Про Олімпіаду і... нове імперство

Відкриття олімпіади приголомшило світ. І це не перебільшення. Ще більше воно приголомшило росіян, що живуть по всьому світу. Що відбувається в Росії і діаспорі, а також значення цього для Путіна точно охарактеризував постійно мною цитований доктор Борис Гордон з Канади (зараз з Канади):

•  «Кстати, похоже, что сочинские игры и их освещение тоже очень хорошо сработали на раскол, истерику и припадки злобы. Почти синхронно в «Известиях» вышли два откровенно провокационных текста — от Михаила Шахназарова и Максима Кантора. «Ура, у нас самая зрелищная церемония, Эрнст уделал вас всех, Путин побеждает, либералы обосрались». Оба текста вихрем пронеслись по социальным сетям, и закономерно вызвали ответную реакцию: а у вас Олимпиада на крови, а в районных больницах холод и разруха, а ваш Михалков козел, а ваша Кабаева чудовище, а вашей телекартинке мы не верим. Это вызвало ответный гнев: я всегда знал, что ты смердяков, а вот я люблю свою родину, и никому ее в обиду не дам. Дальше — больше. Разругались близкие люди, расфренды в соцсетях сменились смертельными обидами в реале.

•  Агитпроп может пить шампанское: когда люди вот так наотмашь лупят друг друга, а также бьются в судорогах — спецназ можно не вызывать. Общество нейтрализовано, оно не способно не то, что на осмысленные действия, — на саму попытку что-то осмыслить».

І справді, критичне осмислення церемонії обмежується констатацією того, що стався відступ від звичних штампів — лазня, горілка, гармонь і лосось. Суцільний російський модерн і авангард. Прогресивна громадськість констатує це або із стриманою радістю, або з шипінням: знову імпортний варіант Росії. Як на Захід, так Малевич з Кандинським, а як росіянам — так Шишкін з Айвазовським. Ряд можна продовжити: Стравінський і Свиридов, Норштейн і Міхалков. Але ні до чого. Якщо обмежуватися лише цим шипінням, то і комп’ютер вмикати нічого. Куди продуктивніше розібратися в захватах.

ФОТО РЕЙТЕР

Почнемо з інформації тих, кому сподобалося. Наприклад, Ользі Солдатовій — відомому арт-діячу. Ось що вона пише у ФБ (без редактури і коректури):

«Окрім Ернста — спасибі 2 росіянам і команді блискучих іноземців, які зробили Церемонію відкриття:

Андрій Болтенко — Головний режисер Першого каналу і постановник церемонії.

Джеймс Лі — Технічний директор (працював в Лондоні 2012), Спеціалізується на підвісних конструкціях.

Георгій Ципін — художник декорацій, працював в Метрополітан-опера, Ла Скала, Великий театр.

Сильвія Хейєс — режисер-постановник, займається постановкою великих номерів — цирк Shangai

Філ Хайс — хореограф повітряних гімнастів, директор повітряних постановок в Лондоні 2012.

Натан Рай — хореограф, постановник номерів в мюзиклах «Ісус Христос Суперзірка», «Мама Міа».

ШанаКеролл — Хореограф, постановник Цирку Дю Солей

Наталі Сімрад — головний візажист Цирку Дю Солей

Кім Баррет — художник по костюмах, шоу Цирку Дю Солей, «Людина Павук», «Три королі», «Хмарний атлас».

Хочете отримати експортний товар, імпортуйте фахівців. Путінський агітпроп узяв ще одну висоту, оскільки діяв адекватно природі того суспільно-політичного ладу, який він просуває.

•  Так, знову і знову ми повертаємося до того, що, відмовившись від сформульованої ідеології, нинішній режим переніс своє утвердження і просування до сфери масової культури. Неможливо не бачити зв’язок між сочинським шоу і тим погромом науки і культури, який йде в Росії. Іншим словом це не назвеш. Масова культура не може замінити ідеологію, але вона може опустити до свого рівня все, що виробляється в умовах ідеологічного плюралізму. Зміст не важливий — «мели, Емеля, твоя неделя». Важливий рівень, важлива якість.

