У неочікуваному та несподіваному ракурсі

Експозицію «Сміх, страх і гріх очима Володимира Патика» відкрили у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15). У показі – близько 70-ти живописних і графічних робіт з родинної збірки, здебільшого невідомих широкому загалу.

Куратор виставки – кандидат мистецтвознавства, директор МЕХП Андрій Клімашевський, який розповів на відкритті експозиції про головну мету виставки творів Володимира Патика – показати загострено три найсильніші емоції людини (сміх, страх і навіть гріх) крізь добу тоталітарного режиму й очима визначного українського художника: «Винятково драматично, символічно, алегорично з акцентом на іронії та сатирі творив цей блискучий митець та знавець своєї епохи, який пензлем неповторно задокументував трагікомічні образи і гротескну «совєтську» дійсність 60-х−80-х років ХХ століття, світ примар, ідей і смаків минулого, якому вже немає вороття».

Довідка «Дня»:

Володимир Патик (1926 – 2016) – народний художник України, лауреат Шевченківської премії, почесний громадянин Львова. Творчість Володимира Йосиповича вже понад 60 років є візитною карткою галицької малярської школи, а вперше свої картини Патик представив публіці 1954-го.

Він змалечку мріяв бути художником. У селянській родині Патика, де було четверо дітей, малювали всі. Але ні в кого, окрім Володимира Йосиповича, мистецької кар’єри не склалося. Мама намагалася відучити малого від такого захоплення, але він був упертим: «Буду художником!».

Один із перших його «монументальних» творів – пейзажі на побіленій до Великодня батьківській хаті. І намалював він їх... буряком («бо дуже того року були соковиті буряки...»), поки мама пішла святити паску. А потім зрозумів, що зробив зле, і втік із хати, бо був би битий. Але на Пасху прощаються всі гріхи...

У 14-річному віці, 1941-го, за два тижні до війни, поїхав із рідного села Чорний Острів до Львова – вступати до Художньо-промислової школи (тепер – Коледж декоративно-ужиткового мистецтва ім. Івана Труша). Із собою взяв малюнок із зображенням батьківського подвір’я. (Ця робота якимось дивом, як кажуть у родині, збереглася досі).

Вчителями майбутнього Шевченківського лауреата були Микола Федюк, Йосип Бокшай, Роман Сельський, Михайло Осінчук, Вітольд Манастирський. Після закінчення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (1953 рік) Патик постійно в подорожах – не пропускав жодної можливості відвідати Полтавщину, південь України, Карпати. А ще у його творчих маршрутах – Кольський півострів, Прибалтика, Урал, озеро Байкал, Середня Азія, Кавказ... І звідусіль привозив матеріал, який втілював у картини. Згодом додалися поїздки в Європу: Польща, Угорщина, Німеччина, Франція. Але особливо Патика цікавили «місця ван Гога», Париж та знайомство із полотнами видатних Сезанна, Ренуара, Дюфі.

«У Володимира Патика було дуже добре відчуття європейськості в організації картин, – розповів «Дню» мистецтвознавець Роман Яців. – Він був дуже добре освічений у професійному сенсі, прекрасно знав досвід імпресіоністів, сезанністів, постімпресіоністів, й експресіоністи для нього не були чужі. Утім, він не піддавався жодним впливам – завжди самодостатній і оригінальний. Картини Патика – це його серцебиття».

Виставлявся художник в Росії, Канаді, Японії. Багато його робіт зберігаються у музеях Канади, Киргизії, Київському національному художньому музеї, Музеї сучасного образотворчого мистецтва, Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, в обласних музеях України. Найближче оточення художника завжди говорило, що жити для Патика означає малювати, а малювати означає жити. А сам художник всі свої виступи, як правило, розпочинав зі слів: «Я – щаслива людина». Також наголошував, що вміє малювати краще, ніж писати чи промовляти: «Природа наділила мене працездатністю й пам’яттю відтворювати побачене через багато років. Моїми ідеалами є краса – природи і жіноча, людська доброта і правда. За моє творче життя вимальовано до 600 кг фарби, замальовано до 1 875 км полотна і зрисовано 1,5 тонни паперу. Я був 16,5 років у дорозі, 1632 дні в залах музею, 27 місяців за кордоном, а решту часу провів у своїй майстерні…».

Організатори виставки «Сміх, страх і гріх очима Володимира Патика» зазначають, що у мандрах, на хвилях необмежених почуттів, вражень, за відсутності будь-яких творчих правил та обмежень, й виробився особливий, темпераментний, почерк Володимира Патика – напружена, контрастна, часом тривожна колористика, декоративність, емоційність, чуттєвість та, попри все, оптимізм. Й додають, що на цій виставці один із найяскравіших представників Львівської школи в українському малярстві другої половини ХХ століття відкриється у цілком неочікуваному та несподіваному ракурсі і що більшу частину представлених робіт, виконаних у 60–70-ті роки, глядач побачить вперше, відтак матиме змогу відчути сміх, страх і гріх так, як їх відчував Володимир Патик.

Принагідно варто зазначити, що рукотвори цього непересічного майстра львів'яни мали можливість бачити кілька місяців тому – «День» розповідав про виставку «Діалог проза часом», що її представляли у Музеї Андрея Шептицького у жовтні минулого року, з нагоди 95-ліття митця (переглянути публікацію «Не піддавався жодним впливам можна тут).

Тоді дружина Володимира Патика – невтомна у промоції творчого спадку чоловіка пані Рома Патик – зазначала: «Кожен з нас приходить у цей світ своєю дорогою. Патик теж мав свою дорогу, це не був битий шлях, але він пройшов її з почуттям гідності, любові та відношення до свого рідного краю. Він бачив світ очима, пізнавав розумом, а любив серцем. Якщо серце не заспіває, то розум пісню не напише, якщо не буде любові до Батьківщини у серці митця, то її не буде в його творах. Бог нам дає життя, але право вибору знайти своє призначення за кожним з нас. Патик знав своє призначення з маленької дитини. Ще коли він на березі, у своєму селі, на мокрому піску патичком малював свій перший пейзаж».

Була присутня пані Романа Патик і на відкритті виставки у Музеї етнографії.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

Фото організаторів події