Три кроки до весни

Троє молодих художників назвали свій спільний вернісаж «Три кроки до весни». На ньому представлені пейзажі та натюрморти Ігоря Понкратова, Людмили Глушенкової та Тетяни Коваленко. Об’єднує їх те, що всі вони — вихованці Харківської державної академії дизайну та мистецтв.

Ігор Понкратов починав у Новій Водолазі (живописному селищі в Харківській обл.), де 35 років тому завдяки ентузіазму двох художників було відкрито дитячий учбовий заклад, який згодом переріс у школу мистецтв, де навчають не тільки живопису, ліпленню, але й танцям, музиці. Нині Ігор представив роботи, створені з 2001 року. Масштабною є географія його пейзажів, дивних за силою сприйняття, передачею настрою, магії місця, що вразило його уяву: чи то широчінь та глибина Уралу й Карпат, чи то ваблива палітра Криму, чи велич старого Києва, чи інтимність глухих двориків. Про себе художник, який експериментує та майстерно володіє різною технікою малювання маслом — від густого, широкого мазка до майже акварельної напівпрозорості, говорить так: «Вибірково шукаю образи повсякденності, заграючи з музою «щастя». Понкратов тонко відчуває світло, яке пронизує не тільки пейзажі, але й натюрморти, завжди не явні, а такі, що натякають, алегоричні. Вечір відкриття виставки Ігор супроводжував виконанням власних музично-поетичних композицій під гітару, доповнюючи враження, створене його картинами.

Разом із роботами Ігоря демонструються картини його дружини — Людмили Глушенкової, яка починала творчий шлях у Воронезькому художньому училищі. Її жіночу руку видно в ніжній пастельності фарб. Живопис Людмили передає глядачу те тепло, яке художниця відчувала і вкладала в зображуваний сюжет, навіяний «неясним вселеним образом».

Тетяна Коваленко — наймолодша з учасників виставки (напередодні відкриття виставки вона відзначила 25-річчя). Приголомшує її потужність та впевненість мазка. Тетяна в ранньому дитинстві засвоїла алхімію живопису, допомагаючи батькові чистити палітру, змішувати фарби, а потім і переносячи під його уважним керівництвом їх на полотно. Саме батько став першим вчителем, роздивившись у дочки інтуїтивне чуття кольору, об’єму. Ніким іншим себе Тетяна ніколи не бачила. Один єдиний раз вагалась, коли вступала до Академії: хотіла йти на дизайнерський факультет. Але явне роздратування певним раціоналізмом не пустило. Зараз вона шліфує свій талант у майстерному сюжетно-жанровому живописі.

Пейзажі та портрети Коваленко — сюжетно-жанрові замальовки з глибоким особистим ставленням до того, що змальовує. Наприклад, портрет натурниці, яка відпочиває: випростані до глядача довгі втомлені ноги, абияк прикрите тіло, важка голова, що впала на груди в миттєвій дрімоті, упущена розкрита книжка під розслабленою рукою... В роботах Тетяни багато сонця. Воно проблискує крізь хмари, відбивається від стін затишних будиночків і церковних маківок, розсипається відблисками по водній брижі, осяює цвітіння, висушує випрану кимось білизну...