Маніфест свободи

Майстра можна назвати яскравим представником другої хвилі українського авангарду. Художника виштовхнули з мистецького простору колишнього Радянського Союзу, бо він начебто не вписувався в офіційно визначену ідеологічну доктрину «соцреалізму». Він прагнув бути вільним художником. Можливо, Володимиру Стрельникову поталанило більше, ніж засланим в ГУЛАГ концептуалістам чи замордованим Євгенові Мухіну (Москва), Аллі Горській (Київ), Ростиславові Палецькому (Одеська обл.) та десяткам інших шістдесятників.

Як історичний документ епохи та віху в біографії художника, що кардинально змінили його долю, під час чергової (третьої за останні п’ятнадцять років) персональної одеської виставки мистця в галереї «Ніка» можна було побачити збільшений у масштабі січневий номер газети «Радянська Україна» за 1978 рік. Автор статті у дусі риторики «холодної війни», чи то лукавлячи із владою, чи обманюючи самого себе, звинувачував художника в «зраді Батьківщині», зв’язках із бандерівським рухом і США, меркантильності та інших «гріхах». А вже 3 травня того ж року через погрози розправи Володимир Стрельников мусив покинути Батьківщину, сім’ю і друзів, емігрувавши до Мюнхена (Німеччина). За кордоном він не загубився, а його талант заграв новими фарбами.

Нині в Одесі художника привітали господарі галереї «Ніка» Галина і Сергій Костіни, а також знані у культурно-мистецьких колах журналісти і колекціонери, чиї імена нероздільні з нонконформіським рухом, — Євген Голубовський і Фелікс Кохріхт. Серед присутніх можна було побачити дивовижно схожого на батька сина художника, одесита. Привітати свого товариша і духовного побратима прийшли його колишні сподвижники кінця 1960—1970 рр., що нині гуртуються переважно в об’єднанні «Мамай», — Віктор Маринюк, Олександр Стовбур, Сергій Савченко. Феномен Володимира Стрельникова розкривався у середовищі духовно спорідненої інтелігенції. Нагадаємо ці, вже хрестоматійні імена: Олександр Ануфрієв і Люда Ястреб, Валентин Хрущ і Станіслав Сичов. Пізніше до них приєдналися Євген Рахманін, Олександр Волошинов та Володимир Цюпко.

Своє визначення нонконформіський рух отримав із легкої руки Людмили Ястреб, яка створила полотно під назвою «Нон».

Сьогодні творчість колишнього вигнанця є своєрідним маніфестом людської свободи, права на творче самовираження, непереборності людського духу. До речі, щодо «меркантильності», то мюнхенський мешканець визнає, що не може зарахувати себе до дуже затребуваних митців на Заході.

«Переважно купують твори тих, у кого ціни вимірюються мільйонами. Я не ринковий, бо над усе для мене — свобода... Я щасливий, бо вільний і роблю що хочу», — це зізнання художника лунає як його життєве і творче credo.

У Німеччині своїм осідком Стрельников обрав Мюнхен, де на той час діяв Вільний український університет. Мешкає художник на самісінькій межі Мюнхена і баварської глибинки. Більше трьох десятиліть сім’я Стрельникових живе між Німеччиною й Україною, Мюнхеном і Одесою. Корінний одесит (дідусь Володі викладав у нашому місті каліграфію) не забув української мови: вона у нього колоритна, із західним флером, така ж своєрідна та індивідуально виразна, як і його оксамитовий живопис.

— В Одесі я буваю періодично, десь двічі на рік. Мушу зважати на спеку та складності перельоту, адже мені вже сімдесят один рік, — пояснює художник. Обличчя Стрельникова видає енергійність і рішучість натури, здатної часом ухвалювати несподівані рішення. Хоча з часів, коли «КДБ дихало у потилицю», у нього залишилася певна настороженість, особливо до незнайомих осіб. Сам майстер небагатослівний, адже його мова оперує плямами і лініями, і що йому хотілося сказати, висловлене на площині за допомогою плям і ліній.

Виставка дозволяє скласти загальне враження про творчу еволюцію художника від ранніх фігуративних, архітектонічно вибудуваних творів із зображенням одеських двориків у дусі «суворого стилю» до абстракцій зрілого періоду і, зрештою, досить іронічних, артистично виконаних графічних абстрактно-фігуративних комбінацій сучасного етапу. Вірний модерністським засадам, художник розглядає живопис як самодостатній спосіб вираження, позбавлений літературності: лише кольорова пляма і лінія та прив’язана до площини максимально узагальнена і компактна абстрактна форма.

У зрілий період його композиції нагадують примхливі абриси ландшафту, ніби погляд через ілюмінатор авіалайнера. У роботах майстра поєднано і колористичну насиченість іконопису, і барви південного степу, і лапідарність та космогонію дохристиянської архаїки — така собі зануреність у генетичний код нації, сплавлений духовним прозрінням, волею і талантом мистця. Творчий доробок Володимира Стрельникова переконує, що актуальне те, що має креативність і непересічний характер.