Культурна війна Девіда Кемерона
Уряд британського прем’єр-міністра Девіда Кемерона оголосив про вживання суворих заходів зі скорочення витрат у державному секторі, які деколи намагалися прийняти уряди в розвинутих країнах. Справді, міністр освіти нещодавно оголосив, що субсидування британських університетів урізане на цілих 40%. Але найбільш приголомшливий аспект полягає в тому, що гуманітарні факультети і факультети мистецтв постраждають більше, ніж наукові та інженерні, які ймовірно є кориснішими для бізнесу.
Війна супроти мистецтва і гуманітарних наук сама по собі не новина — хоча це вперше, коли поле бою перемістилося прямо до Британії. Першопрохідцем був Рональд Рейган, він дав старт напрямку в політиці та пропаганді, який демонізував Національний благодійний фонд мистецтв. Відтоді уряди республіканців у США врізували фінансування балету, поезії в школах і скульптури, при цьому демагоги, як, приміром, колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані, завойовували політичні дивіденди, атакуючи суперечливе образотворче мистецтво.
Але підхід уряду Кемерона більш зловісний, аніж стара тактика правого крила, метою якої були дисципліни, які можна було б описати як такі, що морально застаріли. Скорочення фінансування в Британії викриває той тиск у розвинутих країнах, що також спостерігається й у США, метою якого є види освіти, що ведуть до відкритого, сильного громадянського суспільства та виховання громадян, які були б здатні протистояти гнобленню.
У колишньому радянському блоці саме у творах поетів, драматургів, мультиплікаторів та романістів було закодовано заборонені теми свободи, і саме ці люди перебували під особливим наглядом таємних служб. Сьогодні ж творчим інакодумцям погрожують, примушують мовчати й переслідують у таких країнах світу, як Іран, Сирія, Китай і М’янма.
Ясна річ, ані США, ані Велика Британія ще не дійшли до такого. Але атака на мистецтво й гуманітарні науки є гігантським кроком у напрямку створення згідливого, затурканого громадянського населення. Справді, війна супроти мистецтва і гуманітарних наук у США збіглася з необхідністю існування дедалі менш освіченого й активного населення та уряду, який служив би для задоволення інтересів корпорацій.
Викладачі мистецтва й гуманітарних наук є сумнозвісними через невміння довести цінність своєї роботи. Але, крім посилення громадянського суспільства та виховання традицій свободи, ці дисципліни приносять чистий прибуток. Кому потрібно уважно читати, шукати докази й наводити резонний аргумент — навички, що їх забезпечує вивчення поезії, норм права, історії та філософії? Кому потрібно вивчати мови й порівняльне літературознавство? Для Кемерона, судячи з усього, відповідь проста: нікому це не важливо.
Тоді уявімо Британію завтрашнього дня, в якій будуть парламентарії, які не знають, що призвело до Першої світової війни або що таке епоха Просвітництва; журналісти — автори відверто прісних, нецікавих матеріалів; адвокати й судді, які не можуть розібратися у своїх справах; шпигуни і дипломати, які не розмовляють іноземними мовами й не розуміють культури країн, у яких працюють. Та Британія буде більше подібна до сьогоднішніх США.
В одну мить Кемерон, який сам вивчав філософію, політику й економіку в Оксфорді, відвідуючи до цього осередок класичної освіти Ітон, відмовився від глобального впливу Британії. Втративши свою імперію, Британія зберегла величезний глобальний вплив лише завдяки потужності своєї цивілізації та освіти, що її мали особи, які приймають рішення.
Саме це спрямовує студентів із різних країн, що розвиваються, усього світу до Британії та змушує викладати мільйони фунтів щороку до бюджету її університетів. Урізавши субсидування для установ, які створили цивілізацію, Кемерон гарантував тим самим, що завтрашня Британія буде нацією не політиків, письменників і культурних новаторів світового класу, а ненадійних технократів, які виросли на поганому телебаченні та практично не мають впливу у світі.
Якщо те, що було урізано, не буде повернуто, Кемерон та його ідеологічні спадкоємці створять спільноту безмовних громадян, які, подібно до американських, більше відповідатимуть системі, офіційна політика якої прямо підпорядкована волі корпоративної вигоди. Хоч заощадження коштів може видатися Кемеронові привабливим у сьогочасний період, для британців — і решти світу, яка отримала користь од британського інтелекту, культури і традицій демократії, — ціна зависока.
Наомі ВОЛЬФ — громадський діяч і соціальний критик. Її остання видана книжка має назву «Дайте мені свободу: посібник для американських революціонерів».
