Душі під масками лицедіїв
Театр пластичної драми на Печерську розпочав новий сезон. Хоча вистава «Отелло» була в репертуарі театру й раніше, нинішня її версія настільки своєрідна, несхожа на попередню, що можна з упевненістю твердити — це абсолютно самостійна, окрема робота трупи.
В інтерпретації «Отелло» актори слідують не букві, а духу драми Шекспіра. Глядач не має шансів розслабитися, пливучи за знайомою течією хрестоматійного сюжету. Яго в трактуванні художнього керівника театру Віри Мішньової (блискуче грає його М. Гребінний) — не лише хитромудрий заздрісник та інтриган. Він же — закоханий у Дездемону (Т. Цапок) невдаха, не просто облудник, а справжній лицедій, який виявляється саме Кассіо, і, зрештою, саме він — постановник драми. Точніше — трагедії Отелло (В. Максименко), хоча не можна не вловити натяк: Отелло сам вибрав собі цю роль, надягнувши маску такого ревнивого мавра. Коли актори в масках, вони, як за писаним, дотримуються сюжету, але досить їм зняти маски — й оголюється їхня справжня, не лицедійська, а вразлива людська сутність. Це вже не персонажі, а герої трагедії, які розкривають перед глядачем територію своєї душі — неймовірний, захоплюючий світ фантазій, сновидінь, спогадів, духовних падінь і злетів, пристрасних поривів і мук кохання.
Про те, що робота акторів — ремесло нелегке, говорять часто, але робота в жанрі пластичної драми вдвічі важча. Ці актори мають перебувати не лише в бездоганній фізичній формі, мати естетичне чуття й почуття партнера, а також володіти і певною психічною дисципліною. Мім, який не володіє власною увагою, не оволодіє й увагою глядача. Високу планку вимогливості тримати не в усіх вистачає сил — тим більше на умовах мізерної зарплатні. Декілька акторів покинули трупу наприкінці минулого сезону. Але боляче усвідомлювати, як багато ми, глядачі, втратимо, якщо театрові — а значить, жанрові пластичної драми — не вдасться вижити. Проте є надія на новий виток — цієї осені оголошено набір до студії при театрі. І якщо молодь виявиться досить талановитою та працездатною, їй буде надано шанс — поставити свою виставу, в якій «ветерани» театру будуть їм — не більше аніж порадниками.
