Відтворений у камені світ майстра

Роботи майстра, зібрані в його дивовижному «будинку з химерами», стали окрасою древнього Луцька і місцем справжнього паломництва поціновувачів мистецтва. Територію садибного комплексу, визнаного архітектурною пам’яткою сучасності, яку сам скульптор волів називати «будинком-вернісажем», наразі прикрашають понад 500 скульптур, що відтворюють своєрідний внутрішній світ цього самобутнього автора.

Це інтерв’ю з господарем «будинку з химерами», записане під час його відвідин у складі делегації Літературно-мистецького коша «Ріднокрай», оприлюднюється вперше. Тож нехай слово митця, який відтворив у камені свій внутрішній світ, стане супровідним для його відвідувачів.

- Чим живе сьогодні митець, який створив луцьке диво?

- Живу тим, що я живу, бачу гарних людей, маю гарні відчуття від того, що я роблю. Звісно, в житті було пережито чимало і щасливих, і гірких моментів, довелось пережити втрату сина. Слава Богу, що від сина в мене є внук і ще один менший внук – від дочки. Наразі я переживаю в своєму житті вже третє відродження. Тепер, як ніколи, маю стільки внутрішньої роботи, що навіть уві сні розвиваю свою творчу думку. Хочу сказати одне, що той внутрішній світ, який мені на долі було написано пізнати, я саме тепер і відтворюю.

- Пам’ятаєте свою першу творчу роботу?

- Мої перші художні роботи з’явилися, напевно, ще при гасовій лампі. Саме при ній і народжувалися в дитинстві мої перші малюнки. А от з моєю першою скульптурною роботою визначитися дещо складніше. Можу лише сказати, що один з найбільш цікавих ранніх періодів моїх скульптурних починань пов’язаний саме з львівською школою. Власне, вплив цієї школи відчувається й до тепер. Та це й не дивно, адже свою академічну школу протягом десяти років, з 16-ти до 26-ти, я проходив у Львові. Довелось чимало і по Московіях, і по світу поїздити, щоби знайти свій творчий шлях, своє творче бачення і свою творчу манеру. І коли я щось таки знаходив, то це приходило дійсно через гарних людей.

- Що ви можете сказати про власний скульптурний стиль?

- Мій улюблений напрямок – бароко. Хоча я не байдужий і до готичного, романського стилю, модерну, а також до народного мистецтва. Всі ці напрямки, напевно, й переплітаються у моїх скульптурах, принаймні вони є для мене потужним джерелом творчого осягнення і засобом виразу моїх задумів.

- При знайомстві з вашими роботами виникло чимало дискусій щодо того, у якому саме матеріалі вони виконані. То з якими матеріалами ви працюєте?

- Нічого загадкового тут немає. Я працюю і з природним, і  штучним каменем. Тобто з матеріалом, виготовленим на основі бетону та арматури, відливків у вигляді пісковику, вапняку тощо. А взагалі мені доводилося з різними матеріалами працювати, навіть з таким дуже важким для скульптора каменем, як граніт. 

- Скільки ж років пішло на створення вашої унікальної садиби-галереї?

- Після того, як знесли батьківську хату на околиці Луцька і я отримав цю земельну ділянку під майстерню, сплинуло майже сорок років. Знаєте, кращі мої роки пройшли, звісно, в батьківській хаті, бо то були роки моєї молодості. А тут почалися роки вже більш свідомого творчого й подружнього життя.

Але ще раз хочу наголосити: я щасливий тим, що тут у старому місті люди постійно приходять до мене, і це дає мені творчу наснагу, як кажуть, той внутрішній адреналін творчості, без якого, за великим рахунком, художник не може по-справжньому творити.

Тому я дякую Творцеві, що він дає мені таку можливість, дякую, що я народився саме в Україні. Скажу наостанок, можливо, дещо пафосно, але Україна має стільки всього різноманітного, що його до купи, здавалося, й не зліпиш, але головне те, що є у неї талановитий народ, талановиті майстри своєї справи в усіх галузях і талановиті митці, завдяки яким усе це й тримається купи. Тож хочеться побажати всім нам здоров’я, моці, єдності і миру.

Вічного творчого лету душі твоїй, майстре.