Після й перед Великоднем

Вісім років тому значна частина жителів Землі відсвяткувала 2000-річчя Різдва Ісуса Христа. За цей тривалий час — 2000 років — християнство багато в чому змінилося, зокрема змінилися зображення Сина Божого. Перші християни (здебільшого піддані могутньої язичницької Римської імперії) тривалий час вважали, що зображення Ісуса Христа як людини є великим гріхом і спокусою для віруючих. Помітні зміни щодо цього почалися за часів Костянтина Великого (IV ст.), який припинив гоніння на християн (значна частина його війська складалася з прихильників Ісуса). У заснованій ним новій столиці Константинополі імператор спорудив величезну колону увінчану статуєю, що поєднувала язичницьке зображення Сонця, Месії (Ісуса Христа), а також його самого — імператора. Ця «суміш» була типовою для того часу.

Сьогодні дуже багато чого змінилося в християнському світі. Сучасні віруючі, особливо православні й католики, просто не вірять і навіть ображаються, коли дізнаються, що в першу епоху християнства зображення Ісуса Христа (ікони, розписи, статуї, гравіювання на мідних хрестиках та ін.) категорично заборонялися. І не ворогами християн, а християнським духовенством. Лише на Другому Нікейському Соборі (787 рік) були урочисто дозволені ікони («образ», «портрет») і поклоніння ним.

Але під час гонінь перших часів християнства більшість християн вважали, що матеріальне зображення Сина Божого є великим гріхом і схоже на створення язичницьких ідолів (в яких тоді вірувало чимало жителів Римської імперії). Рятуючись від переслідувань у катакомбах і споруджуючи там свої перші храми, християни використовували в богослужінні вогонь і деякі символічні знаки, наприклад, монограми імені Христа, жертовного агнця та ін.

Лише тоді, коли християнство було «легалізоване», коли його прихильники покинули катакомби та інші притулки й почали відправляти богослужіння легально, виникла проблема будівництва й ритуального оздоблення.

Це було тим більш актуально, бо християни вельми неохоче «переселялися» в колишні язичницькі храми (храми Юпітера, Венери, Марса й ін.). У перші століття легалізованого християнства найбільш придатними для поклоніння Христу виявилися — в межах Римської імперії — так звані базиліки. (У ті часи — будівлі, де відбувалися римські суди або здійснювалися комерційні операції. Базиліка має форму прямокутника, розділена рядами колон і завершується напівкруглою нішею зі склепінням.) Розкопки й документи, що дійшли до нас, свідчать, що базиліки використовувалися в усій Римській імперії й що саме ці будівлі віддавалися християнам для богослужінь.

Пізніше почали будувати спеціальні християнські базиліки; до них належить, наприклад, стародавня базиліка св. Петра в Римі, на місці якої через багато століть було зведено величний храм св. Петра, до будівництва й оздоблення якого доклав свою руку славетний Мікеланджело.

У першу добу християнства базиліки були вельми просто оздоблені; для декору використовувалися лише біблійні символічні зображення — християни вельми довго вважали всілякі скульптурні зображення ідолопоклонством і створенням ідолів. Навіть тоді, коли малися на увазі біблійні сюжети. Якщо церкви й прикрашалися, то виключно символічними знаками, такими, як голуб, пальмова гілка, монограма Христа й ін.

Відтворювати образ Ісуса було заборонено — як у живописному, так і в скульптурному вигляді. Головною причиною було те, що апостоли-євреї кожне скульптурне зображення сприймали як «кумира», «ідола» — живопис іудеї не сприймали зовсім, він був заборонений Старим Заповітом. На нього дивилися з огидою, як на язичницький забобон. Християнські почуття тоді живилися більше внутрішніми, ніж зовнішніми образами (як це й сьогодні прийнято у багатьох протестантських церквах). Почуття побожного розчулення викликалося зображенням голуба, агнця, першими буквами імені Христа. Популярним був, хоч як це дивно, півень, «що сповіщає про наближення світанку». (Зображення півнів і сьогодні вінчають шпилі старовинних західних храмів.) Дуже шанованим був Агнець — символ лагідності й страждань, пасхальна жертва, тобто символ страждань Христа. (Після розриву з Католицькою церквою на початку ХVI ст. багато протестантських церков і сьогодні дотримуються, посилаючись на звичаї перших християнських общин, практики перших християнських церков — молитовні будинки там прикрашають лише традиційні символи.)

