Спомин

Буваючи в селі Ульянівка Вольнянського району Запорізької області, ми завжди відвідуємо кладовище.

Так було й цього разу. Поклавши квіти на могилки Чабан Соломії Арсеніївни і Гаврила Степановича (мої бабуся й дідусь), постоявши мовчки, як годиться, ми вже йшли додому.

Раптом мама зупинилася біля однієї могилки, прочитавши напис: «Павленко Ганна Миколаївна». Сплеснувши в долоні, вона повернулася до могилок своїх батьків, взяла з них частину квітів і поклала на могилку цієї жінки.

«Що це все означає?» — запитала я.

І мама розповіла, що в голодне сталінське лихоліття тітка Ганна, ризикуючи своїм життям і життям своїх рідних, урятувала нашу родину від загибелі. Вона працювала на кухні й віддавала бабусі помиї. Часто зумисне товстим шаром картоплю чистила, а то й навпіл різала, у відро вкидала, приказуючи: «Бери, Соломіє, у тебе велика родина, то нічого, що помиї».

Нехай пухом буде їй земля, здоровими й щасливими будуть нащадки! Олександра НИКОНЕНКО, член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка, м. Запоріжжя