Із пейнтболом — у дитинство й у... бізнес
Насправді ж дорослі забави — родом із дитинства. Саме так хлопчаками гасали ми цілими днями, озброєні до зубів, і змагалися у всіляких війнах: мушкетерських і піратських, морських і партизанських. Напевно, вигадали пейнтбол люди, які засумували за щасливим дитинством, а щоб виглядало все серйозно, підвели під розвагу філософську базу.
І справді, за однією з найпоширеніших версій, троє друзів-приятелів посперечалися, що є головним у боротьбі за виживання — інстинкти чи розум? І раптом їм трапилося оголошення про продаж пістолета для маркірування худоби. «Еврика!» — вигукнули сперечальники, швиденько зібравши дві команди добровольців, 1981 року провели в штаті Нью-Гемпшир першу гру на виживання.
В Україні пейнтбол (у перекладі — кулька з фарбою, якою заряджається зброя, — маркер) з’явився 1994 із заснуванням київського пейнтбольного клубу «Сакура». Голова Федерації пейнтболу в Україні Олександр Дичек, котрий закохався в новий вид спорту, пригледів для нього майданчик у київському Гідропарку. Загалом, — розказує він, — сценаріїв гри багато: в спідболі головне рухливість і швидкість, у хаперболі бійці використовують захисні споруди, котрі мають вигляд величезних гофрованих труб, супербол проводиться на футбольному полі. У нас найбільш популярна гра — «центральний прапор». Дві команди з п’яти осіб у кожній займають протилежні позиції на ігровому полі з укриттями, а посередині — прапор. Завдання кожної п’ятірки «прибрати» гравців ворога, захопити прапор і донести його до бази противника. За кожного «убитого» команда одержує 5 очків, ще 15 — за захоплення прапора, а занесення його на базу противника оцінюється, як справжній героїзм, у 25 очків. Щоб здобути максимум 65 «очей», потрібно гарненько попотіти. У балоні маркера 200 кульок (у професіоналів — тисяча), можлива швидкість польоту 170 метрів за секунду (дозволяється не більше за 90 метрів за секунду, хоч від синців це не рятує), швидкострільність — 5 — 6 «куль» за секунду і, хоч би скільки в тебе влучили, ти повинен відразу ж чесно покинути поле бою. У пейнтболі замало стріляти влучно, команда повинна діяти злагоджено, як п’ять пальців однієї руки, бачити все поле ніби зверху і тримати зв’язок одне з одним.
— Задоволення від гри неможливо передати словами, — стверджує Олександр Іванович.
— І, очевидно, недешеве? — здогадуюся я, коли чергова кулька, вдарившись об залізну сітку загорожі, розбризкується зеленуватим желе.
— Для кого як, — уточнює мій співрозмовник. — Одна кулька обходиться в 6 — 7 центів, сама гра — доларів 20, а добрий комплект спорядження потягне на тисячі дві. Щоправда, це зовсім не означає, що «пейнтбольний кайф» доступний лише багатим. Скажімо, в київському пейнтбольному клубі «Дикі гуси» є студенти, але фінансові проблеми їм допомагає вирішувати команда. До речі, «Дикі гуси» — двічі чемпіони України нинішнього року. Вони перемогли на турнірі «Київський азарт-98» у Гідропарку, а на кубку Одеси обіграли навіть професіоналів із Москви. У жовтні «гуси» — адже осінь! — відлітають. На міжнародні змагання їх доставить «Ейр-Франс» — крилатий спонсор української команди.
Які види в наших на перемогу? На чемпіонаті світу в США торік українські «гусенята» застрягли в чвертьфіналі: у противників величезний досвід, напрацювання, сильна школа. Вони бізнес на цьому роблять. Уявляєте, призовий фонд сто тисяч доларів. А комерційні турніри в Штатах щотижня! От вам і приклад, як заробляти гроші собі в задоволення.
