Смішні зомбі, страшні «тачки»

Хоча це, по суті, один фільм — більш ніж тригодинна стрічка «Грайндхауз» («Grindhouse»), що складається, фактично, з двох різних фільмів: «Планета жаху» Родрігеса і «Доказ смерті» Тарантіно («Death Proof» — можна перекласти також як «Безсмертний» — так називає свій автомобіль один із героїв, зловісний каскадер).

Родрігес працював за принципом «дешево і сердито». Зібрав усі можливі штампи фільмів жахів, причому найдешевшого гатунку, так званий треш (тобто сміття, якщо перекладати буквально), і змайстрував свою «Планету жаху». Діяв Родрігес також за канонами трешевої режисури, тобто навалив різних кошмарів із таким перебором, що фільм сприймається як чорна комедія, а не як «жах». Тут є все, що тільки можна собі уявити в такій «продукції»: військова база, напхана надсекретною отрутою огидно зеленого кольору, безжальні зарізяки-командос на чолі з Брюсом Віллісом, люті лікарі-убивці, легіони напіврозкладених зомбі, Тарантіно у ролі гвалтівника-невдахи, крутий рятівник на мотоциклі (Навін Ендрюс), пильний шеріф, який того крутого спочатку заарештовує, але потім дає йому свободу дій. Про спеціальні додатки у вигляді випущених мізків, розкиданих тельбухів, відірваних кінцівок годі й говорити.

Зв’язний сюжет у цій м’ясорубці, певна річ, губиться ще швидше, ніж герой Тарантіно встигає померти одразу. Родрігеса це теж не надто хвилює. Коли треба якось загострити розвиток подій — режисер просто клацає монтажними ножицями, на екрані виникає титр «пошкодження плівки», і в наступному епізоді все починає горіти і вибухати ще яскравіше та гучніше. Важливий сам процес нагромадження трупів: кого ще і яким чином тут вб’ють? Деякі рішення дійсно запам’ятовуються: наприклад, головна героїня, струнка чорнява дівчина, в якої замість однієї ноги — швидкострільна зброя, щоразу більшого калібру; або використання гелікоптера — як газонокосарки, а численних зомбі — як газону. Одним словом, шанувальникам кіношного сміття — а таких чимало — цей фільм явно буде до вподоби.

Окрім двох основних стрічок, як було зазначено вище, у «Грайндхаузі» є ще вставні мініатюри, таки собі рекламні ролики фільмів, уже начебто знятих і готових до прокату. Епіграф до «Планети жаху» називається «Мачете» і знятий самим Родрігесом. Головну роль у ньому виконує Денні Трейо — актор надзвичайно колоритної зовнішності, який грає мексиканських лиходіїв майже в усіх проектах Родрігеса. Цього разу він створює образ найманого кілера, якому треба усунути своїх численних ворогів. Весь цей «трейлер» відповідно заповнений стріляниною і киданням мачете, а до того ж супроводжується до смішного пафосними репліками.

Ще кумедніша «реклама» передує «Доказу смерті». Це вже «анонси» фільмів жахів. Британець Едгар Райт, котрий запам’ятався глядачам захопливим комедійним бойовиком «Типу круті лягаві», зробив нарізку під назвою «Не» — «Don’t» — «Не дивіться цей фільм на самоті», не відкривайте ті двері, не заходьте в цей будинок тощо. Під ці закадрові заклики кількість трупів і кумедних потвор із виряченими очима зростає у геометричній прогресії. Постановник продюсованого Тарантіно трилеру «Хостел» Елі Рот напустив ще більше кетчупу у фрагменті «День подяки», скомпонувавши святкову смажену індичку та школярів — і тих, і тих ріжуть одним і тим же ножем. А найсмішніше вийшло у Роба Зомбі, лідера рок-групи «Білі зомбі», який не так давно досить успішно дебютував в якості режисера, знявши щось під красномовними назвами «Дім тисячі мерців» і «Вигнані дияволом». Його робота також цілком однозначно названа «Жінки-перевертні СС». Усе як слід: біляві бестії, суцільні есесівці, гестапівці, мавпоподібні мутанти з автоматами, Удо Кір у звичному образі нацистського кровопивці, нарешті, апофеоз — Ніколас Кейдж у ролі скаженого китайця Чу Манфу — з’являється на мить, але смієшся ще довго.

Щодо Тарантіно, то він, здається, робив «Доказ смерті» якось так, між справами, пустуючи, аби відпочити від грандіозних проектів, розмовами про які він постійно морочить голову пресі та шанувальникам.

Персонажами «Доказу» разом із людьми є також авта. Загалом, Тарантіно не був раніше помічений у надмірній пристрасті до автоперегонів, розбитих машин і каскадерських трюків. Так що з огляду на зміст «Безсмертний» виглядає новиною. Що ж до форми, то тут все впізнавано — застосований прийом перестановки різних частин сюжету, вже відпрацьований у «Кримінальному читві». Дві начебто окремих історії зв’язані лише постаттю такого собі каскадера Майка (Курт Рассел), і це чи не єдиний чоловік, що з’являється тут більше ніж на кілька хвилин. А так тут панують дуже ефектні та бойовиті дівчата. Спочатку Рассел грає мачо, який потім перетворюється на злочинця, а в другій частині — дурнуватого пустуна, що отримує по заслугах. Усі сцени з дівчатами зроблені добре, а ось коли вступає Рассел, та ще й починає говорити, то фільм явно втрачає в динаміці. Придумавши непередбачуваного каскадера у відставці, Тарантіно не став надто напружуватися, щоб розвинути цей багатообіцяючий образ.

У будь-якому випадку, в цих анекдотів про смішних зомбі та страшні «тачки» знайдеться чимало шанувальників. Бо це ж Тарантіно, якому глядачі ладні подарувати все.