Руслана ТАРАН: «Солодко сплю, а тут телефон: «Вівсянка, сер!»

Важко зустрітися з ними, але все ж кореспондентові «Дня» вдалося на хвильку вихопити з цієї нескінченної круговерті одну з героїнь.

— Руслано, а що, дійсно остання гонка була найважча і найважливіша?

— Ще б пак — адже вирішувалася доля вищого титулу, і навіть просто перемогти нам було замало. Якщо наші суперниці прийшли б навіть шостими, то ми зрівнялися б по очках, але у них перевага перших місць — три проти наших двох. Уявляєте, як довго і стомливо тягнулося очікування. А коли дізналися, що датчанки сьомі, настала, якась хвилина відчуження, немов опинилася в океані вати, а навколо тебе безмежна тиша.

Однак найважчою була зовсім інша гонка, і я думаю, що саме в ній ми виграли всю регату. Не пам'ятаю, яка за рахунком, але під час неї був дуже слабкий, нестійкий вітер, і шанси на успіх були практично в усіх. Ми йшли другими і раптом відчули: якщо протримаємося на цій позиції й не зірвемося (тому що ми вже пристосувалися до можливостей і швидкості нової яхти в сильний вітер), будемо йти обережно й консервативно, то все у нас закінчиться вдало. Так і сталося, прийшли другими, а цей бриз «підклав свиню» багатьом нашим суперницям, котрі провалилися, що, зрештою, і потягло їх назад.

Проте на регаті всі гонки важливі й важкі, завжди треба боротися, і ми були раді всім своїм третім-четвертим приходам. Головне було домогтися стабільності, не опинитися за десяткою. У вiтрильному спорті дуже важко, як, напевно, і в інших видах, весь час бути в найкращій формі. Так, два останніх сезони ми були в фаворитках, і до нашої манери пристосувалися інші, що дозволило їм наблизитися.

— До того ж, як розказав головний тренер збірної країни Віктор Майоров, ви були перед цими головними стартами сезону в цейтноті.

— Увесь час поспішали, поспішали, ледь не спізнилися. То гроші шукали на переліт до Австралії та й з яхтою була проблема. Та, на якій ми ганяли весь сезон, залишилася вдома, а нова, куплена в Новій Зеландії, яка чекала біля берегів Зеленого континенту, ясна річ, була не вивчена. Не вистачило буквально кількох тижнів для нормальної підготовки. До того ж (вже якщо не везе, так не везе!) ми з Оленою захворіли і намагалися якнайшвидше видужати. За цих умов раділи б і призовому місцю, а вже першому — то... Фантастика якась!

— Нова яхта, що це для вас означає?

— Я вже говорила, що поступово всі стали підтягатися до нашого рівня, і настав момент, коли треба було шукати щось інше. Давно мріяли походити на яхті саме цієї новозеландської фірми. І дуже раді, що вона у нас з'явилася. Тепер залишилося головне — розгадати цю яхту, розібратися в усіх її загадках, а це досягається тільки на тренуванні, де ми порівнюємо, пробуємо, експериментуємо.

— Хоч загадок ви і не розгадали, але втретє стали чемпіонками...

— І були дуже здивовані, але головне не це, адже ганялися ми на акваторії, де буде проходити олімпійська регата 2000 року, до якої треба досягти піку спортивної форми. Ця акваторія дуже складна — тут близько розташовані береги і вітер дуже мінливий.

— Але тут вам на допомогу дуже своєчасно прийшов, так би мовити, розвідник, який зорієнтував на місцевості.

— Так, нам дуже допоміг наш тренер Віктор Володимирович Коваленко, який зараз працює за контрактом саме в Австралії. Його учні під час зборів були, якщо можна так сказати, спарринг-партнерами наших дівчат. Іноді нам сумно, що його немає поряд, але тим радіснішими і кориснішими є зустрічі.

— Кажуть, що яхтсмени дуже забобонні люди і серйозно ставляться до різних предметів. Наприклад, скрупульозно і ретельно дають своїм човнам імена.

— Адже як назвеш яхту — так вона і попливе, говорив капітан Врунгель з мультфільму. У нас традиція називати яхти сягає давніх часів, і в цій справі великим докою завжди був Віктор Володимирович, який вибирав казкові персонажі. У нас були «чоботи-скороходи», «скатертина- самобранка», а найулюбленіша — «гуслі-самогуди», на якій ми перемогли в Атланті. І цього разу на наше прохання він подзвонив через два дні й сказав: «Попелюшка». Ми відразу — ой, ой, а він нам — «почекайте, почекайте, «попелюшка» себе виправдає, вона розкриється». Так воно і вийшло.

— У вас особисто є ще один талісман — чоловік Юрій, який також чудовий гонщик.

— Він — найбільший критик. Ось і після нашого успіху в Австралії він заявив, нібито це не ми перемогли, а всі інші програли. Його поради завжди слушні. Це розуміє й Оленка, і ніби з вдячності готувала нам трьом сніданки під час гонок. Телефонує в номер у готелі (а я люблю солодко поспати) і голосом дворецького: «Вівсянка, сер»!

— Від імені чоловічої половини газети «День» дозвольте мені привітати вас з Восьмим березня і побажати, щоб ваша «Попелюшка» в Сіднеї на Олімпійському балу перетворилася на принцесу.