Чемпіонський лікар

— Робота спортивного лікаря завжди має як позитивні, так і негативні сторони. Лікарі, які проходять спеціалізацію зі спортивної медицини, добре знають дієтологію, фізіологію спорту, спортивну фармакологію, діагностику внутрішніх і хірургічних хвороб, реабілітацію.

Однак коли до тебе приходить спортсмен із захворюванням шлунково-кишкового тракту, нервової системи, легень, ти не можеш посилатися на те, що ти травматолог і тому не можеш надати йому допомогу. Таким лікарям для досягнення успіху на терені спортивної медицини доводиться освоювати, як кажуть, іншу спеціальність, вникати в усі нюанси, щоб бути на висоті. Працюючи лікарем збірної України з кікбоксингу, мені довелося пройти все це.

— Розкажіть, як ви прийшли у спорт?

— Починав у 1991 році як лікар збірної СРСР із кікбоксингу. До 1998 го я працював уже лікаремзбірної України з цього ж виду спорту. Мені випала щаслива доля стояти біля витоків розвитку кікбоксингу як спорту. Моя перша зарубіжна поїздка була до Франції у складі збірної СРСР із кікбоксингу в далекому 1991 році, де наша команда завоювала чотири золоті та чотири бронзові медалі. Це була тріумфальна перемога збірної СРСР. На жаль, остання. Перебуваючи у Франції, ми дізналися про розпад Радянського Союзу.

— У чому відмінність спортивних травм від інших?

— Кожен із видів єдиноборств має свої специфічні травми. У боксі, кікбоксингу, тайському боксі — це найчастіше лицьові та черепно- мозкові травми, травми кистей і м’яких тканин кінцівок — у кікбоксингу і тайському боксі. Хоч були випадки і важких травм внутрішніх органів, переломи кісток верхніх і нижніх кінцівок. Велику роль у профілактиці спортивного травматизму грає професійна, фізична і, звичайно, психологічна підготовка спортсмена. Немала роль екіпіровки у профілактиці моментів травматизму в єдиноборствах. Важливе також і якісне суддівство на рингу. Адже від судді залежить дуже багато — кваліфікований рефері не допустить важких травм. Секундант також може підказати і багато в чому попередити травму у свого підопічного. Багато секундантів, які бачать програш свого боксера, все одно кричать йому «Давай, боксуй!», і спортсмен боксує, допоки не отримає нокаут. І це часто- густо. Мудрість тренера і полягає в тому, щоб вчасно викинути рушник. Тобто зупинити поєдинок, аби запобігти отриманню травми у свого спортсмена. Крім всього цього не можна ставити слабкого суперника проти більш сильного. У єдиноборствах велику роль грає як вага спортсмена, так і його вік.

— Яке місце за травматизмом займають єдиноборства?

— Я не сказав би, що в боксі або кікбоксингу травм більше, ніж у велоспорті чи футболі. Буває, що на любительських чемпіонатах із єдиноборств, де зустрічаються по 40—50 пар, не буває серйозних травм. За даними Petersen-Wenker, черепно-мозкові травми (ЧМТ) у футболі займають 19%, у гімнастиці 12,6%, у санному спорті 9,5%, у боксі — всього 1,1%.

— Що відбувається з мозком спортсмена при нокауті та нокдауні?

— Передусім хотілося б роз’яснити, що таке нокдаун або нокаут. Нокдаун (англ. — knock down) — нищівний удар. Нокдаун стоячи — так званий стан гроги, від назви англійського напою «грог», тобто напівсп’янілий стан із втратою свідомості на долю секунди та втратою просторової орієнтації. Нокаут (англ. — knock out) — удар, що збиває з ніг, неможливість продовжувати бій при рахунку до десяти. Фактично — це струс головного мозку. Найбільш небезпечним є удар у нижню щелепу, оскільки при цьому ударі виникає велике прискорення і велика амплітуда руху голови. Мозок при раптовому гальмуванні ударяється об потиличну кістку, що призводить до порушення лікворо-динаміки головного мозку, субарахноїдальних кровотеч тощо. При сильному ударі в область скроні може ушкоджуватися середня мозкова артерія, що може призвести до внутрішньочерепної кровотечі. При ударі в лоб боксер падає назад потилицею на канати, або на підлогу рингу. В цих випадках механізм пошкодження мозку подібний до удару в потилицю. Навіть легкі удари в голову можуть призвести до важких наслідків.

