Агонія Iндії

У більшості великих міст Південної Азії, прихованих за брудом і занедбаністю надзвичайної бідності, є маленька Сомалі в очікуванні вибуху і поразки політичної структури. Ця нічийна земля, яку охороняють і постачають бандити, які ведуть економіку чорного ринку, виховала в Мумбаї співтовариство, яке не приховує своєї зневаги до держави, оскільки воно знає, що його виживання залежить від корумпованості поліції. Подібний до підземної магми, цей підземний світ зараз вирвався на вулиці Мумбаю.

Оскільки жителям цієї нічийної землі невідомі ні патріотизм, ні мораль, їх легко залучити до співпраці з терористами, особливо коли у них є привід почувати себе скривдженими. У Мумбаї велика їх частина — мусульмани, яким не дали простору у формальній економіці й у середовищі яких протягом останніх 50 років утворилися сильні угруповання.

Ми все ще отримуємо нові подробиці насильства в Мумбаї, під час якого терористи вбили понад 100 осіб. Однак нам уже відомо про приблизно 30 осіб, озброєних автоматами AK-47 і гранатами, які тримали в заручниках фінансовий і бізнес-центр Індії, метою яких були як індійці, так і іноземці, особливо американці та британці. Є ймовірність того, що цю операцію було сплановано в Пакистані через Лакшар і Тауба, терористичну організацію, що ненавидить світську Індію і підтримується прихованими пакистанськими агенціями та вуличними угрупованнями.

За кров’ю і драматичністю ми, проте, не повинні упустити важливий елемент цієї історії. Напад був операцією, яка вимагала кількох місяців планування: були застосовані серйозні види зброї, була мобілізована маленька армія, були вивчені цілі, організований транспорт, а також визначені слабкі місця. План нападу, в якому були задіяні сотні людей, був приведений у дію, проте масивна інфраструктура індійського уряду нічого не виявила.

Командуючий підрозділом боротьби з тероризмом Індії Хемант Каркаре (який був убитий у боях, які лютували вночі) отримав попередження про смертельну загрозу з сусіднього міста Пуна, однак його підрозділ не спромігся перевірити ці відомості, оскільки він був зайнятий іграми за дорученням своїх політичних начальників. Самовдоволення і політики забезпечили терористам більше захисту, аніж це коли-небудь вдавалося досягнути за допомогою мовчання чи камуфляжу.

Напад показав не лише провали в роботі поліції. Він показав послаблення влади; це наслідки гріхів адміністративної некомпетентності та політичних злочинів.

Індія — сильна держава. Ні в кого не повинно бути сумнівів із цього приводу. Вона змогла перемогти мусульманських терористів Кашміру, сикхських терористів Пенджабу, християнських терористів Нагаленду та індійських терористів Асаму, а також терористів у інших областях країни. Потрібно розуміти, що не можна звинувачувати все суспільство в гріхах деяких його представників.

Однак за умов неефективного управління, особливо за останні три роки, Індія перебуває під загрозою деградації на м’яку державу. Замість того, щоб бути міжнародним лідером у світовій війні проти тероризму, вона занурюється у відчай вічної жертви. Індія за кількістю вбитих кожного року внаслідок терористичних атак відстає лише від Іраку.

Три роки тому прем’єр-міністр Індії Манмохан Сінгх досить бундючно заявив президентові Джорджу Бушу в Делі, що індійські мусульмани не брали участі в якихось терористичних акціях. Малося на увазі, що інтеграція мусульман у індійське суспільство пройшла успішно. Сінгх мав на увазі, що мусульмани також виграли від переваг демократії, що із задоволенням повторив Буш. Однак Сінгху не вдалося обдурити терористів, дехто з них, прочитавши його самопривітання, сприйняв їх як заклик до дії.

Я індієць і мусульманин, і я пишаюся цим. Як і будь-який індієць, сьогодні я злий, розчарований і пригноблений. Я злий на маніакальних собак війни, які наповнили Мумбай. Я розчарований безсиллям мого уряду в Мумбаї та Делі, яке глухе до злості моїх співгромадян. І я пригноблений тією шкодою, яка була завдана образові Індії.

М. Дж. АКБАР — колишній член парламенту Індії й радник колишнього прем’єр-міністра Індії Раджіва Ганді, в минулому редактор-засновник газети «Сторіччя Азії». Зараз — працівник організації «Товариство Азії».