Про стан геологорозвідувальної галузі, геологічної освіти і науки в Україні

Головне прикладне значення геології – фундаментальної науки про геологічну будову та історію розвитку земної кори і процеси, які відбувалися і відбуваються в її надрах та на поверхні – дати ключ до розшуків і розвідки  різноманітних родовищ корисних копалин, без яких не може існувати і розвиватися  людське суспільство. Але, на  жаль, природа не знає, що таке родовище корисних копалин, тому просторова різномасштабність розподілу тих чи інших мінеральних ресурсів у різних регіонах, в тому числі в Україні, виявляється унаслідок предметної діяльності людини. Саме вона надає локальним ділянкам земної кори з підвищеною концентрацією різних хімічних елементів статус родовища, спираючись на економічні, технологічні, соціально-правові відносини. Різні форми їхнього розвитку і поєднання, а також наявність професійної геологічної служби, яка покликана виявити, розвідувати і підраховувати запаси та здійснювати геолого-економічну оцінку та вартість цих запасів в надрах, визначають різні рівні освоєння мінерально-сировинного потенціалу надр і різну частку суспільного багатства в його використанні.

 Геологія сьогодні – це не тільки ресурси для будь-якої діяльності людей (пива не звариш без геології; в кожній нитці одягу – геологія; тепло в домівках – геологія; транспорт тримається на геології тощо). Геологія сьогодні – це дослідження та моніторинг земних процесів і прогнозування ризиків від негативних природних явищ; це основа господарчої діяльності, вміння жити в гармонії з природою та раціонально використовувати безмежний потенціал надр Землі для безпечного розвитку цивілізації; це врешті-решт потужна зброя, яку рф використовує для шантажу, тиску і затягування зашморгу на шиї країн, які потрапили в російські тенета, бо згорнули або диверсифікували геологічну діяльність. Та й одна з причин війни – захоплення родовищ і територій, перспективних на стратегічні корисні копалини! Кожен геолог чудово орієнтується в сучасних політичних, економічних трендах і прекрасно розуміє, що той, хто недооцінює геологію, діє проти України!

Україна належить до числа держав світу, яка має майже всі види мінеральних і паливних корисних копалин. Вона володіє значними запасами корисних копалин. Згідно з даними BP Statistical Review of World Energy, станом на кінець 2018 року Україна посіла друге місце в Європі за обсягом доведених запасів природного газу, а частка України у світових запасах природного газу становила 0,6 %. Запаси руд заліза в Україні у 2018 році складали близько 4% світових запасів тощо. Вартість мінерально-сировинної бази України, за оцінками іноземних експертів, на  сьогодні складає 14.7 трлн. доларів.

Україна була й залишається потужною видобувною державою. Добре відомо, що з видобуванням і використанням корисних копалин пов’язано близько половини промислового потенціалу України і до 20 % її трудових ресурсів. У видобувній галузі функціонують підприємства як державного, так і приватного сектору економіки. Структура і потреби економіки України, її експортного потенціалу є такою, що вона найближчим часом не зможе відмовитися від видобування корисних копалин, як це відбувається нині в деяких високорозвинених країнах Європи. Адже опісля війни геологія матиме пріоритетне значення для відновлення економіки України, забезпечення сировиною колосальних обсягів житлового і промислового будівництва, водопостачання, інженерно-геологічних вишукувань для будівництва зруйнованих міст і селищ, різних підземних і наземних споруд і будівель, автодоріг, залізничних колій.

Усе наведене вище не означає, що в геологічній галузі України нема проблем. Найголовніші з них: значний ступінь відпрацьованості більшості родовищ; хронічне недофінансування геологорозвідувальних робіт за стратегічними напрямами і, як наслідок, нема відновлення мінерально-сировинної бази; відсутність у геологічній сфері прогресивних структурних зрушень на користь високотехнологічних видів робіт; динамічне звуження геологічної промислової діяльності і втрата висококваліфікованого персоналу, гірничого і бурового устаткування, лабораторно-аналітичної інфраструктури тощо. Дослідження динаміки найважливіших параметрів розвитку промисловості та її трудового потенціалу свідчить про загрозу модернізації геологічної сфери економічної діяльності, яка неможлива без висококваліфікованих, активних і мотивованих кадрів, спроможних до інноваційних трансформацій. У сучасних умовах швидких технологічних змін існує потреба постійної актуалізації професійних знань, що забезпечується шляхом удосконалення підготовки фахівців в закладах вищої освіти. Одним з пріоритетних напрямків економічного розвитку, який також неможливо забезпечити без геологів, є зменшення ресурсної і, зокрема газової, залежності України шляхом зростання видобутку власних корисних копалин.

