Дивився глядач на екран, міркуючи над небуттям
В український прокат силами компанії «Артхауз Траффік» виходить найкраща комедія минулого року за версією Європейської кіноакадемії — «Сидів голуб на гілці, міркуючи над буттям»
Режисера картини (відзначеної також «Золотим левом» Венеційського фестивалю), 72-річного Роя Андерссона, вважають класиком шведського кіно, однак у його доробку лише п’ять фільмів. Андерссон може собі дозволити працювати неквапом, без графіка, бо має власну студію, де будує павільйони для кожної сцени, а серед його акторів переважають непрофесіонали.
«Сидів голуб на гілці, міркуючи над буттям» — підсумкова частина авторської трилогії; раніше вийшли «Пісні з другого поверху» (приз журі Каннського кінофестивалю) і «Ти, котрий живе».
Фільм складається із 39 фрагментів, практично не пов’язаних наскрізною фабулою. Дія відбувається у невизначеній європейській країні, охопленій анемією дивного штибу: персонажі рухаються повільно, говорять мало, майже ніколи не посміхаються, а ще усі, від малого до старого, мають набілені обличчя, наче актори німого кіно або клоуни. Головними героями є двійко комівояжерів, які продають мотлох для вечірок на кшталт вампірських зубів або мішечків зі сміхом — без жодного, звісно, успіху. На сюжет вони не впливають, але стають свідками найрізноманітніших проявів людської природи. Щодо останньої, то, зі слів Андерссона, його трагікомедія — «про нікчемність і велич людини». Із величчю не складається, а ось нікчемність має прояв у заворожливо широкому спектрі. Бо всі тут — невеселі блазні (білий клоун — саме сумне амплуа). Але що це за цирк, загалом?
У «Піснях з другого поверху» Андерсон показував світ напередодні Апокаліпсису. Привиди там тинялись вулицями поруч із живими, колони клерків займалися самокатуванням, дитину спалювали на багатті. Натомість, «Голуб...» є світом постапокаліптичним. Ще не зовсім царство мертвих і вже не юдоль живих, швидше, лімб поміж життям і смертю, в якому ходять на роботу і в ресторани, танцюють фламенко і сперечаються через гроші, навіть остаточно помирають — і водночас король Карл ХІІ разом зі своїм військом завалюється до пабу, щоб забрати чоловіків на війну, спраглий пасажир порому, не зморгнувши оком, допиває пиво мерця, а заможне панство практикує розваги настільки моторошні, що описати їх бракує слів. У країні білих облич — як, зрештою, в будь-якому дзеркалі: і смішно, і лячно. У нас один цирк, а там — цирк іще більший, утім, надто до нас близький.
Сидить голуб на гілці, міркуючи над буттям, чи, можливо, уособлюючи Бога — не так принципово. Головне — ми знаємо: який чорт у воду глянув, такий і з води виглянув.