Варто зауважити, що стародавнім римлянам, свідкам формування християнства, було абсолютно незрозумілим поклоніння «людині», яка не могла врятувати від смерті навіть себе й зазнала ганебної смерті на хресті. Вони були впевнені, що християни обожнюють розіп’ятого злочинця. Нелегко було приймати Нового Бога і грекам — у євангельських текстах вони вельми довго уникали ілюстрування подій, пов’язаних з наругою над Христом.

Хрести набули сакрального значення теж не одразу — тривалий час віруючі обходилися хресним знаменням. А дерев’яні хрести мали тоді форму «Т» і були в Римській імперії головними знаряддями тортур і страт (сьогодні роль стародавніх хрестів виконують шибениці). І тому зрозуміло, чому перші християни (християни- іудеї) не мали в своїх таємних храмах навіть схематичних зображень хрестів. А коли почали з’являтися сакральні металеві хрести, на них тривалий час не зображали фігуру Розіп’ятого. Символом благовістя був тоді голуб з оливковою гілкою. А коли таки наважувалися зобразити самого Христа, то страждання на Його обличчі зазвичай не було.

Перші повні зображення Ісуса Христа почали з’являтися лише в VI ст. — художники зазвичай зображували його прибитим до хреста, в довгій розкішній туніці, з ликом спокійним і світлим. Голову вінчав золотий німб, запозичений у богів і героїв інших релігій (зображення Юлія Цезаря, наприклад, прикрашалося вінцем із золотими променями навколо голови. Голови імператорів часто зображували з німбами).

Але багато часу спливло, перш ніж з’явилися яскраві, виразні, багато прикрашені ікони, скульптура й живописні полотна, «що описують» священну історію.

Коли з’явилися оголені Розп’яття з настегенною пов’язкою, чимало християнських общин були ображені й навіть називали такі розп’яття непристойними.

Одним з найбільш ранніх і надзвичайно виразних зображень Ісуса можна вважати образ, створений у VI ст., що зберігається в Синайському монастирі св. Катерини. Це ідеальне обличчя Боголюдини, яка спокійно й з жалем споглядає світ, людей; в його обличчі — всезнання й смуток.

І ще одна істотна й природна риса образів — на полотні, дереві або металі Христос (так само, як апостоли й святі) завжди має схожість з тим народом, до якого належать віруючі (зокрема й митці).

Деякі середньовічні християнські письменники вважали, що вигляд Ісуса мав багато недоліків і що саме так і має бути, — зовнішня краса Сина Божого тільки відволікала б Його учнів від проповідей і пророцтв. Були також теологи, переконані в тому, «що великий дух не міг жити в негідному тілі». Наприклад, Іван Златоуст був упевнений, що Христос був найпрекраснішим з людей землі.

Як відомо, більшість сучасних вчених відкидає гіпотезу, що до нашого часу дійшли (або могли дійти) прижиттєві зображення Ісуса, зокрема й різні плащаниці. Цікаво, що це збігається з думками середньовічних ченців- вчених, наприклад, св. Іринея або блаженного Августина. Останній посилався на той факт, що всі відомі зображення Христа не схожі одне на одне.

P.S. Цікаво, яким міг бути світ, у якому ми зараз живемо, якби в ньому не було християнства? Використані: «Історія мистецтв» Петра Гнедича та Grosse Illustrirte Kirchengeschichte