— Чи дає спортивний лікар (зокрема в боксі) поради боксеру, як поводитися на рингу?

— Ні! В жодному разі. Це не його прерогатива. Для цього є секунданти, які можуть давати поради. Єдине, що може зробити лікар, то це дати пораду головному судді змагань припинити бій, а він уже сам вирішує, продовжити поєдинок чи зупинити його.

— З приходом зими і, як наслідок, появою ожеледиці люди частіше звертаються до клінік із переломами та ударами. Як уберегтися від травм у цей період?

— На жаль, цьому запобігти неможливо. Як кажуть, «знав би де впав — соломку б підстелив». Коли починаються холоди, а за ними ожеледиця, то передусім страждають діти та люди похилого віку. Зростає відсоток автодорожніх травм. Профілактика — це, звичайно, прибирання вулиць від снігу і льоду, носіння якісного взуття, обережне пересування по вулицях, де є сніг або лід. Головне — уміти вчасно згрупуватися і, як це не смішно звучить, правильно впасти. У таких єдиноборствах, як боротьба, кікбоксинг, гімнастика, акробатика вчать, як правильно падати. А велика частина населення цього просто не знає.

Люди в стані алкогольного сп’яніння також отримують важкі травми в цей період року. Людям немолодого і старечого віку при ожеледиці краще уникати виходу на вулицю, а якщо в цьому є необхідність, то бути на вулиці гранично обережним і взяти з собою палицю, або мати взуття з хорошими протекторами. Молодь найчастіше травмується під час занять зимовими активними видами спорту чи балощів. Але це вже проблема іншого роду.

— Існує думка, що жителі країн, раціон яких складає риба та інші кальцієвмісні продукти, менше схильні до переломів. Чи достатньо українська кухня наповнює раціон наших громадян? Або просто — що потрібно їсти?

— Я вважаю, що людина не повинна собі відмовляти ні в чому. Звичайно, якщо немає хронічних захворювань, які вимагають спеціальної дієти — виразкова хвороба, цукровий діабет, захворювання серця, нирок тощо. Самі по собі супутні захворювання, нестача мікроелементів, ендокринна патологія призводять до розвитку остеопорозу. Зараз це цілий напрям в ортопедії.

А про раціон... На жаль, остеопороз трапляється і у жителів Японії, стіл яких не уявляється без морепродуктів. Сьогодні це проблема віку, і вона активно вивчається. Над цим працюють медичні установи в усьому світі. А виникає він через гіподинамію та погане харчування. Це системне захворювання, яке вимагає профілактики. Сприяє цьому використання в раціоні продуктів, які мають підвищений вміст кальцію, спеціальні харчові добавки та полівітаміни.

— Чи відповідає рівень української ортопедії світовому рівню?

— В ортопедії у нас працюють дуже кваліфіковані хірурги. Але західна медицина відрізняється підходом до вивчення і лікування хвороб. Там існують вузькопрофільні лікарі, які працюють, наприклад, тільки на тазостегновому суглобі. Такий лікар не оперуватиме колінний суглоб чи ортопедичну патологію, з якої він не спеціалізувався. У нього ця методика відпрацьована до філігранності. Тим більше у західних лікарів існує відповідне обладнання, якого у нас немає. Тому нам доводиться працювати з підручними засобами. Кваліфікація українських медиків-ортопедів відповідає західному рівню. Наші хірурги практично можуть виконати будь- яку операцію, яку роблять зарубіжні колеги, не гірше, а, може, і краще. Але ми не можемо собі дозволити впроваджувати нові технології як у діагностиці, так і в оперативній техніці через відсутність коштів на придбання відповідного обладнання. Подивіться на вулиці — скрізь іномарки, вдень по Києву не проїхати, година пік практично з 8 ранку до 9 вечора, а медицина убога, і зарплата у медиків така мізерна, що на неї прожити неможливо.