповідав, як прийшов забирати свого онука з дитячого садка. І той йому переповідає, як вихователі вчили їх роздільно збирати відходи, показує дідові свої навчальні матеріали. А мій друг бачить, що це та ж книжечка, за якою він сам вчився ще у дитячому садку! Отже, потрібна систематична робота з людьми протягом десятиліть, починаючи з садка, школи. Такий підхід дає результат.

Водночас, попри всі зусилля, проблеми виникають навіть в таких країнах як Німеччина, де система роздільного збирання існує дуже давно. Я читав дослідження про те, що німці почали критичніше ставитися до роздільного збирання. Якщо УКРПЕК зараз використовує тільки два типи контейнерів, то в німців їх вже сім – окремий для кожного різновиду відходів. Але людям важко дотримуватися складних правил. Німці скаржаться, що в їхніх квартирах просто не вистачає місця, щоб сортувати стільки типів відходів.

«СЛІД ВИВЕСТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАГОТІВЕЛЬНИКІВ З СІРОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ»

– Якою буде доля осіб,  які зараз заробляють на життя завдяки збиранню вторинної сировини? Часто це безпритульні,  знедолені люди… Чи не постраждають вони внаслідок впровадження реформ?

– Оскільки реформа не передбачає моментальної ліквідації пунктів прийому вторсировини, такі люди зможуть продовжити свою діяльність.

Як це працюватиме? Організація РВВ укладає договір з оператором управління відходами про заготівлю, наприклад, однієї тонни макулатури, а він вже від імені організації передає сировину на рециклінг комбінату в Обухові, який, своєю чергою, розраховується за неї безпосередньо з організацією РВВ. Водночас організація РВВ розраховується з оператором згідно укладеного договору. Так це відбувалося на початковому етапі реформи в країнах, де раніше також активно діяли пункти прийому, наприклад в Болгарії та Румунії. Отже, люди, які заробляли на життя здачею вторсировини, зможуть й надалі цим займатися.

Водночас в перспективі наше завдання полягає в тому, щоб вивести цю діяльність з сірого сектору. Тобто операторам доведеться відмовитися від нелегальних розрахунків і платити таким людям офіційну зарплату. Для цього їм слід буде порахувати, якою є вартість збирання визначеного обсягу сировини. Завдяки впровадженню реформи ми нарешті дізнаємося реальну кількість сировини, яку збирають заготівельники. На сьогодні ця сфера абсолютно непрозора.

Крім того, маємо розуміти, що зараз діяльність заготівельників повністю залежить від наявності в Україні значного прошарку незаможних людей. Щойно загальний рівень життя в країні зросте, охочих займатися цією роботою може не залишитися.

Отже, в основі реформи системи управління відходами має бути не прагнення отримати прибуток, а екологічна свідомість суспільства.

Довідка «Дня»

Українська Пакувально-Екологічна Коаліція (УКРПЕК) – неприбуткове об’єднання, яке створили виробники упаковки і товарів в упаковці, щоб підтримати розбудову в Україні ефективної системи управління відходами упаковки європейського зразка. В основі діяльності Коаліції – принципи сталого розвитку, ієрархії управління відходами, циркулярної економіки та розширеної відповідальності виробника.

Роман ГРИВІНСЬКИЙ