Про привабливість «непотрібних» подарунків
Згадую далеке дитинство. Свята розпочиналися тоді на початку грудня, в той день, коли мама приносила додому купу веселих речей — кольоровий папір, клей, фарби, щіточки, золоті нитки, вату; викладала на стіл обрізки яскравих тканин, ножиці, картинки для зразків. Із того часу наші вечори були щасливо зайняті цікавою й дуже важливою працею — всі ми, діти й дорослі, придумували й робили іграшки для ялинки. Ніхто з нас і не догадувався, що є такі місця, де можна просто піти до магазину й купити для ялинки все необхідне. Я, втім, і сьогодні впевнена, що ті, зроблені в сільській хаті, при світлі гасової лампи, іграшки набагато кращі за магазинні. Згадую також, що апогеєм свята був тоді навіть не сам Новий рік (про Різдво в Східній Україні в ті часи й не згадували), а урочиста церемонія прикрашення ялинки — батько стояв на табуретці біля ялинки, а ми по черзі обережно подавали йому свої витвори, місце для яких серйозно й неспішно обговорювалося й обиралося.
Із того часу життя невпізнанно змінилося. Підготовка до святок займає все менше місця, що, звичайно, зменшує навантаження на господинь, але набагато скорочує саме свято. Пішов до магазину, все купив — те саме, що всі навколо, наприклад, повністю вбрану ялинку. Залишилося тільки веселитися навколо неї. Свята виходять якісь спрощені.
У різних країнах зимові свята та підготовка до них мають свої особливості. Своїми передріздвяними спостереженнями погодилися поділитися з читачами нашої газети три цікаві особистості, три непересічні жінки — Лариса Івшина, головний редактор газети «День», Валерія Мірошниченко, тележурналіст студії «1+1», та сестра Лідія Короткова, редактор і диктор Українського радіо Ватикану, черниця чину Сестер-служниць Непорочної Діви Марії.
Лариса ІВШИНА:
— Звички, смаки, традиції людей західного світу обслуговує велика індустрія, яка пропонує людям все можливе для святкового задоволення. Вражає різноманітність святкових товарів, ще більше — винахідливість як тих, хто їх виробляє, так і тих, хто продає. Це пов’язано не тільки з виробничими та фінансовими можливостями, але також iз стилем життя, традиційною культурою, загалом — із устремлінням до досконалості, а не тільки до прибутку та реклами. Хоча перше й друге нерозривно пов’язані між собою. В Німеччині, наприклад, передріздвяні базари — то щось особливе, то яскраве веселе видовище, дійсний спектакль. Недарма їх так полюбляють німці, для яких «поштовхатися» на сяючих всіма фарбами веселки базарах, які щоденно розгортаються на старовинних площах міст і містечок — одне з найбільших задоволень. Мені довелося щойно побувати в одному із старовинних міст Німеччини Аахені, де базар шумить біля підніжжя мальовничого старовинного (VI — II ст.) собору — Палацевої капели імператора Карла Великого. До речі, імперську корону надів на голову Карла Римський Папа Лев III. Тим самим Римська церква остаточно вийшла із підпорядкування візантійським імператорам і пов’язала свою долю з Західною Європою, тоді ще зовсім варварською.
Загалом, у Німеччині 3 — 4 тижні перед Різдвом — час, коли німці буквально одержимі манією подарунків — всі й для всіх. І це незалежно від доходів, від рівня життя.
Як бути нам зі своїми святами, головне — зі стилем, ритуалом, традицією свят? Від радянських ми відійшли, а чогось нового і, головне, достойного, досі не придумали. Згадайте тільки, як шаблонно — щоб не сказати чогось гіршого — було задумано й оформлено 10 літній ювілей Незалежності України! Ніхто не заперечує ролі та значення традиції, фольклору, але не можна замикатися виключно у цьому колі. Ми маємо й інші — неабиякі — ресурси, вони, однак, вельми часто залишаються десь за кадром; у кращому випадку — просто тонуть серед крикливої сірості. Маю на увазі, наприклад, наших оперних співаків, музикантів, наші камерні хори, які можуть прикрасити будь-яке свято у будь-якій країні. (До речі — і прикрашають!)
То як відзначатимемо, наприклад, Новий рік? Знову будемо слухати бій Кремлівських курантів чи замінимо їх на свої, гірші? Або видумаємо якийсь псевдотрадиційний «хутірський» жах? Всіма цими — вельми важливими — проблемами мають займатися, безумовно, спеціалісти — митці, письменники, режисери-постановники; насамперед — талановиті винахідливі люди, а не чиновники. Думаю, що газета «День» дещо зробила для того, аби показати нам самим, що Україна, українці прагнуть модернізації.
