Харківські дні в Києві

Флер харківської міської культури, вплив конструктивізму, скрупульозна увага до композиції — саме цей набір мають на увазі мистецтвознавці, коли кажуть про традиції харківської графічної школи. Вони, як і сама школа, сягають корінням у XIX століття. Про це «Дню» розповів заввідділу графіки Національного художнього музею України Данило Нікітін, який став куратором графічно-живописно-скульптурної виставки Віктора Ігуменцева, заслуженого художника України, представника харківського мистецького осередку.

У веремії імен харківської художньої школи Віктор Ігуменцев став своєрідною педагогічною ланкою, що поєднала українську графіку початку минулого сторіччя, (зокрема, творчість його вчителя Мойсея Фрадкіна) з українською графікою початку ХХІ століття і з нашим сучасником Павлом Маковим, учителем для якого став Віктор Ігуменцев.

Цей художник є одним із небагатьох (а точніше, з одиниць) митців, що, не дозволяючи новітнім зображальним засобам повністю себе поглинути, принаймні частково залишаються вірними гравюрі. Техніка гравюри, що буквально дихає старовиною, не надто популярна серед сучасних художників. Передусім — через її технологічну складність, яка зовсім не в’яжеться з часто доведеним до автоматизму contemporary. Гравюра вимагає зусиль, скрупульозності, часу. Окрім того, ще й «твердої» руки. Настільки «твердої», що паралельно зі створенням гравюр художник може дозволити собі вправлятися у пластичному мистецтві. Тому Віктор Ігуменцев лише гравюрою свій художній світ не омежує. Серед робіт, щойно представлених у рамках його персональної виставки у Національному художньому музеї України, є також живопис та скульптура (від 1970-х років до «нульових») зі збірки харківських колекціонерів і меценатів — подружжя Гриньових.

Утім, як зазначає куратор виставки Данило Нікітін, передусім Віктор Ігуменцев відомий як «останній з могікан«-гравер Зрештою, і сам художник, здається, тяжіє до самовираження саме в цій складній і ретроградній техніці, що засновується на одвічній дихотомії чорне-біле. «Чорне приховує в собі стільки можливостей! Воно мудре і таємниче. Біле — легковажне та тривожне. Чорне стримує пориви білого, біле тріпочеться у своєму неспокої. Чорне — фундамент площини, біле — заряд руху. Штрихова гравюра несе в собі оповідність. Чорно-біла — вибух емоцій». Це абзац із книги-альбому Віктора Ігуменцева, що була представлена на виставці в НХМУ. Окрім робіт художника, тут вміщені також автобіографічні тексти його ж авторства — невеличкі новели про дитинство, роки навчання, звичайно ж, творча «сповідь».

— У його творчості відображено український дух, коріння слобожанина, — вважає заввідділу Харківського художнього музею Ольга ДЕНИСЕНКО. — У своїй книзі він описує складні воєнні та післявоєнні роки, будні шахтарського селища. І не випадково жінки займають таке значне місце в його творчості. Він виріс серед жінок, серед вдів, тих, чиї чоловіки були репресовані або не повернулися з війни. З цим і пов’язана пристрасть художника до жіночого начала.

Серед виставлених у Києві робіт — ціла серія ілюстрацій під загальною назвою «Українська еротична поезія». Це графічне втілення віршів Володимира Сосюри, Максима Рильського, Валер’яна Поліщука, Степана Руданського, Михайля Семенка.

Утім, у сфері літературній Віктора Ігуменцева цікавить не лише Ерос, а й містика (в ілюстрації до «Вія» Гоголя), тут же — його власне продовження шевченкіани (в ілюстраціях до «Гайдамаків»). Не випадково упорядник та дизайнер книги-альбому Віктора Ігуменцева, професор Харківської державної академії дизайну та мистецтв Володимир Лесняк каже про митця не лише як про «художника величезного божого обдарування», а й «внутрішньої народної культури». Це відчутно в низці живописних полотен — як-то «Музики», «Толока» або «Сидить дід Свирид». Ці роботи апелюють до народної культури, яка однаково ідентифікується як «своя» і на Слобожанщині, і на Черкащині, і на Львівщині. Таким чином, перебуваючи далеко від «радіаційного» поля політики, Віктор Ігуменцев демонструє справжні межі єдиного українського світоглядного та культурного простору — через образотворче цитування літераторів, через притаманну саме цій частині світу образність, колористику та дух. Семенко, Руданський, Рильський, Гоголь, Ігуменцев — це один культурний простір.

Проте часом художня мова Ігуменцева, залишаючи рамки національного мистецтва (але продовжуючи утримувати там своє коріння), розпочинає діалог із мистецтвом світовим — зокрема із Пікассо та німецькими експресіоністами.

І всі ці невидимі мотузочки, цитування та посилання — і є спосіб під’єднатися, цитуючи нашого класика Ліну Костенко, до «високовольтної лінії духу». Жодних перешкод, аби доєднатися до неї, немає й перед вами!

ДОВIДКА «Дня»

Віктор ІГУМЕНЦЕВ народився в селі Червоний Яр на Луганщині у 1939 році. Закінчив Луганське художнє училище імені К.А.Савицького, Харківський художньо-промисловий інститут, де його навчав видатний представник харківської графічної школи Мойсей Фрадкін. Нині він є професором кафедри образотворчого та декоративного мистецтва архітектурного факультету Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури.

Виставка живопису, графіки та скульптури Віктора Ігуменцева триватиме в Національному художньому музеї України до 18 квітня.