Російська дійсність

На перший погляд Росія володіє багатьма ознаками великої держави. У неї є великий арсенал ядерної зброї, постійне місце в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй, величезні запаси нафти й інших корисних копалин, віднедавна показник стабільного економічного зростання та територія, яка більша, ніж у будь-якої іншої країни, незважаючи на те, що вона займає лише три чверті колишнього Радянського Союзу.

За найближчого розгляду, проте, постає інша Росія. Велика частина її багатства відображає збільшення цін на енергію, а не на виробничу економічну діяльність. Збройні сили Росії мало на що здатні в плані придатної військової потужності. Населення країни наразі менше, ніж у Пакистані, та щорічно зменшується на 500000 осіб, залишаючи велику частину її території практично ненаселеною. Середня тривалість життя чоловіків зараз менша 60 років, унаслідок алкоголізму, злочинності, наркотиків, хвороб і жахливої системи охорони здоров’я.

Усе це зводиться до того, що Росія — навіть якщо вона й не зовсім держава Потьомкіна — аж ніяк не є великою. Є межі того, чого може досягнути Росія у світі в позитивному напрямку, хоча вона володіє величезною здатністю все псувати чи створювати проблеми. Рішення, які приймаються в Москві можуть вплинути на світові ціни на енергію, майбутнє ядерних програм Ірану та Північної Кореї й успіх терористів. Добре це чи погано, але Росія все ще має значення. Але наскільки сильне значення вона матиме?

Одне питання щодо політичної стабільності. Щоб залишатися єдиною та функціональною, країна потребує політичної системи й суспільства, які зможуть переконати талановиту молодь залишитися в Росії — і які дадуть їм освіту для того, щоб вони могли розвивати свій талант. Повинні також існувати обмеження влади центрального уряду та президента, міра автономії регіонів і влада закону — простіше кажучи, основи сучасної держави та демократії. Шкода, Росія рухається все далі в протилежному напрямку; політична влада стає все більш, а не менш, зосередженою.

Економічна картина також невизначена. Високі ціни на енергію — це благо для економіки Росії, але як часто трапляється на Близькому Сході та в інших багатих на нафту й газ регіонах, вони також можуть бути й тягарем, посилюючи корупцію та перешкоджаючи реальній економічній діяльності. Виклик, який стоїть перед лідерами Росії, полягає в тому, щоб використати її нафтове багатство для надання освіти російським людям і відновлення російської інфраструктури, тим самим забезпечуючи зростання глобальної конкурентоспроможності й зайнятості.

Росії також необхідно, щоб стратегія національної безпеки слугувала її політичному й економічному відродженню. Політиці одного батога — без пряника — не вдалося придушити чеченський націоналізм, а подібні незграбні спроби президента Володимира Путіна контролювати так зване «близьке зарубіжжя» Росії — наприклад, Україну під час помаранчевої революції — виявилися не надто успішними.

При цьому жодна позиція, метою якої є висунення Росії як геополітичної противаги Сполученим Штатам, не принесе успіху. Така стратегія з політичного погляду могла б задовольнити декого, але Росія має проблеми з коштами, щоб конкурувати з США, і їй потрібні хороші двосторонні відносини для продовження своїх власних внутрішніх перетворень.

Водночас кращий спосіб допомогти створити ліберальнішу Росію — яка обіцяє бути стабільнішою всередині країни й відповідальнішою за її межами — це працювати з нею. Зовнішній світ може й повинен підтримати зміцнення громадянського суспільства, незалежний ЗМІ та чесну передачу політичної влади в 2008 році.

Ізоляція Росії не має сенсу. Членство Росії у Світовій організації торгівлі має потенціал для посилення влади закону, боротьби з корупцією та поліпшення відносин Росії з зовнішнім світом. Тісніші зв’язки між Росією та Європейським Союзом мають сенс через ті ж причини.

Необхідно також розуміти, що пережила Росія та російські люди за останні два десятиріччя. Втрата країни й особливого становища у світі — це та травма, яка може призвести до виникнення надзвичайного та потенційно сильного націоналізму.

Росію треба розглядати як важливу державу при обговоренні важливих глобальних проблем. Необхідно прислухатися до її голосу в питаннях, починаючи з тероризму та нарощування зброї до глобальної зміни клімату та політики в галузі енергетики. Зустріч Вісімки, яка відбудеться наступного року в Росії, дає можливість зробити все це й навіть більше.

Серед загальної уваги до Китаю та потенціалу для конкуренції чи навіть конфлікту з США, не можна забувати, що майбутнє Росії висить на волоску, оскільки історія передбачає — держави, що зникають, є такою ж серйозною проблему для світу, як і висхідні. Варто лише пригадати Австро-Угорську імперію й Оттоманську Туреччину на початку двадцятого століття чи колишню Югославію в кінці століття.

До цих пір захід того, що колись було Радянським Союзом, проходив відносно добре; Росія, головна держава-наступниця, уникла тотальної громадянської війни й війни зі своїми сусідами. Але залишається проблема інтеграції Росії. Щонайбільше, Росія стане потенційним партнером у спробах справитися з проблемами глобалізації; у гіршому випадку, вона стане потенційною проблемою. Зрозуміло одне — те, як розвивається Росія, буде ключовим чинником, що визначає характер цього століття, і не менш.

Річард Н. ХААСС — президент Ради міжнародних відносин і автор книжки «Можливість: шанс Америки змінити хід історії»