Путін користується бездіяльністю Америки

У липні президент Обама заявив, що його «обнадіяла» телефонна розмова з Володимиром Путіним про Сирію, яка відбулася за ініціативою російського президента. Обама з упевненістю заявив: «Росіяни відчувають, що режим Асада втрачає контроль над усе більшими ділянками території». Тому «ми дістаємо можливість провести з ними серйозну розмову». Обама не вперше припустив, що Путіна можна привернути на свій бік у дипломатичному врегулюванні громадянської війни в Сирії і переконати погодитися на такий сценарій, який підтримує Вашингтон і його арабські союзники. І, схоже, президент знову довів, що він цілком невірно витлумачив поведінку російського правителя.

Москва зовсім не відмовилася від підтримки режиму Асада. Навпаки, багато що говорить про те, що вона подвоїла ці зусилля. Згідно з чисельними повідомленнями, Росія будує базу на летовищі недалеко від оплоту Асада на середземноморському узбережжі, а також подала заявки сусіднім країнам на проліт над їхньою територією. Аналітики вважають, що Росія має намір розмістити в Сирії понад тисячу чоловік особового складу і розпочати дії авіації з підтримки сил Асада. Сирійські повстанці вже не раз повідомляли, що бачили російські літаки на підконтрольній їм території.

Розвіддані виявилися досить серйозними для того, щоб держсекретар Джон Керрі зателефонував у суботу міністрові закордонних справ Росії Сергієві Лаврову, а також виступив із попередженням про те, що Москва своїми діями «може викликати ще більшу ескалацію конфлікту, ризикуючи створити конфронтацію» з коаліцією під керівництвом США, яка веде боротьбу з «Ісламською державою».

Насправді стратегія Путіна в Сирії відрізняється більшою послідовністю. Весь цей час він прагне блокувати будь-які дії з усунення Башара Аль-Асада від влади, які підтримують США, і змусити Захід підтримати його режим як партнера в боротьбі проти «Ісламської держави». У п’ятницю Путін сказав, що Асад повністю підтримав його план політичного перехідного періоду в Сирії, включаючи парламентські вибори і коаліційний уряд, до якого ввійдуть «здорові» опозиційні фракції. Таким чином, тут усе зрозуміло.

Готуючись відправити до Сирії російські наземні війська і авіацію, Путін усвідомлює те, що відмовляється визнавати Обама. Будь-які політичні плани сирійського майбутнього безглузді, якщо їх не буде підтримано реальною силою. Асад піде відповідно до прогнозів Обами і його закликів, які звучать упродовж чотирьох років, але лише в тому випадкові, якщо баланс воєнних сил зробить перемогу опозиції неминучою. Якби Сполучені Штати забезпечили хоча б скромну допомогу сирійським повстанцям, яку Обама пообіцяв, але не надав (не кажучи вже про активніші зусилля, пропоновані багатьма його радниками), то Москва навряд чи пішла б на ризики, пов’язані з відправкою до Сирії своїх військ і авіації.

Можливо, Путін вважає, що американська слабкість дає йому можливість змістити баланс військових сил назад у бік режиму Асада. Як сказано в заяві Керрі, це призведе до «ще більших втрат серед ні в чому не винного мирного населення» і до збільшення потоків біженців. Проте Москву і Дамаск неможливо переконати американською риторикою. Якщо Обама хоче, щоб американські уявлення про сирійське майбутнє запанували над російськими, йому знадобиться щось більше, аніж телефонні дзвінки.

The Washington Post, США, редакційна стаття, 9 вересня 2015, переклад ИноСМИ.Ru