Україна втратила «нового Олега Блохіна»

— Андрію, до Кубку Девіса ти був невідомий широкому загалові любителів тенісу, а тут ти виходиш на корт і перемагаєш 294-го у світовому рейтингові гравця. Ти хоча б сам усвідомив, що ти зробив?

— Колись потрібно починати сходження і перемагати сильніших і авторитетніших за тебе гравців. Якщо, звичайно, в тебе є честолюбні плани підкорити певну вершину. Звісно, я ще стою біля її підніжжя і тільки зробив невеличкий крок щоб ...

— Тобто в тебе «заграло» честолюбство?

— Я висловився б інакше: нарешті я відчув смак до перемог. Зрозумів, що здатен робити це і приносити радість і собі, і своїм прихильникам. Ось так іноді трапляється: одного ранку прокидаєшся й відчуваєш у собі силу гори зрушити.

— Ти з такою думкою «прокинувся» перед поєдинком з Кунья-Сiльвою?

— Ні, трішечки раніше — перед торішнім відкритим чемпіонатом у Німеччині, де серед 18-річних посів перше місце і став п'ятнадцятим у своїй віковій категорії в світі. На кортах же в Києві сказав сам собі: доля подарувала тобі шанс (не щодня ж тобі довіряють друге місце в складі дорослої збірної країни!), і якщо його втрачу...

— Після проведених на одному диханні двох переможних сетів, ти двічі підряд поступився і доля зустрічі, як кажуть, висіла на волосині одного гейму...

— Вперше в житті на такому рівні мені довелося грати п'ятисетовий матч і, звичайно, брак досвіду дався взнаки. З одного боку, я відчув: все сьогодні вдається і слід швидше довести перевагу, а з іншого — ятрила думка, чи не забракне сил. А коли рахунок зрівнявся — 2:2 і втрачати вже було нічого, заграв знову розкуто й переміг. Якщо відверто, я не так хотів перемогти (хоча як без цього!), як показати фахівцям, суддям, уболівальникам, що я вмію робити.

— У грі проти першої ракетки португальців ти намагався вивіряти свої удари й майже впритул надсилав м'ячі вздовж бокової лінії. А як у житті — ти поміркований і розраховуєш свій кожний наступний крок?

— Навпаки. Я ніколи не хворів на честолюбство, а відтак ніколи не будував рожевих планів. Ось і в теніс до останнього часу я грав тому, що просто грав. Це сьогодні ми з батьком розробили певну програму мого спортивного зростання.

— Твої батьки — Ігор і Людмила Дерновські — тренери з тенісу, змалку бачили в тобі чемпіона?

— Знали б ви, як я пручався, коли мене примушували брати до рук ракетку. От у футбол побігати — це залюбки. Але батьки були невблаганні: жодного футбольного м'яча — тільки теніс. Ось так у мені вбили нового Олега Блохіна. Я змирився і вже років з десять (що вважається сьогодні пізно) почав постійно займатися тенісом: спочатку — під наглядом мами, а коли підріс — тата. Врешті- решт, сам ввійшов у смак і тепер не жалкую.

— Тренуєшся в рідному клубі «Метеор»?

— Коли це було б так, то мене в зустрічі проти збірної Португалії і не побачили б. Прикро говорити, але сьогодні в Україні вирости у висококласного гравця практично неможливо. Не вистачає турнірної практики і сильних спаринг-партнерів. Тож разом із батьком живу і тренуюсь у Відні, кочую з турніру на турнір усією Європою.

— Говорять, що тренер збірної Росії та Євгена Кафельникова Анатолій Лепешин опікується тобою?

— Так, вони часто разом з батьком дають мені корисні поради, після яких я почуваюся впевненіше. У Лепешина чималий досвід міжнародних зустрічей, адже його підопічний нині — друга ракетка світу.

— Кожен молодий спортсмен має певний ідеал. А хто твій?

— Рік тому, коли я на власні очі ще не бачив, як діє на корті Андрій Медведєв, то обожнював Марсело Ріоса і Карлоса Мойю. А тепер — я просто «балдію» від гри Андрія, як після його потужних ударів летить м'ячик, його розкутої манери під час двобою. І взагалі, він дуже відкрита привітна людина, завжди підкаже, підбадьорить ніколи не хизується своїми титулами (а він — великий гравець!) і не поставиться до молодшого зверхньо.

— А які риси вдачі повинен мати великий гравець?

— По-перше, має бути, як кажуть, з клепкою в голові, а, по-друге — мати сильний характер.

— А чого сьогодні бракує Андрієві Дерновському?

— Технічно і фізично, на думку фахівців, я підготовлений непогано. А от чого мені не вистачає, так це зібраності й уміння сконцентруватися на потрібному м'ячі. І, зрозуміло, досвіду. Якщо відверто, головна моя вада — це розхлябаність. Намагаюся з цим боротися, але раз на раз не випадає.

— Судячи з двох київських зустрічей, ти не тяжієш до гри біля сітки.

— Так, йду до неї неохоче й лише в крайньому випадкові. Волію діяти ударами здалеку.

— В розмові зі мною твій одноліток і товариш за збірною донеччанин Орест Терещук сказав, що найближчим часом ви складете пару і виступатимете на міжнародних турнірах.

— А чому б і ні? Ми друзі, добре знаємо манеру гри один одного. Хіба такий омолоджений дует не придасться команді?

— І останнє запитання. Ти пофарбувався і став білявим. Ти — модник?

— Ні, я просто люблю змінювати свою зовнішність. А хіба це комусь дошкуляє? тися? Що означає для вас таїнство вінчання? Що означає для