Музика пам’яті

А напередодні колектив повернувся з італійської гастрольної подорожі, що тривала місяць. Як завжди під час виступів славетного колективу, Колонний зал ім. М. Лисенка Національної філармонії був ущерть заповнений. Зміст концерту і його програма вийшли за традиційні рамки. Рік тому, коли колектив також повернувся з Італії, він пережив трагічну подію: після тяжкої тривалої хвороби помер 29-річний соліст і концертмейстер групи флейт, лауреат багатьох міжнародних конкурсів Володимир Дмитрієв. Тоді разом із колегами з оркестру його ховали учні й педагоги музичної школи-одинадцятирічки ім. Лисенка, яку він закінчив, друзі і викладачі з Академії ім. Чайковського, багато професійних музикантів України. Музичне вшанування пам’яті Володі Дмитрієва було задумане тоді ж, на свіжій могилі молодого талановитого музиканта, і ось воно здійснилося...

Це був великий світлий і чистий концерт, у якому в супроводі Національного симфонічного оркестру, за пультом якого стояв його головний диригент заслужений діяч мистецтв України і Росії, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Володимир Сіренко, прозвучали чотири великі цикли. Першим на сцену вийшов заслужений артист України професор Олег Кудряшов. Він добрим словом згадав свого учня і виконав Концерт для флейти і струнного оркестру Віталія Губаренка. Музикант знову чудово втілив створене 40 років тому і присвячене йому автором одне з кращих флейтових творів ХХ ст., який входив також до репертуару і Володі Дмитрієва. Далі Народна артистка України Наталія Свириденко, його партнер із тріо ім. Дмитра Бортнянського, зіграла Сільський концерт для клавесина з оркестром Франсіса Пуленка. Вибір цього твору Наталія Сергіївна пояснила так:

— Кращі дні свого життя Володя переживав у Франції, де він став лауреатом Першої премії міжнародного конкурсу в Парижі. Тому я вибрала чудовий концерт француза Пуленка. Крім того, ідея його першого виконання в Україні мною неоднарозово обговорювалася з Володимиром Сіренком. Цей дуже якісний музичний матеріал і можливість грати в співдружності з видатним симфонічним колективом стали стимулами для втілення задуму в життя. Та й Володя Дмитрієв за життя дуже цікавився, коли ж відбудеться прем’єра. Світла, місцями сумна, чиста музика концерту гідна його пам’яті.

Після антракту прозвучав Другий віолончельний концерт Дмитра Шостаковича у виконанні Олександра Дмитрієва. Старший брат, чудовий талановитий музикант спеціально приїхав у Київ із Франції, де він багато років живе і працює концертмейстером групи віолончелей оркестру міста Монпельє, на річницю смерті Володі. Він також закінчив школу Лисенка, потім Московський інститут ім. Гнесиних, працював в оркестрі Юрія Башмета. Концерт Шостаковича точно віддзеркалює настрій непоправної втрати і самоіронії над життям і собою — все суєта, все минає... Олександр Дмитрієв, великий зрілий музикант, блискуче втілив авторський задум. У залі і на сцені багато хто плакав... На закінчення Заслужена артистка України Марія Липинська (меццо-сопрано) проспівала цикл пісень Густава Малера на вірші Ф. Рюкерта «Пісні про померлих дітей». Молода солістка Будинку камерної і органної музики, випускниця Галини Туфтіної володіє дуже гарним, рівним, виразним і глибоким голосом. Пісні Малера стали сумним і одночасно світлим і ясним фіналом концерту.

І все ж головним персонажем вечора був оркестр, який грає просто. За цією уявною простотою стоять досвід і масштаб колективу. Він дивує прекрасним звучанням численних соло і ансамблів духових, рівним шляхетним тембром струнних інструментів. Музиканти вміло втілюють всю різноманітність, глибину, інтелектуальність, емоційність, контрастність і витонченість деталей і подробиць, образну і стилістичну різноманітність і складність кожного виконаного твору. Безумовна роль у цьому головного диригента. Багато разів до пульта Національного симфонічного виходили інші — здібні, як молоді, так і досвідчені музиканти, але так зріло й досконало, як «під рукою» Сіренка, він не звучить ні в кого...

Після концерту маестро поділився з нами:

— Володимир Дмитрієв був світлою, дуже м’якою людиною і прекрасний музикант. Коли він помер, під час панахиди батько Костянтин правильно сказав, що «він із честю ніс подвиг покірливості», а в нашому артистичному середовищі це майже неможливо. Коли він був вже тяжко хворим, ми бачили, як він прагнув бути в колективі, відчувати себе артистом. Насамперед відчувається шалений жаль: пішла молода, скромна і талановита людина. Сьогодні ми тільки третій день як повернулися з поїздки, буквально «з коліс», але знали, що нам треба цей концерт зіграти. Без жодного дня відпочинку ми розпочали репетиції і ось — цей вечір пам’яті Володі.

— Будь ласка, Володимире Федоровичу, поверніться на деякий час до останньої поїздки оркестру і пригадайте про концерти, публіку, диригентів.

— В Італії ми дали 28 концертів і відвідали стільки ж міст. За пультом стояли двоє основних (я і італієць Нікколо Джуліані) і кілька «епізодичних» диригентів: дуже досвідчений і пристойний диригент Портной, широко відомий в світі диригент Олмі і кілька музикантів-початківців. В Італії приголомшує не те, що на концертах завжди заповнені зали слухачами і всі голосно аплодують. Італійці дуже віддані класичній музиці. Майже в кожному, за нашими мірками «районного масштабу» місті, є свій оперний театр, який ані під час війни не розбомбили, ані більшовики не підірвали, ані Муссоліні. Ця культурна традиція передається з покоління до покоління, плюс величезна любов до своєї музики, до своєї неаполітанської пісні, до Верді — разом дають свій позитивний культурний результат. Те, що, на жаль, у нас було втрачено.