На самому початку путінського правління я описав цю ситуацію так: «Масова культура, як відомо, цінностей не виробляє. Вона їх тиражує. Ідеологема передує міфологемі. А міфологеми пострадянського маскульту походять від самих себе. Чітких і ясних ідеологем, які артикулювали б усвідомлено прийняту і ієрархічно структуровану систему суспільних цінностей, не існує».

•  Ось цю підміну й було покладено в основу позиціонування путінської Росії у світі, якому на церемонії в Сочі показали міфологему, за якою нічого немає. Але це не має жодного значення. Всесвітньо відомі майстри масової культури викликали сльози захоплення у мільярдів. І звели нанівець старання купки інтелектуалів у Росії і світі, які хочуть розібратись у російських справах.

Церемонія відкриття знаменувала новий етап у подоланні логоцентризму попередніх років. Тепер на світовому рівні. Всередині Росії це вже відбулось. Російський неототалітаризм вступив у нову, більш зрілу стадію свого розвитку. Тепер можна говорити про принципову, якісну його відмінність від тоталітаризму класичного, логоцентричного. Відхід від логоцентризму став очевидним, коли стало зрозуміло, що на словесну критику режим звертає набагато менше уваги, ніж на участь у масових акціях. Точніше, не так. Йдеться про допустимість поведінки в певній ніші, за певного статусу. Що дозволено бику, не дозволено Юпітеру: критика влади поки що допустима в статусі журналіста, але немислима у вустах людини при владі. Тобто на першому місці не слово, не сенс і зміст вислову, а поведінка, співвіднесена зі статусом.

•  Нинішній російський неототалітаризм серйозніший, небезпечніший і глибший за колишній, логоцентричний. Це більше наближення до варварства, ніж за радянських часів, коли люди, зайняті словесним виробництвом, були або придворними, або оголошувались ворогами режиму, часом змінюючи статус один на другий. Придворні політтехнологи Павловський і Сурков будували колишній, класичний тоталітаризм, але згодом виявились просто непотрібними. Нова, вища стадія неототалітаризму знецінює працю і лояльних, і опозиційних інтелектуалів.

Російський неототалітаризм не переміг логос — це неможливо, іудео-християнську цивілізацію так просто не подолаєш. Він подолав логос в одній, окремо взятій країні. Наслідки для цієї країни вже майже зрозумілі. Один із них той, що вона являє небезпеку для світової цивілізації. І небезпека ця тільки зростатиме.

•  У сочинської церемонії було дві найважливіші особливості. Це її особливий історизм і те, що може бути названо новим російським імперством. Обидві теми висвітлити тут неможливо. Про нове імперство варто поговорити особливо, а ось про особливу історичну свідомість, яка лежить у його основі, скажемо тут і зараз.

Однією зі складових скасування просвіти, що йде нині, є створення нової концепції історії Росії. Про зв’язок між цим погромом і сочинською церемонією вже зазначалось. Продовжуючи ці міркування, скажу ось що: ми бачили класичні язичницькі міфологеми створення світу, золотої доби, культурного героя (Петро I), бід і нещасть, епічних воєн. І все це лише передісторія нинішнього великого правління і нового російського миру. Тут уже починається нове імперство, заявлене від самого початку в новій російській абетці.

•  Але продовжимо про новий історизм. Циклічність російської історії очевидна, про відсутність поступального історичного розвитку Росії говорилось не раз. Проте це погляд дослідника, з боку. Нам же продемонстрували варварську історичну самосвідомість, у якій узагалі немає історії. Про яку значиму історичну подію не говорилося б, вона сприймається як така, що відбувається тут і зараз. Найкраще це видно на ставленні до історії Другої світової війни — російські політики й досі в цьому епосі і живуть цими міфами.

•  І саме тому будь-які національні рухи в Україні трактуватимуться як нацистсько-бандерівські. Те ж саме стосується і країн Балтії.

Один із дуже важливих наслідків церемонії — мобілізація значної частини російської діаспори, в якій нині вельми популярний Путін і його політика. Але це вже про нове імперство, відлік якого можна вести з церемонії відкриття сочинської олімпіади.