Про фінське розуміння позаблокового статусу

Противники інтеграції України в НАТО досить часто говорять про нейтралітет Фінляндії як приклад для наслідування нашою державою. Чи справді ця скандинавська країна, яка 1995 року вступила в ЄС і постійно бере участь в операціях НАТО, є сьогодні нейтральною? І що означає для самих фінів термін «фінляндизація»? Про це — в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» державного секретаря Міністерства закордонних справ Фінляндії Перті ТОРСТІЛА, який днями побував в Україні і взяв участь у Міжнародному форумі «Позаблокова політика України в європейському контексті».

— Пане Торстіла, яке враження склалося у вас від учорашньої (інтерв’ю записано 13 вересня. — Авт.) дискусії щодо позаблокового статусу України, зокрема його переваг і недоліків?

— Це суверенне рішення українського уряду. Мені немає що сказати про це. Але, як я зазначив учора в своєму виступі, фінське розуміння позаблокового статусу чи фінського нейтралітету було тим статусом, із яким ми жили в часи холодної війни. Але все це закінчилося 1995 року, коли Фінляндія вступила в Європейський Союз. За часів холодної війни нейтралітет став історію успіху для Фінляндії. Ми діставали вигоду, і, зрештою, від цього виграла решта Європи. Процес НБСЄ (Нарада з питань безпеки і співробітництв у Європі. — Авт.), Гельсінкський процес Заключного акта тощо завдяки ініціативі Фінляндії стали реальністю, і в кінцевому підсумку це призвело до падіння Берлінської стіни і здобуття свободи колишніми комуністичними країнами. І тому це було добре. Але це не наш рецепт для сьогодення. Ми перебуваємо в ЄС, який є політичним клубом. Разом із тим ЄС — це не політичний блок, бо ми не хочемо нових політичних роздільних ліній в Європі. ЄС є відкритим до розширення, і ми всі можемо бути разом у цьому прагненні.

— Чи докладає достатньо зусиль Брюссель, щоб запобігти появі таких ліній у майбутньому і допомогти Україні вступити в ЄС, щоб вона не стала буферною зоною чи мостом між цивілізаціями європейського й російського типів?

— Гадаю, що це дуже чітко виходить із учорашньої дискусії. Це те, що ви маєте зробити, вибір за вами. Ніхто ззовні не може і не повинен нав’язувати будь-яку модель для вас. Ви повинні виконати свою домашню роботу і прийняти рішення, де хочете бути і в якому напрямку рухатиметься Україна. Для нас у Фінляндії відповідь дуже чітка. Ваше місце в Європі. Але не ми маємо говорити про це. Вам вирішувати, тому що це ваш шлях.

— Щодо вибору, Україна хоче підписати Угоду про асоціацію, але натрапляє на велику кількість умов і ультиматумів на зразок «ви повинні звільнити Тимошенко». Хіба це правильно — ставити такі умови?

— Звичайно. Кожен клуб має свої правила. Якщо ви хочете вступити до нього, то, будь ласка, дотримуйтесь правил.

— Чи вірите ви, що в цій ситуації судова система не мала права ув’язнювати Тимошенко чи Луценка?

— У нас є великі сумніви щодо цього.

— Як мені відомо, фінський міністр оборони заявив, що Фінляндія має вступити до НАТО. Що можете сказати про дискусію у вашій країні щодо членства в Альянсі?

— У Фінляндії триває дуже жвава дискусія про НАТО. Під час важливих 1990-х років, коли НАТО вирішило розширитися, усі держави, які приєдналися до Північноатлантичного оборонного альянсу, були колишніми комуністичними країнами. Очевидно, вони відчували, що перебувають у певному безпековому вакуумі. Вони були частиною колишнього радянського блоку чи, іншими словами, Варшавського пакту. А ми вже почувалися безпечно й комфортно.

Я був послом в Угорщині на початку 1990-х років, коли угорці ухвалили рішення розпочати наближення до НАТО, і це, здавалося, був єдиний вибір для них, коли Варшавський пакт розсипався на шматки. Але, як я вже сказав, у Фінляндії ми почувалися в безпеці і не бачили потреби в тому, щоб вступати до НАТО.

Сьогодні 65 відсотків фінів, чітка більшість, вважають, що ми не повинні приєднуватися до НАТО. І, звісно, є такі, хто виступає за членство в НАТО.

Ми вже в Європейському Союзі. Це наш безпековий якір, так би мовити, наш дім. У програмі уряду згадується можливість вступу в НАТО, але жодного такого рішення не було ухвалено.

— Пане Торстіла, нещодавно газета Helsingin Sanomat після зустрічі глави вашої держави Саулі Нііністо з послами написала, що Паасіківі повертається в зовнішню політику Фінляндії. Чи не означає це повернення політики, яка називається фінляндизацією?

— Паасіківі був нашим президентом після війни (1946 — 1956) у важкі часи, коли ми зводили наші перші мости з Радянським Союзом після дуже важкої війни. І це була realpolitik, яка означала, що Фінляндія у відносинах із великим сусідом повинна була прийняти його умови, щоб уникнути нової війни. І ми досягли успіху в цьому. Для цього треба згадати ситуацію у Фінляндії 1945 року. Після бомбардувань країна була в руїнах.

Ми втратили Карелію, 12 відсотків території, 500 тис. карелів було евакуйовано й переселено у Фінляндію, населення якої після війни становило чотири млн, — і це була велетенська проблема.

Це був дуже важкий старт. Але якщо ви перенесетеся в 1990-ті роки, то Фінляндія на той час стала відомою як країна Nokia. Вона славиться високими технологіями, належить до 15 найбагатших країн у світі. Її шанують за досягнення в політичній, економічній і соціальній сферах як основу сімейства скандинавських країн. Якщо це була фінляндизація, то хочу сказати, хай так і буде, якщо хтось критикує результати нашої політики. Проте я сподіваюся, що кожна країна буде сама фінляндизуватися. Кінцевий результ — ось що має значення.

— Президент Саулі Нііністо ще сказав, що не потрібно закривати очі на очевидні факти...

— Немає нічого поганого в тому, щоб визнавати факти. Я вважаю, що ми всі тільки виграємо, якщо робитимемо це.

— До речі, що ви думаєте про заяву Путіна 2005 року, коли він назвав розпад Радянського Союзу геополітичною катастрофою?

— Вам треба це спитати самого Путіна. Це запитання спантеличило багатьох оглядачів, аналітиків і дослідників в усьому світі. Що він мав на увазі, сказавши це?

— Яка ваша оцінка розпаду Радянського Союзу? Це була трагедія чи ні?

— Звичайно, це не було трагедією для Фінляндії та решти світу. Ми не хочемо, щоб ця країна повернулася. А ви хотіли б бачити її повернення?

— Звісно, ні...