«Маски» вирішили обрати президента

Майже п’ять років стояв пусткою Будинок культури колгоспу імені Карла Лібкнехта в Чорноморці неподалік від Одеси. Давно там не відзначали три-, а то й чотириденні застілля з нагоди Дня тваринництва чи іменин голови. Та й колгоспу давно немає. Тепер Будинок культури, де іноді крутять кіно, називається імені ТОВ «Нива». І ось нещодавно місцеві старожили були здивовані зосередженням великої кількості народу в цьому закладі. Колони прикрашені кульками і прапорами дивного жовто-фіолетового кольору, натовп щось жваво обговорює, в руках у багатьох плакати з портретом невідомого діяча на ім’я Тютякін Фрол Макарович. «Може, помер хто?», — припустила перехожа бабуся. На щастя, ніхто не помер. Це комік-трупа «Маски» розпочала зйомки нового серіалу.

На майданчику, як звичайно, панував безлад... і нестерпна спека. Масовка та не зайняті в кадрі актори, ховаючись від спеки, сиділи на сходинках під колонами. Оператори періодично пірнали під куртки та плащі, в які були загорнені камери й монітори, хтось рясно поливався водою… Лише невтомний Георгій Делієв, котрий виконує обов’язки одночасно актора та режисера, бігав туди-сюди та виголошував команди. Ось він в образі увійшов у кадр і грає п’яницю на демонстрації, а ось уже сидить біля монітора й проглядає матеріал. Поспілкуватися з ним не було жодної можливості. А ось Борис Барський, якого я насилу впізнала в гримі бомжа, із задоволенням розповів про новий проект.

— Це новий серіал масок 2004 року: 8 серій по 26 хвилин. Зараз ми знімаємо серію «На мітингу», потім будуть «Бої без правил», «Лямур кафе», «Маски на кіностудії»... Як завжди, буде весело та цікаво.

— А говорити будете чи лише пантоміма?

— Ні, цього разу тільки панти… Ми всі граємо по кілька ролей: я, Делієв і Постоленко — п’яниці. Ці образи колись вигадали Віцин, Нікулін і Моргунов — свята трійця, а ми створюємо свій варіант. Наташа Бузько гратиме бабу, вредну, сварливу, і молодицю теж. Міша Волошин зображає в цій серії божевільного політика, Малахов — за нього агітує. І оці хлопці опинятимуться в різних ситуаціях. Зйомки ми запланували на два місяці, а взагалі на серію витрачаємо 6—8 днів.

— Хто автор сценарію?

— Разом збиралися на мозкові штурми.

— Хто фінансує фільм?

— Треба в режисера питати, він у курсі. А ми артисти, як підневільний дворянський рабський театр. Нас запросили, ми відіграли, каву з бутербродами дали — і за це дякую. Адже всі вважають, що артисти повинні бути голодними — тоді вони грають талановито.

— Як звати ваших персонажів?

— Мене Боря, Делієва — Жора, Постоленка — Саня — знову все, як у житті. Ми почали реалізмом займатися: все за Станіславським.

— Але в Станіславського — шукайте в поганому хороше, а в хорошому — погане…

— Правильно, тому я інтелігентний алкоголік.

— А чим відрізняється інтелігентний алкоголік від неінтелігентного?

— О, це риторичне запитання. Я десь читав, здається, в Лема: чи можна вважати голу жінку інтелігентною?

Барського кличуть на майданчик, і ми продовжуємо розмову з бабою-молодицею Наталією Бузько:

— Мені дуже подобається бути бабою, і дівчинкою теж. Але я мрію зіграти чоловіка.

— А якого чоловіка ти б зіграла?

— Інтелігента або п’яницю, в гіршому разі. П’яного грати дуже складно, хоча дуже багато хто цей стан пережив. Сьогодні намагалася натякнути режисеру щодо Снігуроньки — не знаю, як вдасться. Але душа просить чого-небудь високого, наприклад, мексиканський серіал із втратою пам’яті та п’ятьма дітьми...

Тут прибіг Володя Уманенко, художник по костюмах, і забрав Наташу гримуватися.

Якщо Барський віджартовувався на запитання про різницю між інтелігентним і звичайним п’яницею, то Олександр Постоленко глибоко пройнявся своїм образом:

— Різниця між звичайним пияком й інтелігентним лише в минулому. Коли ми п’ємо, в нас відкривається підсвідомість, щоправда, дивлячись скільки випити. Свого часу для мене був сюрприз: тибетські буддисти обов’язково перед своїми медитативними сеансами випивали трошки горілки. І горілка в них — священний напій. До Європи горілку завезли вже іранці як ліки.

— Хто ж тоді вигадав приймати її великими дозами? Як профілактику чи що?

— Очевидно, ліки подіяли.

У цей час Саші Постоленку принесли пляшку дешевої горілки… і закуску.

— Це допінг?

— На цю тему є хороший анекдот. Приходить молодий актор до метра і каже: «У мене складне акторське завдання: в першому акті мені треба бути трохи п’яним…» — «Які проблеми? Хильнеш сто грамів і йдеш на сцену…» — «Але в другому акті мені треба бути вже дуже п’яним…» — «Береш дві склянки горілки зверху і йдеш на сцену…» — «Але в третьому акті я маю бути абсолютно тверезий…» — «Це вже, любчику, грати треба...» Отже, горілка — це лише реквізит.

Інтелігентний пияк закінчив свою маленьку проповідь… і пішов у кадр. Його змінив Володимир Уманенко, художник по костюмах.

— Маски вибагливі до костюмів?

— Я працюю з колективом із 1989 року, вони в житті дуже «фішкові». Щось додавати не варто, вони можуть одягти будь- який піджак і зробити класний образ. У цьому жанрі костюм лише підкреслює образ.

— Кого найскладніше вдягати?

— Звичайно, жінок. Їх складніше робити смішними.

— Що ти зараз шиєш?

— Я шию гамівну сорочку для кандидата в президенти. Серія закінчується тим, що нашого героя чекає «дурка», втім, як і будь-якого нормального політика.

Божевільний політик на ім’я Тютякін Фрол Макарович, він же Міша Волошин спокійно сидів на лавці і споглядав те, що відбувається.

— Ви уявляєте якогось реального політика під час роботи над роллю?

— У мені всього потроху: трохи Жириновського, трохи Муссоліні, є щось і від Гітлера. Вони самі по собі були люди акцентуйовані, яскраві, треба це показати.

— А вам особисто влада не потрібна?

— У принципі, немає. Хіба що влада над ситуацією, щоб бути впевненим у собі.

І завершили ми знайомство з серіалом розмовою з агітатором, актором Олександром Малаховим:

— Я референт громадянина Тютякіна. Так би мовити, агітатор.

— І як агітуємо?

— Як завгодно. Доводиться навіть хабарі давати деяким не особливо свідомим елементам.

Ще в серіалі я зіграю інтелігентну бабусю, маю в цьому певний досвід. Мої старенькі пустують, вони з вогником. А в серії «Маски на кіностудії» я буду актором, таким собі франтом, але цей образ мені приївся. Хотілося б уникнути цього мафіозі, героїв-коханців, зіграти щось смішне, але без лиску.

Нічим цим акторам не догодиш: один тягнеться до високого, інший, навпаки, — до смішного. Зате місцеві жителі Чорноморки, коли дізналися, що не похорон це, а зйомки нового серіалу, заспокоїлися. «Слава Богу, кажуть, що шоу! Хай знімають». І справді, дуже хочеться побачити нові «панти…» «Масок».