Нелегка ноша першопрохідника українського тенісу
За 30 років свого нелегкого життя у великому спорті О. М. Калмикова дуже багато зробила для свого улюбленого виду спорту, для своїх учнів, та й взагалі для кожного, хто звертався до неї по допомогу. Її подвижницький спосіб життя допомагає жити й вірити в кращі дні, працювати для наших дітей та онуків.
У перші повоєнні роки не було в Києві тенісної секції в різних спортивних товариствах і відомствах, до створення яких не доклала б зусиль динамівка Ольга Калмикова. Вона своїм авторитетом допомагала затвердитися тенісу, тоді «буржуазному» виду спорту, в багатьох містах України і, звісно, в рідному Харкові. Будучи діючою чемпіонкою СРСР, вона приходила в новий колектив, створювала на громадських засадах секцію, а потім залишала замість себе когось із учнів. Так у Києві було створено секції в «Харчовику», «Більшовику», «Медику», де до її приходу про теніс не хотіли й чути. Навіть уже будучи важко хворою, вона на громадських засадах організувала 1960 року нову секцію при конструкторському бюро Генерального авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова, куди запросила своїх учнів Михайла Яновського, Дмитра Бабія (нині покійного) й автора цих рядків, сказавши нам:
— Я заклала першу цеглину, а тепер будувати вам, дерзайте.
Очевидно, ми виявилися непоганими учнями, бо спортивний колектив «Антей» (на ім’я авіагіганта Ан-22 «Антей») згодом став найсильнішим в Україні й одним із провідних у СРСР, постійно готуючи гравців високого міжнародного класу для збірних команд СРСР і України. На останній Спартакіаді народів СРСР 1986 року збірна України вперше виграла командний тенісний турнір у збірної Москви (50% збірників були з «Антея»). Антеївці тоді завоювали 8 медалей Спартакіади, в тому числі 5 — вищої проби. В лютому 1998 року в переможному матчі Кубку Девіса з Данією спортивні кольори нашої країни захищали вихованці «Антея» — «внуки» Калмикової — Олександр Долгополов (капітан), Андрій Медведєв, Андрій Рибалко та Дмитро Поляков.
Для всіх нас, юних динамівців 50-х років, Ольга Миколаївна була другою матір’ю, другом-товаришем, із яким ми ділилися своїми турботами, знаючи, що завжди отримаємо пораду або допомогу. А як раділа Ольга Миколаївна нашим успіхам! Під її керівництвом юнацька збірна України була найсильнішою в країні п’ять разів із 1950 по 1955 роки. Наш тренер, будучи чемпіонкою СРСР, на шкоду своїй особистій підготовці, всі сили віддавала юнацькій збірній, готуючи нас до відповідальних змагань. Чи багато зараз молодих тренерів можуть похвалитися таким ставленням до улюбленого виду спорту?.. На жаль, більшість із них навіть не знає історії українського тенісу, не знає імені Калмикової. Але ж із 1966 року розігрувався Кубок України пам’яті О.М.Калмикової серед жіночих команд ДСТ і відомств, але зараз його розіграш не проводиться. Чи не час відновити стару традицію?
Ольга Миколаївна була людиною прямою, ніколи не пливла за течією, завжди відстоювала свою позицію, хоча чудово розуміла, що це подобається далеко не всім. Тому керівники українського тенісу за допомогою деяких її «колег» і позбулися неспокійного тренера, позбавивши Ольгу Калмикову, після закінчення спортивної кар’єри, роботи з юнацькою збірною. Після цього наші молоді таланти майже два десятиріччя не могли піднятися на вищий щабель п’єдесталу пошани у всесоюзних юнацьких командних змаганнях, доти, доки справу життя Ольги Миколаївни не взяли до рук її учні, молоді тренери (тепер заслужені) Дмитро Бабій, Герман Беньямінов та Олександр Карпенко. За них збірна України знову п’ять разів ставала найсильнішою в СРСР.
Довгий час у нас не було фахівців, які змогли б порівнятися з Калмиковою в умінні об’єднати тренерів і гравців для досягнення високих цілей. На жаль, у наші дні, в зв’язку з від’їздом провідних молодих тренерів на роботу за кордон, підготовка молодих талантів перебуває не на належному рівні. Комітети та ДСТ не можуть утримати фахівців, а спонсори не поспішають із допомогою.
37 років немає з нами Ольги Миколаївни Калмикової, якій у листопаді минулого року виповнилося б 85 років. Однак наш тренер залишається живим у серцях своїх учнів. Серед них не лише тенісні фахівці, але й професори, керівники виробництва, відомі інженери. І всі ми гордо згадуємо свого вчителя в спорті, яка дала нам перші життєві уроки, прагнучи зробити з кожного учня передусім Людину!
