Слідами Василя Кричевського в Харкові

Залишити так багато рукотворних творів у Харкові і досі бути мало відомим серед звичайних городян — феномен архітектора, художника і мистецтвознавця-самоука Василя Кричевського і свідчення того, як за радянських часів уміли стирати пам’ять. Талановитий архітектор провів у Харкові майже двадцять один рік — з 1885 по 1906, поки не переїхав до Києва — і створив більше трьох сотень будівель, споруд, фасадів, кожна з яких несе відбиток самобутньої краси. До 140-річчя художника в Харкові пройшла екскурсія за участю дослідників його творчості, а також його рідного онука, що прибув зі США.

ЖАБИ Й НІМФИ ЯК ПОСЛАННЯ НАЩАДКАМ

Учасники пам’ятної екскурсії «Харків Василя Кричевського» розпочали шлях з відомих будівель Земельного і Торговельного Банків з фасадами проекту Кричевського в стилі неоренесансу і проїхали чималим маршрутом від Університетської гори через вулицю Карла Маркса, Чеботарську, район Москалівки, Юріївську до вулиці Сумської, фіксуючи факти життя і роботи великого архітектора. Курсуючи маршрутом, вивішували меморіальні листівки про Василя Кричевського на фасадах будинків купців і дворян, будівлях банків та громадських будовах, запалювали свічки і покладали квіти. «Це — український Леонардо да Вінчі!», — упевнений один з організаторів акції пам’яті, вчений-краєзнавець Михайло КРАСИКОВ. — Як у легендарного Мідаса все перетворювалося на золото, так все, до чого доторкнулася рука Кричевського, ставало витвором мистецтва. Декоратор, дизайнер, засновник стилю «український модерн», етнограф, доктор мистецтвознавства без спеціальної освіти — де тільки не виявлялася його обдарованість! Він був видатним художником у багатьох сферах, наприклад, у театрі, а також піонером у кіно — знімав «Звенигору» разом із Довженком. Навіть фасад простого міщанського будинку у районі Москалівки, за задумом Кричевського, прикрашений по фасаду дивовижними жабами. Дослідники досі не знають, про що ці скульптурки говорять нащадкам — про ставлення автора до замовниці будівлі, про культові обереги або ж просто про його фантазію? Голівки німф на одному з фасадів дуже нагадують першу дружину Василя Григоровича, хоча не знайдено документальних підтверджень, що творець змальовував саме її обличчя.

Ім’я Кричевського було викреслене з усіх підручників і книг з історії українського мистецтва та архітектури після 1943 року, коли він потрапив під окупацію і став «неповерненцем». Але, мабуть, викреслити сліди, залишені справжнім талантом, не під силу найбезжаліснішим режимам.

ВАСИЛЬ — ОНУК ВАСИЛЯ

60-річний Василь ЛІНДЕ-КРИЧЕВСЬКИЙ, громадянин США зі штату Массачусетс, рідний онук легендарного Василя Кричевського, розглядає споруди, створені великим предком, з особливим трепетом. Це його п’ятий візит до України з 2009 року. Хоча Василь народився у Венесуелі, а пізніше переїхав до Америки, він відмінно володіє українською, оскільки в його сім’ї спілкувалися саме рідною мовою. Онук великого художника за освітою фінансист і до 39 років працював у банку. Але раптово, за його словами, він відчув потяг до творчості і залишив комерцію. Сьогодні він скульптор і викладач мистецтва. «В нашій сім’ї є вірус — з чотирьох поколінь у роду десять художників!», — сміється онук великого Василя. Всі його троє дітей мають схильність до малювання. А один із синів, коли вперше приїхав до України 2011 року, не захотів більше чути про повернення в Америку. Він вступив до Полтавського університету і зараз живе в Полтаві в гуртожитку. Та й сам Василь схиляється до переїзду на батьківщину предків. «Тут я відчуваю себе українцем, і мені це подобається. Я будую плани стосовно того, аби переїхати жити до України. Так, я знаю, що тут високий рівень корупції та криміналу. Але мене це не лякає, адже я народився у Венесуелі! А щодо низького рівня життя, то з віком розумієш, що для життя потрібно зовсім небагато».