Вірогідний потенціал надр і, відтак інвестиційний потенціал мінерально-сировинної бази (МСБ) – підготовленої до освоєння частини мінеральних ресурсів (МР), залежить від її вартісної оцінки і вартісної структури. Формування, масштабність, номенклатура і надійність МСБ поза сприятливою природною комбінаторикою геотектонічних, магматичних, метаморфічних, седиментаційних та інших чинників і умов рудонагромадження для формування родовищ твердих видів сировини та наявністю тріади головних чинників акумуляції вуглеводневих покладів («материнська порода–колектор–пастка») все ж визначається рівнем розвитку геологічної науки і практики, обсягами і видами геолого-геофізичних і геохімічних досліджень та геологорозвідувальних робіт (ГРР), їхньою системністю і неперервністю. І в центрі цього теж людина – професіонал геології. Стійке функціонування МСБ, особливо її високого комерційного стану, забезпечується – з врахуванням ймовірнісної природи результативності геологорозвідки – необхідністю значного перевищення обсягів прогнозних ресурсів над оціненими запасами і таке ж перевищення оцінених запасів над розвіданими, адекватним і неперервним відновленням (поповненням) оцінених запасів над розвіданими запасами синхронно з використанням розвіданих запасів і перетоку ресурсів в оцінені і розвідані запаси. Динамічна взаємодія цих трьох компонентів МСБ – прогнозних ресурсів, розвіданих і оцінених запасів – забезпечується випереджаючими геолого-розвідувальними роботами, чого уже тривалий час немає, і саме це гарантує стійке і тривале функціонування МСБ і мінерально-сировинного комплексу (МСК) з врахуванням його визначальної соціально-економічної ролі. Вони є базою розвитку різних галузей промисловості і великою долею визначають рівень розвитку світової економіки і економічний потенціал окремих країн: для прикладу, експортний потенціал МС і продуктів її переробки є однією з головних статей прибутку Канади, Австралії, Лівії, ОАЕ, ПАР, росії, Монголії та ін., і саме так працювала геологічна служба України до початку 90-х років ХХ століття, сформувавши багатющий і інвестиційно дуже привабливий потенціал надр нашої держави.

Натомість зараз є проблемні питання інвестицій, серед яких загальні нормативно-правові, судові, податкові, банківські, незавершене формування ринку, а в частині МС його відсутність тощо. Але поза ними немало таких, що стосуються винятково стану МСБ, яка в багатьох аспектах не готова до інвестування. І це необхідно оперативно виправляти. Що саме?

