Без можливості виграшу

Услід за початком російських бомбардувань Сирійська арабська армія (САА) президента Башара Асада почала наступ на анклави її противників. Головна мета наступу — відбити у противників місто Алеппо (Халеб), повністю звільнити Латакію і Хомс, розблоковувати шосе, що пов’язує ці міста зі столицею Дамаском. В подальшому наступати на північ у райони контрольовані курдами до турецького кордону. Одночасно розгортаються наступальні операції і в інших напрямках, але вони носять допоміжний характер.

При цьому деякі передмістя Дамаска зайнято противником. Тут наступ сил Асада проводиться в східному передмісті Джобар, щоб забезпечити столицю від мінометного і ракетного обстрілу.

Алеппо — друге за значенням і чисельністю населення місто в Сирії стратегічно дуже важливе, бо перебуває в глибині територій, контрольованих угрупованнями, що протистоять силам Асада. З серпня 2012 року захід міста утримує сирійська армія, а схід — різні ісламістські та повстанські угруповання. Якщо Асад втратить Алеппо, то він втратить всю північ країни і тоді його військове становище стане катастрофічним.

Важливість Латакії визначається багатьма причинами. Не в останню чергу тим, що на півдні від міста розташовано авіабазу військово-космічних сил Росії Хмеймім. Противники Асада перебувають лише в 40 км і безпека бази під загрозою. Принаймні, вже були дві спроби обстрілу її установками залпового вогню.

У наступі беруть участь підрозділи САА, бойовики ліванської шиїтської організації «Хезболла», а також іранські військові з Корпусу вартових ісламської революції.

Як російські, так і сирійські офіційні особи говорять про значні успіхи, про те, що завдано значних втрат противникові. Зокрема, говориться про захоплення поселення Ель-Вадіхи і ряду інших населених пунктів.

Скоріше за все, САА та її союзники наступають, але темп дуже низький.  Фіксують десятки пусків протитанкових керованих ракет (ПТУР) по бронетехніці сирійської армії. На озброєнні САА є застарілі радянські танки Т-55 і Т-62. Останнім часом із Росії надійшли Т-72. Вони не можуть протистояти відносно сучасному протитанковому озброєнню, що зумовлює великі втрати в бронетехніці. До того ж бронетехніка не дуже ефективна за міських умов.

Використовувати більш сучасну техніку САА не може через низький рівень підготовки особового складу. До речі, в російській пресі вже з’явилися зауваження, що московська авіація у виборі цілей повністю залежить від сирійських військових, а вони не мають як досить інформації, так і не вміють правильно нею розпорядитися.

Як зазначив російський військовий експерт Віктор Мураховський, «Для безпосередньої авіаційної підтримки мають працювати на передньому краю передові авіаційні навідники, які вказують цілі для роботи авіації. Це завдання бойових вертольотів і штурмовиків типу Су-25. Але все це — завдання все ж таки сирійської армії. Організувати авіаційну підтримку — це високе військове мистецтво. Якщо управління сирійське, то порушується взаємодія, і можливі серйозні втрати».

Отже переможні реляції московських генералів викликають певний скептицизм. Опосередковано це підтверджується повідомленнями британської преси, що до Сирії прибувають кубинські військові. Повторюється історія воєн у Мозамбіку. Анголі і Намібії. Там протягом багатьох років воювали кубинські так звані інтернаціоналісти. Так Фідель Кастро розраховувався за радянську допомогу.

Російське командування і політичне керівництво стоїть перед нелегким вибором. Якщо спрямувати безпосередньо до зони бойових дій штурмовиків і вертольоти з російськими екіпажами, то серйозно зростає ймовірність їхнього ураження  переносними зенітними комплексами. Так було в Афганістані, і подібне легко може повторитися в Сирії. Буде потрібне збільшення контингенту, і далі воронка затягуватиме російську армію все сильніше.

Якщо все залишити в такому стані, то  безпосередньої підтримки наступу САА з повітря не буде, що негайно відіб’ється на його ході.

Наступ САА на північ, який розгортається, ставить вельми складне політичне завдання, пов’язане з курдами. Москва хоче зробити їх союзниками в боротьбі з опозиціонерами Асада. Проте Анкара категорично проти перетворення їхньої території на Сирійський Курдистан. Побоювання не позбавлені підстав, оскільки велика ймовірність, що і курди в Туреччині зажадають собі подібного. Судячи з повідомлень преси, контакти з курдами пожвавилися, хоча все може звестися до такого виду тиску на Анкару. Москва у минулому неодноразово зраджувала курдів у Ірані та Іраку, тому у сирійських курдів немає особливих причин їй довіряти.

Бадьорі повідомлення з сирійського фронту російських генералів про тисячі бойовиків, які тікають, насправді повинні вселяти серйозні побоювання. Це ніяка не перемога, а перший негативний результат сирійської авантюри Москви.

По-перше. Бойовики не знищуються, а видавлюються до Йорданії, Іраку, Туреччини. Тим самим зберігаються їхня жива сила і командна інфраструктура.

По-друге. Велика ймовірність, що вони або перечекають і переозброяться, потім повернуться до Сирії, або рушать далі до Центральної Азії і на Південний Кавказ. У Грузії це Панкіська ущелина, контроль над якою є досить складним, в Азербайджані, де 80% населення сповідають шиїтську форму ісламу, вже є відповідне підпілля.

Якщо заради знищення бойовиків у Сирії цю авантюру розпочато, то її слід негайно припинити, інакше московські бомби ясно вкажуть шлях на північ тим, проти кого воює російська авіація.

На зустрічі в Казахстані глав держав СНД питання боротьби з тероризмом у Центральній Азії було одним з основних. Путін запропонував розміщення російських військ у Таджикистані і Туркменії. Судячи з усього, не всі залишилися цим задоволені. Зокрема, президент Узбекистану Іслам Карімов вельми критично відгукнувся про згадану зустріч.

Втручання Москви в Сирії ніскільки не просунуло її на шляху зменшення протистояння як зі США, так і з Європою. Останнє фіаско з передбачуваним візитом Медведєва до Вашингтона тому підтвердження. Вже ясно, що позиція Заходу і США в першу чергу лише ставатиме більш жорсткою. Розширювати ступінь залучення до конфлікту за таких умов немає жодного сенсу.

Громадяни Росії не розуміють, чому збільшуються їхні фінансові проблеми заради якоїсь Сирії. Багато хто взагалі не дуже уявляє, де лежить ця далека від Росії країна. Пропагандистський ефект починає стискатися.

За прикладом заміни Донбасу Сирією тепер починають переносити центр ваги в першу чергу на Центральну Азію і потім — на Південний Кавказ. З пропагандистського погляду це набагато більш виграшно.

Центральна Азія майже своя, була в СРСР. Присутність російських військ там легко пояснити. Допоможе й імперська ностальгія за «славетним» минулому. До того ж коштуватиме таке втручання  з фінансового погляду значно менше, що за нинішніх умов відіграє не останню роль. І ще одна причина. У Центральній Азії західний чинник діє набагато слабкіше. Тут Москві доведеться домовлятися з Китаєм. У Кремлі вважають, що зможуть знайти з Пекіном modus vivendi. Зробити це буде дуже непросто.

Коли зміниться вектор московської політики в Сирії, залежатиме від результатів наступу САА та її союзників. Перші результати можна буде проаналізувати приблизно за два тижні.