Наша Палагна «грає» проти Поттера
Англійські поттерописання Джоан Роулінг вже давно стали таким собі маскультом всього світу. Попри це, започаткування української серії фантастичних повістей «Гра» київською видавничою фірмою «Казка» (власне вже одноіменною ж назвою творіння молодого письменника та журналіста Марини Муляр) можна вважати хіба збігом.
Не один раз стикаюся із запитаннями стосовно схожості життів моїх героїв із героями феноменальної англійки, — ділиться авторка. — Однак всім відповідаю одне, що хоч Гаррі існував уже давно, спричиняючи масову хворобу (ба навіть пошесть. — Авт. ), будучи людиною дещо запізнілою, я його прочитала тільки нещодавно, майже по закінченні своєї повісті.
Хто б там що не казав, насправді ці два світи є кардинально різними. І коли з першим ми давно знайомі, на другий світло тільки починає проступати — Маринина книга саме вийшла з друку. Про що ж власне ця історія?
Отож дії відбуваються на астероїді з герметично скляною оболонкою, таким собі небом, яке протирають на підвісній люльці, а розмови по телефону тут іще реальність, власне як і нудні серіали про політиків та недільні ігри батьків у бадмінтон... Саме сюди, після останньої війни на Землі, були змушені переселитися люди, аби вижити. Від уже звичного і невід’ємного для нашого розуму існування повітря, вітру чи навіть птахів тут залишається хіба згадка. Однак люди вже звиклися, а в дітей дитинство справді щасливе. Принаймні настільки, наскільки може бути у всій штучності — надкомп’ютеризації. Троє друзів: Палагна (скорочено і більш по-сучасному просто Аг. — Авт. ), Фана й Темний ходять до школи. Нічого незвичайного — закономірні як для дітей їхнього віку турботи. Проте одного разу Фана без дозволу взяла у свого дядька, комп’ютерного генія, диск із новою грою з того часу все й почалося...
— Дуже хотілося, аби у моїй повісті все було непередбачуваним, — ділиться авторка, — новим, не подібним ні на що раніше написане.
І, здається, це їй вдалося. (Принаймні у менталітетному розумінні. — Авт.) Бо тим часом такі чемні дітки, а таки викрадають у Фаниного дядька щойностворену комп’ютерну гру й за збігом обставин відкривають Синій Коридор — двері між реальністю та вочевидь «моніторною» казкою. Перед ними вже інший світ, інші правила гри, чи то пак існування. Тепер друзям важко відрізнити, де реальність, а де проста вигадка, фантазія. Наразі саме перед цими дітьми постає нелегке завдання — рятувати астероїд, рідне Королівство Камінної Волі, — що є світом великих магів, мудрих драконів і хоробрих людей. Чим усе закінчиться, покаже час. Тим паче, що перша Маринина «Гра» для середнього та старшого шкільного віку — це тільки початок запланованого багатотомника. Незабаром буде готова і друга книжка. І, привідкриваючи завісу, скажу, що головні герої, звісно ж, залишаться ті самі. Хіба трохи подорослішають: зі зміною світогляду вони не зможуть займатися іграми, а хотітимуть бути учасниками реальних подій і, звісно ж, посилено впливати на них.
Хай там як, а мінливість завжди та сама. Часом це навіть і не дивує. Відтак, оперуючи тим, що Марина Муляр — радіожурналіст, вирішила поцікавитись, чи не планує, бува, зробити радіоверсію свого твору.
— Радіожурнал «Гри»? Ні. (Сміється. — Авт.) На державних радіо з молодими професійними акторами складнувато, а вже старі голоси — не те. Тим паче, працювати за копійки мало-хто згодиться. Пригадую, коли молодіжні серіали на телебаченні та радіо тільки входили в моду, я погоджувалася писати сценарії навіть на безцінь. Мені було цікаво, та й просто тішило — прозвучало! Але зараз інші часи настали. Тим паче, що радіо — це не те, а книжка завжди буде книжкою.
