Iсторичні фільми: дефіцит минулого чи сучасного?
Роман ІВАНИЧУК, письменник:
— Очевидно, історичні фільми мали б бути проекцією на сучасність, однак не всі такими є. Приміром, хіба ідея картини «Захар Беркут» Леоніда Осики — боротьба карпатських горян — мисливців і землевласників проти татаро-монголів періоду Київської Русі не актуальна зараз? Але нині, об’єднавшись, як у тій стрічці, треба інтелектуальною зброєю боронити свій край.
Я як підготовлений глядач і автор твору «Орда» розумію роботу «Мазепа» Юрія Іллєнка, збагнув режисерську манеру, образи, новації. А решта українців? Їм, перш ніж дивитися цю картину, треба було переглянути більш реалістичні фільми про Івана Мазепу.
На превеликий жаль, у нас не знято жодної правдивої картини про Богдана Хмельницького. У тих, що є, з Богдана-Зиновія зробили такого собі романтичного героя-красеня. А він насправді відчував на собі тягар відповідальності за свій край, був геніальним полководцем і стратегом. Ось що важливо показати, а також — відтворити смуту часів, у яких йому доводилося вершити долю України.
І «Роксолана» Бориса Нібієрідзе теж вийшла замріяним поглядом у минуле — повтором Марусі Богуславки. Натомість треба було робити фільм за твором Павла Загребельного. Роксолана була сильною, владною, хитрою, мудрою, жорсткою і, говорячи мовою сьогодення, працювала на Туреччину: будувала лікарні, притулки, мечеті... Можна було висвітлити, що б ця жінка зробила в Україні, якби стала дружиною котрогось із полководців.
Переконаний, що історичний фільм про Петра Калнишевського — останнього кошового отамана Запорозької Січі, став би проекцією на сучасність. Попри свої непоправимі помилки, він власним життям довів нескореність українців — прожив 113 років, з них — 25 на Соловках..
Віктор НЕБОРАК, поет:
— Історичні фільми... Відразу на думку спадає «Потоп» Єжи Гофмана за Генріхом Сенкевичем про українсько-польське протистояння часів Богдана Хмельницького. Потім ця тема знайшла продовження у картині «Вогнем і мечем». І хоча «Потоп» дивився з двадцять років тому, виразно пам’ятаю усі перипетії, баталії. Історичне кіно мусить бути переконливим, володіти магією зачаровування, аби викликати у глядача сприйняття, як у дитинстві, й поглинути його цілком.
Коли дивився «Хоробре серце», пройнявся гордістю за шотландців. Один із політичних лідерів якось сказав, що якби ми спромоглися на «Хоробре серце», багато хто захотів би стати українцем.
Історичні фільми, очевидно, повинні бути динамічними, з карколомними сюжетними лініями, обов’язково — з любовною інтригою. Зараз збираються знімати «Тараса Бульбу». Тож нехай картину роблять за Гоголем: якщо Бульба кидає своїх синів у побоїще, то це має бути відображено у фільмі. І не треба все «причісувати».
Ярослав НУДИК, «Пікардійська терція»:
— За майстерності, професійності, оригінальності, далекоглядності знімальної групи, а найперше — режисера, сценариста, оператора, історичні фільми повинні бути поглядом у сьогодення. Бо не існує минулого без проекції на сучасне чи майбутнє. Я довго ходив під враженнями від картин «Патріот» і «Хоробре серце» з Мелом Гібсоном, що вкотре засвідчують про споконвічне прагнення кожного народу до незалежності. У стрічках такої тематики з сильним динамічним сюжетом глядач мимоволі стає учасником подій. Тому так важливо через акторську гру, костюми, натуру, світло, музику передати дух, настрій, запах епохи, внутрішні переживання героїв. І палке кохання у центрі сюжетної лінії, на мою думку, не зовсім зрозуміле. Такі герої передусім живуть вищими ідеями.
Днями переглянув «Страсті Христові». Картина проймає до серця. Жертовність. Зрада. Смерть. Відкуплення. Любов. Над цими поняттями розмірковують люди впродовж тисячоліть. Спершу вітають вигуками «Осанна!» Сина Божого і не знають, що за тиждень кричатимуть «Розіпни!» Гадаю, багато режисерів говорять про смерть, але мало хто — про воскресіння — в різних аспектах. Можливо, воно і стане наступною темою Мела Гібсона.
Із українських історичних картин сподобалася «Чорна долина» Івана Гаврилюка за романом «Яса» Юрія Мушкетика. Головний отаман Іван Сірко, обстоюючи політичну самостійність Запорозької Січі, балансував між Польщею і Московією, як ми зараз.
Мені хочеться, аби «Тарас Бульба», якого, я чув, зніматиме Віктор Гресь, з Жераром Депардьє у головній ролі став успішним фільмом. Гадаю, так воно і буде, адже французький актор має досвід роботи в стрічках про Колумба, Бальзака...Крім цього, ця картина стане альтернативою не зовсім вдалому голлівудському «Тарасові Бульбі», знятому наприкінці 70-х років.
