Чого не можна робити й говорити, якщо хочеться отримати роботу?

На співбесідах люди прагнуть продемонструвати кращі якості, аби роботодавець одразу зрозумів: треба брати. Але непомітно для себе, а інколи з кращих спонук припускаються помилок, які можуть фатально зіпсувати враження, повідомляє Rabota.com. Про що не можна говорити на співбесідах? Чого не варто вимагати? Як сидіти? Куди дивитися? Про найочевидніші й неочевидні помилки претендентів розповідають президент HeadHunter Юрій Вировець і глава рекрутингового агентства Prоffi Олена Владимирська.

1. Найстрашніша помилка — лаяти попередніх роботодавців. Навіть якщо вас підступно обманювали, роками не виплачували зарплати, морально принижували, позбавляли премії, били й мордували на ваших очах беззахисних тварин — про це краще промовчати. Або про перверсії ваших екс-начальників і так відомо всьому ринку, або потенційний роботодавець замість того, щоб обійняти й пожаліти вас, спроектує ваші розповіді на себе і матиме рацію.

2. Не можна розповідати про свої особисті проблеми. Наприклад, пояснювати ними звільнення з попереднього місця роботи: «Я пішов, тому що розлучався, хворів, син пустився берега й отримав двійку, померла бабуся...» — про це краще розповідати деінде. На жаль, у нас погано розвинутий інститут психотерапевтів, тому фахівці з HR і керівники вислуховують подібні історії на кожній другій співбесіді.

3. Тим, хто приходить у компанію на високі позиції, не варто вважати первинні зустрічі з людьми з HR приниженням своєї честі та гідності. По-перше, це демонстрація крайньої міри снобізму. По-друге — повне нерозуміння корпоративної культури й елементарних правил. Наприклад, генеральний директор не повинен запитувати, яку зарплату хоче отримувати майбутній топ-менеджер, і такі питання зазвичай заздалегідь залагоджують спеціалісти HR.

4. Не можна мовчати або, навпаки, підійматися на уявний табурет і розповідати інтерв’юєрам про себе, не даючи можливості вставити слово. Такі крайнощі, м’яко кажучи, не привертають до співрозмовника — або, інакше кажучи, свідчать про те, що у претендента немає навичок самопрезентації. Це можна вибачити програмістам, які мають справу переважно з написанням коду, але є мінусом для тих, чия робота передбачає регулярне спілкування з людьми.

5. Досить необачно не слухати, про що говорять ваші співрозмовники. По-перше, професіонали одразу помічають неуважний погляд (ви прийшли похвалити себе, а вам щось розповідають — яка нудьга!). По-друге, можна пустити повз вуха важливу інформацію. По-третє, втрачаючи нитку розмови, людина заразом втрачає здатність маніпулювати співрозмовником.

6. Якщо ви збрешете з приводу своєї посади і зарплати на попередньому місці роботи — будьте певні, про це обов’язково дізнаються (зателефонують керівництву, з’ясують у колишніх колег — способів багато). До речі, з приводу зарплати брешуть приблизно 60% усіх претендентів.

7. Краще за все не брехати взагалі: ні про роботу, ні про не пов’язані з нею речі. Буває також, що кандидати, прагнучи справити враження різнобічно розвинутих особистостей, приписують собі захоплення театром, творчістю ранніх прерафаелітів та іншим дайвінгом. І забувають про ризик натрапити на знавця в одній із цих галузей, який не зможе стриматися і запитає споріднену душу про захоплення. Краще про щось змовчати, ніж перебільшувати.

8. Але існують речі, про які в жодному разі не можна мовчати, наприклад власний бізнес. Роботодавці, особливо значні, не в захваті від того, що їхні працівники мають власний бізнес, справедливо вважаючи, що така людина — або невдаха і не може прогодуватися власною справою, або цілком занурена у свій бізнес, а роботою в компанії просто підстраховується. Приховування може мати неприємні наслідки аж до звільнення або примусового входження компанії-роботодавця в бізнес працівника.

9. Спроби розповісти майбутньому керівництву про те, які вони дурні, але «я знаю, як вас врятувати», — ще одна трагічна помилка багатьох. «Коли я прийду до вас, насамперед звільню весь свій відділ», — скажіть це і будьте певні: нікуди ви не прийдете.

10. Не рекомендується відмовлятися від тестових завдань, аргументуючи свою відмову тим, що «це все дурощі». Казати: «я напишу вам тестову концепцію, а ви її вкрадете, не взявши мене до себе», — теж не слід (хоч деякі компанії саме так і чинять) — ті, хто прагнуть знайти хорошу роботу, не повинні бути дріб’язковими. Ну то й що, коли ви подаруєте комусь свою ідею — рука, що дає, не збідніє.