Українська Бессарабія: крах ворожих міфів

Територія сучасної України завжди була  та залишається ласим шматочком  для багатьох країн та народів. Так, за переписом 2001 року на теренах України у злагоді мешкають  представники більш ніж 130 національностей. Найбільш багатоетнічною є Одеська область. Саме тут знаходиться один з найколоритніших історичних регіонів у Європі – Бессарабія.

Бессарабія – історична область у східній Європі між річками Прутом, Дністром і гирлом Дунаю та Чорним морем. 70 % площі Бессарабії знаходиться на території сучасної Молдови, решта  –  України. До складу  нашої країни входять землі  на крайній півночі (Кельменецький, Новоселицький (частково), Сокирянський та Хотинський райони Чернівецької області) на півдні Бессарабії (південна частина Одеської області, також відома як Буджак).  Буджак – це етнічно найбільш розмаїта частина в Україні, а також транзитний маршрут до Румунії та країн Євросоюзу.

Розмаїття народностей зумовлене багатовіковою боротьбою за владу над цими територіями. Наприкінці XVстоліття тут панувала Османська імперія, потім правління переходило до румунської, російської та радянської влади. Лише у 1954 році Ізмаїльська область, названа на честь найбільшого міста краю, була інтегрована в Одеський регіон та у 1991 році стала частиною незалежної України.

Але й досі в усіх на вустах при згадці Бессарабії постає лише одне, але вкрай болюче питання – мовне. Існує міф, що місцеві не розуміють українську мову та не мають нічого спільного з українською культурою. Я, як людина, котра проводить багато часу на цій території, хочу трохи розповісти про  особливості цього регіону.
Вже понад 30 років на півдні України відбувається неймовірний синтез культур та традицій. У Бессарабії можна почути велику кількість східних та балканських діалектів у поєднанні з давньою та сучасною українськими мовами.

Деякі слова навіть співзвучні з українськими аналогами. Наприклад,  у бессарабському діалекті болгарської мови є слово «поща». На перший погляд, на наше несхоже, та це не так. Буква «щ» у діалекті позначає одразу два звуки – «шт». І виходить, що бессарабська «поща» читається точнісінько, як і наша пошта, та й означає те саме.
У назвах кольорів «червен, зелен, сінь, пурпурен» можна легко зрозуміти, що –  це червоний, зелений, синій та пурпуровий. А якщо хтось з півдня скаже, що у небі «блискавиця», то кожен знає, що – це блискавка.

Ще мешканці Бессарабії досі використовують «туризми»  –  слова, запозичені з турецької мови. Наприклад «баїр» –  від турецького «bayir», означає пагорб. Здається, що це ще більше віддаляє регіон від порозуміння з українцями, але  ж –  ні!  Сучасна українська мова теж має багато турецьких слів. Запозичили українці з турецької мови  і військову лексику, і господарську. Через кримськотатарську приходили в українську і слова турецького, перського й арабського походження.

Таким чином у бессарабського діалекту та української мови з’явилися спільно запозичені слова – гарбуз, майдан, килим та велика кількість південних культур –  айва, алича, кавун, кишмиш, інжир, кизил, хурма. Усі ці назви  нам цілком знайома та зрозуміла. Майдан та килим взагалі мають однакове значення, а ось з гарбузом можна заплутатися. Кримськотатарський гість «гарбуз» українською означає овоч, який до  XVI ст. називався «тиквою» . А ось на бессарабському діалекті «гарбуз» походить від турецького слова «karpuz» та означає – кавун.

Не словами єдиними. Приміром,  традиції Бессарабії та Західної України на різні свята також дуже схожі. Так, на Різдвяні свята в сільських місцевостях обох регіонів молодь та діти колядують з вертепами та співають колядки. Найпопулярніша українська колядка «Щедрик» лунає всюди. А у Бессарабії після неї традиційно йдуть колядки болгарською, молдавською чи румунською мовами.

Взагалі, більшість православних церковних свят таких як Різдво, Великдень,Трійця святкуються так само. До речі, назви свят співзвучні. Наприклад,  Великдень на бессарабських теренах називається Велікдян, а Русаліії (інша назва свята Трійця) – так само Русалії.

Отже, Бессарабія це колоритна частина України та української культури. Якщо насправді занурюватися у порівняння місцевих мов та культур з українською, то можна залишитися  у приємному подивуванні  від подібності. Кожен мешканець півдня чудово розуміє українську мову. Навіть якщо він розмовляє з певним акцентом – його душа та серце належать Україні.

Так само всі ми  будемо святкувати українську перемогу. Одну – на всіх! Не залежно від національностей. Українська  нація вже на тому етапі згуртованості, коли ми можемо сміливо казати, що українець – це не лише той у кого  тече українська кров, а ще й той у кого Україна в серці, душі та думках. Слава Україні!