До фундаментальних належить неможливість і небажання інфантильної держави профінансувати ГРР і видобувну галузь через банальне нерозуміння їхнього геополітичного, економічного і стратегічного значення, порівняно тривалий час економічного відтворення немалого капіталу (ніхто не хоче чекати), геологічні, економічні, екологічні та інші ризики, що трансформуються в бізнесові. Але це виняткова специфіка цього вкрай необхідного бізнесу. Коли він запущений (Канада, Австралія, ПАР та ін.), ці причини самі по собі зникають, натомість експлуатація МСБ приносить великі дивіденди. То, може, ще почекаємо? Адже у нас пропонують реформування й інвестування усього, тільки не МСБ, мовляв, ми що, сировинна держава, необхідне купимо. Але для чого, якщо маємо своє, і за що? Натомість це стосується тих держав, де внаслідок історико-геологічного формування надр, особливостей гетерогенності, гетерохронності, іноді майже ізотропної будови геотектонічних структур сформована така металогенія, де МСБ як такої або не має, або ж вона ледь помітна. Україна, на щастя, до таких не належить, радше зовсім навпаки! За обсягами і різновидами МСБ – традиційних Fe, Mn, U, Ti, Zr, S, каолінів, графіту, вугілля, нафти і газу, кам’яної і калійної солей, п’єзооптичного кварцу, флюсової сировини (карбонатних порід і флюориту), цеолітів, різних будівельних матеріалів, нетрадиційних «вітамінів» сучасної промисловості – рідкісних і рідкісноземельних елементів, банківських і високотехнологічних Au, Ag, Pt і металів її групи, Cu, Pb, Zn, прогностично алмазів у кімберлітах і лампроїтах тощо – на одиницю площі і на одного жителя вона перебуває в «клубі» дуже небагатьох найбагатших країн світу. І це без врахування високої додаткової вартості, яка з’являється фактично з нульового рівня, коли МР розвідані, а підраховані і підготовлені запаси зазнали експлуатації і збагачення та переробки. Водночас вона її майже не використовує, а частину МС, яка зростає, намагається імпортувати (тобто, фінансує інші держави) на тлі зростання вартості сировини та зменшення купівельної спроможності. Як при цьому реанімовувати і розвивати сучасну промисловість і економіку загалом, коли про МСБ успішно «забули"? То як бути з інвестиційним потенціалом?

Треба згадати, що в Україні дуже велика частка запасів є пасивною, розвіданою і підрахованою за часів СРСР із застосуванням тодішніх кондицій для раритетних технологій видобутку, збагачення і переробки, і їх треба перевести в активні і комерційно привабливі з погляду сучасного світового змісту граничних вимог промисловості до якості і кількості запасів МС та гірничогеологічних і технологічних,  гірничотехнічних умов їхньої розробки. Разом з тим розрив, який постійно зростає, між споживанням власної МС і приростом її запасів, якого давно немає, і синхронна непоновлюваність гірничо-технічної і виробничо-екологічної інфраструктури майже сягнула точки біфуркації. Інтегрований резонанс дефіциту активних і комерційних запасів і усе більше відставання гірничогеологічного облаштування нових родовищ через втрату управлінських і організаційних функцій Державною службою геології і надр (ДСГН) України, яка тільки продає ліцензії здебільшого на родовища нафти і газу, який були розвідані до 1991 року, правда, уже через електронні аукціони, що є позитивним, спричинили повну дезінтеграцію регіональної геологорозвідки, геологічної науки і вищої професійної геологічної освіти сформували в державі геополітичні, стратегічні, економічні, військово-оборонні та технологічні передумови втрати самозабезпечення МС і продуктів її переробки усіх скільки-небудь важливих галузей промисловості, аграрного сектору і їхнього експорту, де Україна посідала чільне місце. Коли до цього долучити низьку рентабельність гірничо-видобувної промисловості та екологічно незбалансоване залучення МС в економічний обіг з формуванням територій екологічного дисбалансу, то ситуація з МСБ більше ніж загрозлива. Та й як це зупинити ДСГН України, коли в її штаті не має жодного геолога, а управляють нею "міжнародники" і юристи?

Звідси, нарешті, має прийти розуміння, що для реанімації і розвитку потенційно багатого гірничо-геологічного комплексу – основи розвитку промисловості і цивілізації – необхідно здійснити його реальну реструктуризацію і вагому вітчизняну і зарубіжну інвестиційну підтримку з адекватними змінами економічних підходів до оцінки і сучасних форм реалізації гірничих проектів видобутку і переробки МС. Але це неможливо зробити без здійснення на випередження масштабних геолого-знімальних робіт, геологічних розшуків і розвідки родовищ, належної геолого-економічної оцінки їхнього промислового значення, у тім числі в напрямку збільшення кількості вилучення супутніх корисних компонентів. Разом з переоцінкою пасивних запасів МС і їхнім переведенням в активно-комерційні, треба здійснювати загальнодержавну передліцензійну підготовку перспективних площ як самостійний прогнозно-металогенічний вид робіт на підставі теоретичного (металогенічного) і геолого-економічного обґрунтування потенційних рудних районів і полів – привабливих об’єктів інвестиційних вкладень, особливо золота, алмазів, платини, самородної міді, лантаноїдів, рідкісних елементів, урану та ін., у тім числі нових рудно-формаційний типів. Треба, нарешті, повністю здійснити створення державних, регіональних і локальних банків даних і баз знань стосовно пріоритетних районів і мінеральних типів родовищ, створювати високоінформативні прогнозно-розшукові комплекси і прогресивні методи експертної оцінки перспективних площ і об’єктів, тотально запровадити в переоцінку потенціалу МСБ ГІС-програми і цифрові карти, блокдіаграми і перерізи ділянок надр, вірогідні гірничо-геологічні схеми експлуатації та збагачення, створивши низку регіональних сучасних мінералого-геохімічних лабораторій (у Китаї, для прикладу, їх більше 300!).