Валерія МІРОШНИЧЕНКО
(Панi Мірошниченко вельми добре знає Німеччину, її мову, її звичаї та людей. — К.Г. ):
— Німці звичайно ретельно слідують постійному ритуалу свят, традиції, яка формувалася протягом століть. Це стосується також Адвенту — тих чотирьох тижнів, які передують Різдву. Тоді всіма оволодіває дійсна епідемія покупок. Всюди влаштовуються маленькі базари, відкриваються тимчасові крамнички, картинні галерейки ремісників та художників. Все влаштовано так акуратно, упорядковано, яскраво, привабливо — неможливо не зайти. Кругом — гори товарів, товарів з усього світу! Для місцевої влади це нелегкий час — в містах населення наче подвоюється, кількість електричок — так само, бо з пригородів, містечок люди їдуть до міст. Погуляти по святковим базарам, скупитися, тобто накупити подарунків для рідних, друзів, сусідів, колег. У цей час можна продати все що завгодно, все, що не мало попиту протягом року.
Що німці дарують один одному? На відміну від нас — нічого прагматичного, ніяких буденних речей. Хіба щось, зроблене власними руками. Дарують тільки «непотрібне» — особливі різдвяні букети, солодощі, парфуми, жартівливі іграшки, предмети мистецтва або ручні ремісничі вироби. Цікаво, що на Різдво — і тільки на Різдво — у німців прийнято робити подарунки офіційним особам, людям, які не належать до кола друзів чи родичів. Наприклад, лікарям, вчителям, адвокатам. У будь- який інший час зробити подарунок цим людям просто неможливо — тебе не зрозуміють.
Ще однією рисою німецького Адвенту є численні благодійницькі акції на користь людей, які потребують допомоги в Німеччині чи за її межами. Благодійницькі акції регулярно проводять канали ТВ; на вулицях майже перед кожним банком збирають гроші для різних фондів чи заходів, скажімо, в Фонд захисту дітей ООН.
Німці відзначають Різдво, як відомо, вдома — ласують традиційними стравами (індичка, короп), обмінюються презентами, дивляться ТВ. А ось Новий рік — то свято колективне, вуличне, свято карнавалів, феєрверків, ресторанів, де дають святкові розважальні програми.
Сестра Лідія (Рим):
— Переважна більшість українців, що живуть у Римі, як мирян, так і духовних, святкує Різдво 25 грудня разом iз католиками, тобто за новим календарем. Треба зазначити, що майже вся українська греко-католицька діаспора (у Бразилії, Аргентині, Канаді, США та інших країнах) вже давно, 50 — 70 років тому перейшла на новий церковний календар. (Хоча в Україні Греко-католицька церква дотримується спільного з православними старого стилю.) Це трапилося з чисто практичних причин, бо вельми незручно — з багатьох міркувань — відокремлюватися від більшості християн у країні, де живеш. Тим більш, у великі свята. Тому тут, у Римі ми святкуємо Різдво двічі, починаючи з 24 грудня, коли більшість українців бере участь в урочистій месі у соборі Святого Петра; тоді там збираються всі греко-католики Вічного міста. Після 25 грудня, тобто після Різдва за новим стилем, ми ретельно виконуємо всю систему українських обрядів, пов’язаних iз Різдвом. Після служби — Великого повечір’я — всі сходяться на урочисту різдвяну вечерю, на Святий вечір. У старі часи, ще десять років тому, коли українців у Римі було небагато, то звичайно збиралися разом, десь в одному монастирі чи колегії кілька чернечих згромаджень — для молитви, для вечері, для спільного святкування. Обов’язково запрошували також мирян. Сходилися найчастіше до Колегії Св. Йосафата, що недалеко від Ватикану; святкову службу там звичайно править владика Марусин. На Різдво за старим стилем, згідно зі східним обрядом, всі українці Риму найчастіше збиралися до храму Св. Софії в Українському католицькому університеті, розбудованого стараннями патріарха Йосипа Сліпого.
Зараз, на жаль, немає місця, де могли б одночасно поміститися всі українці Риму — нас стало тут набагато більше. Хлопці, студенти духовних римських колегій та університетів, звичайно їдуть святкувати Різдво додому, в Україну. А кожна чернеча спільнота святкує самостійно. Хоча багато людей, духовних і світських, збирається у храмі Св. Софії. Святкову літургію служить владика Хома.
Наше згромадження Сестер- служниць Непорочної Діви Марії готується до Різдва вельми старанно і завчасно — прикрашаємо свій дім, ставимо кілька ялинок, готуємо святкові страви, згадуємо колядки. І 7 січня намагаємося святкувати так, як його святкували наші діди чи навіть прадіди, які ще жили на батьківщині, в Україні. Готуємо 12 старовинних ритуальних пісних різдвяних страв. Вельми стараємося слідувати старовинним рецептам, робити все так, як це робили не тільки наші мами й бабусі, а ще їхні бабусі. Перше місце в меню займає галицька кутя, зроблена за особливим рецептом із пшеничного зерна, обов’язковими є борщ, риба, вареники тощо.
Ще згадаю, що протягом всього Адвенту — чотири тижні перед Різдвом, Рим наповнений духовною музикою, концертами, які лунають у багатьох соборах міста. Останніми роками тут стала чутною також українська нота — до програм концертів нерідко входять українські колядки, найчастіше у виконанні хорів наших римських студентів.
