Олімпіада як випробування моральності
За іронією долі, Олімпійські ігри розпочалися в п’ятницю 13 серпня. Підготовка до них супроводжувалася нестихаючою стурбованістю щодо здатності Греції вчасно закінчити будівництво олімпійських об’єктів та інфраструктури, а також поширеними побоюваннями, що проблеми, пов’язані з підвищеними заходами безпеки, виявляться нездоланними. Ця стурбованість має під собою всі підстави, і грекам дуже непросто її розвіяти.
Підготовка до Олімпіади — і це типово для греків — завершилася в останній момент, а перехід від планування заходів безпеки до їх практичного здійснення відбувався нерівномірно. На виправдання греків зауважу: коли Міжнародний олімпійський комітет (МОК) 1997 року довірив проведення Ігор Афінам, йшлося про звичайні загрози безпеки, які існують на Олімпійських іграх, і ми вважали, що Греція в змозі з ними впоратися. Попри всю напруженість останніх днів перед відкриттям, я вважаю, що середземноморська культура буде на висоті, і греки успішно подолають усі труднощі. Принцип «завершення підготовки за хвилину до початку», схоже, відповідає їхньому менталітету, хоча у решти світу від цього перехоплює подих.
Реальне значення Олімпіади в Афінах полягає в можливості скористатися самими Іграми і тим фактом, що місце їхнього проведення нерозривно пов’язане з джерелами олімпійського руху, щоб відродити деякі фундаментальні спортивні цінності. Я маю на увазі прихильність притаманним спорту етичним цінностям: принципу «чесної гри», повазі до себе, суперників і основоположних спортивних правил.
Наш світ втратив етичні орієнтири. Всюди — в бізнесі, політиці, релігійних організаціях, науці, ЗМІ — ми бачимо приклади порушення «етики управління». Не дивно, що подібні порушення відбуваються й у спорті — адже це один з атрибутів суспільства — в тому числі й у самому МОК. Нечесні прийоми, пов’язані зі спортивним обладнанням, насильством, допінгом, використовуються безпосередньо на змаганнях. Зустрічається і шахрайство за межами стадіону — в залах засідань, де судді заздалегідь передрішають результат змагань. Все це може розчарувати як самих атлетів, так і глядачів. Саме майбутнє спорту наражається на небезпеку — адже батьки можуть відрадити дітям займатися спортом, якщо результати змагань підтасовують шахраї.
«Рівняння», яке діє у спорті, набагато простіше, ніж застосоване до суспільства загалом. Участь у спортивних змаганнях, на відміну від участі в діяльності суспільства, не є обов’язковою. У спорті, якщо правила вас не влаштовують, ви можете просто не брати участі в боротьбі. З іншого боку, якщо уже ви взяли участь у змаганнях, то повинні приймати та дотримуватися правил гри, інакше вас дискваліфікують. Саме такою простою і є справа, і жодна софістика, покликана «доповнити» цю простоту різними нюансами, не може бути виправданням для недотримання цих основоположних принципів.
На нинішній Олімпіаді атлети виступатимуть на батьківщині античних Ігор, а деякі — навіть на першому олімпійському стадіоні в Олімпії. Хоч би де вони змагалися, вони зможуть відчути незриму присутність спортивних героїв давнини, для яких участь в Олімпійських іграх була такою ж заповітною мрією, як і для нинішніх спортсменів. Вони приїжджали до Олімпії, щоб випробувати свої сили у змаганні з кращими атлетами того часу, заради слави олімпійського чемпіона та символічної нагороди — вінка з оливкового листя.
З минулого вони захоплено спостерігатимуть за спортивними досягненнями своїх нащадків і дивуватимуться, як багато різних атлетів з усього світу зібралися разом, щоб пройти через горнило змагань. Але вони зі смутком відзначать, що деякі з сьогоднішніх атлетів втратили уявлення про головний гуманістичний елемент спорту — необхідність доповнювати природні здібності старанною працею, щоб одного чудового дня, можливо, заслужити звання олімпійського чемпіона.
Шахрайство — це антитеза всьому, що втілює олімпійський рух. Спортивні результати, досягнуті за рахунок підтасовування, руйнують все, у що має вірити справжній спортсмен. Вони вимагають приховання правди, перетворюючи людину на Доріана Грея, який болісно страждає від невідповідності між публічним образом і огидним портретом у коморі, що показує його істинну суть.
Ігри в Афінах можуть стати своєрідним катарсисом з погляду всього, що сталося зі спортом, й олімпійським рухом в тому числі, за останні десятиріччя. Греція може проявити себе, показавши, що сьогодні — як і за античних часів — вона здатна діяти на світовому рівні й гідно справитися з численними і непростими завданнями, які ставить перед нею міжнародне становище XXI століття. Крім того, вона тільки зміцнить своє значення як колиски олімпійського руху давнини й сучасності, якщо знову приверне увагу до ідеалів спорту — фундаментальних етичних цінностей, що визначають стосунки між суперниками, для яких перемога стає результатом таланту і самовіддачі, а не «роботи» безпринципних вчених, лікарів і тренерів.
Якщо ж саме останній варіант і є тим, на що перетворився спорт, то це вже не спорт, а безсоромний «парад виродків»: саме так, зі справедливим обуренням, його і повинна сприймати кожна чесна людина. Не хочу, щоб мої власні діти або діти інших людей перетворювалися на ходячі «склади хімічних речовин» заради спортивних успіхів. Повертаючись до Афін — до джерел — ми, можливо, зможемо знову знайти втрачений етичний фундамент. Уже з цієї причини всі технічні ризики, пов’язані з проведенням Ігор у цьому місті, є виправданими.
Дік ПАУНД — член МОК, засновник і голова Всесвітнього антидопінгового агентства й автор книжки «Олімпійські ігри зсередини».