Переоцінка запасів і потенціалу надр має бути завершена в грошовому вигляді як сума цінності розвіданих запасів і прогнозних ресурсів МС дохідним методом. І хоч він визначає вартісну оцінку без врахування дисконту, а точність розрахунків не дуже висока, бо відсутні обґрунтовані дефлятори для переведення видатків минулих років (коли були розвідані і обраховані запаси) в сучасні ціни, разом з тим Всесвітній банк вирізняє його як найоб’єктивніший для відображення стану і можливостей розвитку МСБ.

Але усе це треба донести до транснаціональних гірничо-геологічних корпорацій, які на сьогодні контролюють > 70 % світового видобутку і переробки корисних копалин. Вони теж відображають глобалізацію світової економіки і в частині функціонування МСК консолідували його, і перетворили у взаємопов’язану систему світового господарського механізму, де Україна має бути присутня.

Отже, залучення інвестиційних проектів освоєння різних видів МС у цьому найризикованішому бізнесі найбільше залежить від якості і достовірності геологічної інформації, вірогідності підрахунку і перерахунку запасів, їхньої якості, комплексності переробки МС і поетапної геолого-економічної оцінки. Тільки тоді надійні і всебічні оцінки родовищ корисних копалин разом з банківським ТЕО мінімізує інвестиційні ризики, які завжди присутні, і є гарантією залучення фінансів до реалізації завжди капіталомістких проєктів з експлуатації і переробки запасів МС. Звідси з усією очевидністю випливає, що ще однією ключовою умовою залучення, збереження і нарощування інвестиційної привабливості освоєння МС є мінімізація вкладень на різних стадіях розвідки та геолого-економічної оцінки. І ніхто це коректно, з максимальним наближенням до природного стану геолого-структурної будови родовищ, морфології і морфометрії рудних тіл, речовинного складу, текстур і структур руд, їхньої якості, просторових закономірностей поширення і акумуляції МС, окрім геологічної служби, здійснити не в змозі. Затримка за одним – це зрозуміти і розпочати швидке відтворення регіональних геологорозвідувальних експедицій та головного органу центральної виконавчої влади – Державної служби геології і надр України, вірогідно уже в переадаптованому сучасному штатному і змістовному форматі. І тоді ми згадаємо слова, написані на фасаді Державної служби геології Франції: “Ніщо нам так дешево не коштувало, і так багато не принесло, як геологія”. Інакше, як фігурально сказав Д. С. Гурський – перший і останній справжній керівник і засновник Державної геологічної служби України – не хочете, щоб працювали на Україну, будемо працювати на Африку. Що й досі успішно здійснюємо.

Світові тренди розвитку геології, потреба у власних мінерально- сировинних ресурсах і, передусім, паливно-енергетичних, неминуче призведе до суттєвого збільшення обсягів геологорозвідкових робіт. Уже сьогодні очевидним є той факт, що ці роботи не будуть обґрунтовані на належному рівні фундаментальними геологічними дослідженнями передусім через слабку укомплектованість кадрами, майже цілковитою відсутністю в українських вищих навчальних закладах студентів, яких готують за геологічними освітніми програмами.

Сьогодні стан геологічної освіти в Україні вкрай незадовільний. Загалом з 2015 року у вищій освіті відбулись суттєві зміни. Головними змінами стали скорочення кількості закладів вищої освіти, їхнього фінансування, обсягів державного замовлення, оптимізація складу науково- педагогічного і допоміжного персоналу.

