Соромно!

Соромно, жах як соромно... І це Перший(!) Національний(!) телеканал?! Напередодні Міжнародного дня театру передача «Знайти вихід» (чи що там шукає білокоса пані Наталя) присвятила свій випуск ювілею Київського театру імені Івана Франка. Була обіцяна дискусія, якої, природно, не трапилося, бо свято ювілею та дискусійні двобої — речі апріорі несумісні. І це професійним журналістам мусить бути добре відомо, якщо вони десь чогось вчилися.

Благополучним, здавалося б, франківцям справді варто було б пошукати вихід з того творчого протиріччя, в якому вони сьогодні борсаються. Але це окрема і гостра тема — не піднімати ж за ювілейним святковим столом тост за недоліки й промашки іменинника. Наразі театр імені Франка таки заслуговує і шани, і поцінування, і любові, і уваги глядачів та влади.

Проте соромно до нестями стає за безкультур’я авторів сценарію та ведучої цієї передачі. Вони ганебно перекрутили загальновідомі факти з історії театру. Твердили, що Театр ім. І.Франка створив Лесь Курбас, багато показували документальних кадрів про Курбаса, про театр «Березіль» (нині Харківський театр ім. Т. Шевченка), але ж ці театри та їхні керівники були творчими антагоністами, протилежними полюсами театрального процесу в Україні 1920—1930-х років. І це знають не тільки абітурієнти університету ім. І. Карпенка-Карого, але й звичайні глядачі, які просто люблять театр. Спасибі, доктор наук В. Гайдабура, присутній на передачі, сказав правду — Театр ім. І.Франка був утворений через злиття колективу Нового львівського театру на чолі з А. Бучмою та творчої групи Г. Юри.

Потім твердилося, що європейському театру 400 років! Усього? Та 400 років тому вже помер Шекспір! А куди поділися дві тисячі років практики європейського театру до нього — від Софокла, Аристофана і темних часів до Ренесансу, комедії дель-арте і Лопе де-Вега? Не кажу вже про дивні «взірці» європейського театру, продемонстровані на екрані: щось схоже на американські кіно-блокбастери. Смак авторів?

Уявляю, як важко було монтувати передачу, особливо через те, що пані ведуча виявляла мало інтересу до своїх гостей, поки вони щось там собі варнякали, вона не відривала носа і погляду своїх прекрасних очей від папірців на планшеті. Вона просто надавала запрошеним слово і далі займалася власними справами. Це неввічливо, як на мене.

Спасибі, на висоті були самі ювіляри-франківці — красиві, розумні, талановиті. Цікаві думки коротко висловлювали поважні гості навпроти. Хоч це допомагало зберегти свідомість, яка так і прагнула провалитись під землю від сорому за тих, хто так погано підготувався до передачі, так зневажив гостей, хто, здається, просто не знав, що таке театр і навіщо він здався. Сором, сором, сором...