На геологічну освіту особливо вплинуло скорочення спеціальностей, за якими здійснюється навчання у ЗВО. Власне стагнація геологічної освіти розпочалась 2015 року з недолугої освітянської реформи, коли стрімко скоротили перелік спеціальностей, за яким готують фахівців у ЗВО.

Трішки історії. У попередньому переліку (постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787) в циклі природничих наук визначено шість геологічних спеціальностей для підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Це: геологія, гідрогеологія, геофізика, геоінформатика, геологія нафти і газу, геохімія та мінералогія. Але, як виходить з наступної постанови КМУ № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 29 квітня 2015 р., для держави неактуальна підготовка спеціалістів, які б модернізували ресурсну базу, просували новітні методи вивчення земної речовини, вміли шукати ті чи інші корисні копалини і змогли б надати оцінку багатствам надр України.

Спеціальності «Геологія» в запропонованому переліку нема. Згідно з порівняльною «Таблицею відповідності Переліку напрямів», за якими здійсню- валася підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо- кваліфікаційним рівнем бакалавра, магістра та Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету   Міністрів   України   від   29   квітня 2015 року № 266» (Наказ Міністерства освіти і науки № 1151 від 06.11.2015 р. «Про особливості запровадження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266») шість геологічних спеціальностей, 8 географічних і 7 гідрометеорологічних об’єднали в одну – 103 Науки про Землю, навівши стисле роз’яснення: спеціальність 103 Науки про Землю «включає дослідження складу і будови Землі включно із гідросферою і атмосферою, у тому числі: геологія, геофізика, мінералогія, геохімія, вулканологія, сейсмологія, геоморфологія, фізична географія та інші науки про Землю, метеорологія та інші атмосферні науки (включаючи кліматичні дослідження), гідрологія, океанологія, палеоекологія». Внаслідок такого оновлення переліку галузей знань і спеціальностей, запровадження нових галузевих стандартів в освіті геологія зникає з освітніх програм. А колишні шість геологічних спеціальностей так завуальовані і штучно з’єднані з географічним циклом дисциплін у спеціальність “Науки про Землю”, що не зрозуміло чи у геологічної освіти є майбутнє, чи ні.

8 лютого 2017 року на Урядовому порталі оприлюднена Постанова Кабінету Міністрів про оновлення переліку галузей знань і спеціальностей для вищих навчальних закладів, зміни в яку вносили відповідно до пропозицій вищих навчальних закладів, об’єднань роботодавців і державних органів. Зокрема, з спеціальності Науки про Землю вилучили географічні дисципліни (перелік доповнено новою спеціальністю 106 “Географія”), залишивши без розгляду пропозицію геологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка та пізніше спільну пропозицію директорів різних геологічних інститутів НАН України і провідних геологічних факультетів України про вилучення геологічних дисциплін з Наук про Землю і доповнення переліку навчальних спеціальностей спеціальністю «Геологія». Наразі в синтетичній штучно створеній спеціальності 103 Науки про Землю є суміш освітніх програм (ОП) геологічного, гідрометеорологічного спрямування, і деякі ЗВО залишили ще і географічні дисципліни.

Проаналізуємо тенденції вступних кампаній на бакалаврат денної і заочної форм навчання останніх (2020–2022) років. Зазначимо таке.

1. Кількість ЗВО, в яких виконують підготовку фахівців за спеціальністю Науки про Землю зменшується з 29 у 2020 до 26 у 2022 році. Поміж них є екзотичні ЗВО з підготовки фахівців з Наук про Землю, як Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут” (факультет ракетно-космічної техніки), Херсонський державний аграрно-економічний університет (факультет рибного господарства та природокористування), Уманський національний університет садівництва (факультет плодоовочівництва, екології та захисту рослин). Водночас перелік ЗВО, де геологічні освітні пропозиції є незмінними, включає 10 ЗВО, серед яких провідними є Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”, Львівський національний університет імені Івана Франка, Криворізький національний університет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.

2. Освітні програми, за якими ЗВО готують фахівців в межах спеціальності Науки про Землю, поділені на 3 групи: геологічні, не геологічні, неясного спрямування.
3. Кількість конкурсних пропозицій за спеціальністю загалом зменшується від 127 у 2020 році до 121 у 2022 р.; водночас зростає кількість пропозицій освітніх програм з геології з 17 у 2020 році до 46 у 2022 р.
4. Кількість державних пропозицій бюджетних місць (за результатами широкого конкурсу) спеціальності Науки про Землю незначно зросла з 355 у 2020 до 382 у 2022 р.
5. Внаслідок вступної кампанії 2022 року на геологічні ОП і бюджетну форму навчання поступило 128 студентів; на контракт 25 студентів. Інформація про результати вступної кампанії 2020 р. наразі не доступна.
6. Наш майбутній кадровий потенціал для галузі - усього 128 студентів. Вони складають 34% від загальної кількості студентів, які вступили на бюджет за спеціальністю Науки про землю; решта 254 (або 66%) - це студенти негеологічних ОП або ОП неясного спрямування.

Такий стан у вищій геологічній освіті є неприпустимим, оскільки:

по-перше, призведе до поступового знищення спочатку геологічної освіти, а надалі і геології загалом;

по-друге, це не відповідає світовим тенденціям розвитку геології;

по-третє, небезпечна ілюзія думати, що реформування геологічної галузі можуть виконати фахівці інших (економічних чи юридичних спеціальностей);

по-четверте, за такої кількості майбутніх геологів у геологічної галузі нема перспектив для розвитку.

Вважаємо спеціальність «Геологія» пріоритетною для забезпечення потреб економіки України і наполягаємо внести її у перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти так: виокремити спеціальність «Геологія» з спеціальності “Науки про Землю”, як, до речі, повторимось, зробили це з географією; її виокремили з “Наук про Землю”, і тепер географічні факультети мають спеціальність “Географія”. Натомість геологія – наука про Землю! - і далі перебуває в 103 спеціальності Наук про Землю на рівні освітньої програми! Чи не парадокс?

Кожне геологічне підприємство зацікавлене у формуванні специфічного людського капіталу з високим рівнем професійної підготовки, який відповідає вимогам технологічного процесу. Нині розвиток геологічної професійної                  фахової підготовки в закладах вищої освіти має бути пріоритетом державної політики для забезпечення успішної структурної перебудови геологічної галузі, оскільки без накопичення людського капіталу зростання ефективності виробництва здійснити не можливо.

     Отже, допоки ми не реанімуємо цю галузь, не наситимо її фахівцями різних геологічних спеціалізацій (а їх сьогодні в ній практично не залишилося, тому тут велике завдання уряду і вищих навчальних закладів це вирішити –  сьогодні на навчання на цей демотивований фах практично ніхто не йде, бо геологорозвідувальні роботи різного призначення не проводяться), не залучимо геологічної науки, адже будь-яке практичне питання геології – це наукове питання, це питання наукового супроводу академічними і галузевими інститутами геологорозвідувальних робіт, жодна гармонізація з нормативно-правовими, економічними й іншими ринковими чинниками формування та функціонування мінерально-сировинної бази у глобалізованому світі нічого не змінять і ніякого позитиву для нас не дадуть.

     Справа за зовсім невеликим – нарешті усвідомити нагальність проблеми і неминучість її комплексного вирішення – іншого шляху у нас поки що немає, як і зовсім немає часу зволікати.

Доктор геологічних наук,  професор Львівського національного університету імені Івана Франка М. Павлунь.

Доктор геологічних наук,  професор, академік НАН України, директор Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України О. Пономаренко.  

Доктор геологічних наук,  професор, академік НАН України, директор Інституту геологічних наук НАН України О. Шехунова.

Доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України М. Павлюк.

Доктор геологічних наук, професор, директор ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка С. Вижва.

Доктор геологічних наук, професор ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. Михайлов.

Доктор геологічних  наук,    професор    НТУ    «Дніпровська політехніка»    В. Приходченко

Доктор геологічних наук, професор Національного університету водного господарства та природокористування В. Мельничук

 Кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент, завідувачка кафедри загальної та історичної геології і палеонтології Львівського національного університету імені Івана Франка, А. Іваніна