Як стати примою опери?

Солістка Національної опери України, лауреат міжнародних конкурсів Ірина Вежневець нещодавно повернулася з гастролей Іспанією, відзначила свій творчий ювілей і почала новий сезон у Національній опері. Крім того, щойно вийшла відеокасета «Зірки опери», на якій є травневий концерт з її участю, присвячений 10-річчю клубу Rotary International в Україні. Ще один тріумф співачки відбувся у великому концерті «Оперні шедеври», присвяченому ювілею клубу «Ротарі-Печерськ», який відбувся в конференц-залі Національного університету, в стінах якого колись грав сам Ференц Ліст. Арії і дуети, які виконувала Ірина Вежневець, знову стали окрасою програми. А у другому, вальсовому відділенні, Ірина, зокрема, заспівала «Казки віденського лісу». І після однієї з фіоритур сталася справді містична подія — в абсолютно безвітряний вечір у цьому найстарішому київському залі раптово розчинилися відразу кілька величезних віконних стулок. Усі мимоволі пригадали легенди про Карузо й інші приклади феноменальних акустичних властивостей великих оперних голосів…

На сьогоднішній день ім’я Ірини Вежневець краще відоме за кордоном, її гастрольна «географія» охоплює не менше півтора десятка зарубіжних країн. Та й репертуар цієї співачки не може не вражати — в її «багажі» вже 34 опернi партії, безліч камерних програм. Також вона співає багато музики кантатно-ораторіального жанру. Примітно, що серед творів, представлених у згаданій відеоверсії концерту, найважчою була арія Лакме з однойменної опери Деліба. На жаль, вистава «Лакме» вже давно залишила кін Національної опери, і навряд чи хто-небудь у столиці так співає цю арію, як Ірина. Її голос відрізняється якоюсь особливою «тембральною привабливістю», а сама співачка надзвичайно артистична і, незважаючи на молодий вік, її вже сміливо можна називати майстром.

Із чотирьох років Ірина Вежневець співала у дитячому хорі. І після закінчення вокального і диригентсько-хорового факультетів Іркутського училища мистецтв відразу ж отримала направлення у Красноярський оперний театр i рекомендацію у Московську консерваторію. Вибір зупинила на Москві. Закінчивши консерваторію у прославленої Белли Руденко, співачка пройшла стажування у Євгенії Мірошниченко у Києві. Згодом вона стажувалася також у Зураба Соткілави в Великому театрі й у Джанфранко Остіно в Ла Скала. Спочатку їй довелося працювати в Самарському оперному театрі, де вона зарекомендувала себе, зокрема, як моцартівська співачка, там же пощастило заспівати в опері Стравінського «Соловей», яку так рідко у нас виконують. Російський репертуар з самого початку творчого шляху був близький Ірині — її випускним іспитом була «Снігуронька» Римського-Корсакова, у консерваторії також підготувала і заспівала партію Людмили. А нині вона отримала запрошення заспівати Шемаханську царицю в постановці Великого театру «Золотий півник». У 1987 році Ірина дебютувала на сцені Національної опери в партії Кароліни у «Таємному шлюбі» Д. Чимарозо. Потім безліч інших партій — Джильда, Розіна, Віолетта, Лючія, Йоланта, Марфа, Мюзетта…

Читаючи в афішах «лауреат міжнародних конкурсів», ми не завжди замислюємося над тим, яким буває шлях до цього титулу. Ірина Вежневець —лауреат найскладнішого Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Франсіско Віньяса у Барселоні, де їй довелося виходити на легендарну сцену театру де Лісео. Ірина також стала лауреатом віденського конкурсу, що відбувається у придворному театрі Бельведер. У 1991-му, «моцартівському» році, їй судилося бути першою представницею СНД, якій вдалося пройти всі три тури конкурсу і стати лауреатом. Ця обставина не була б такою винятковою, якби не зважати на те, наскільки великі відмінності німецької вокальної школи і наскільки складно нашим співакам, навченим, як правило, у слов’янській або італійській манері, брати участь у подібних творчих змаганнях. Не кажучи вже про володiння «вокальною» німецькою мовою, що доступне зовсім уже небагатьом нашим співвітчизникам. Так, у Відні до конкурсантів висувають абсолютно незвичні вимоги. В анкеті учасника конкурсу чомусь слід вказувати зріст, вагу і колір очей. Але найголовніше починається потім. Якщо вам пощастило пройти на третій тур, не поспішайте радіти. Перед фінальним прослуховуванням вас примусять стати в окреслений квадрат у найбільш невиграшній з акустичного погляду точці залу і продекламувати напам’ять німецькою всі тексти виконуваних творів. Якщо ви при цьому зробите хоча б одну помилку у вимові, вас позбавляють завойованого такою важкою працею права виступити у фінальному турі й навіть не видають диплома учасника. Але й це ще не все. За правилами конкурсу рояль повинен стояти за лаштунками. І виступаючий, таким чином, повністю позбавлений права на звичний візуальний контакт із концертмейстером.

Не є таємницею, що для співака величезне значення у роботі на оперній сцені мають виступаючі з ним партнери. Їхня майстерність, такт і взаємовиручка багато в чому визначають успіх вистави. Ірина згадує про один із таких випадків. Нещодавно, виступаючи в Іспанії у виставі «Ріголетто», їй довелося співати з харківським баритоном Петром Бойком. У сцені прощання з помираючою Джильдою виконавці партії Ріголетто зазвичай просять партнерку не доторкатися до них і не робити зайвих рухів, щоб не збити дихання. Але Бойко виявився абсолютно унікальним партнером. Він падав на коліна, носив Джильду на руках і плакав непідробленими сльозами. Таке «викладення» було настільки приголомшуючим, що у самої Ірини виступили сльози… І це після того, як їй довелося 45 хвилин пролежати на спині в чоловічому колеті (саме так одягнена Джильда у фіналі), та до того ж у мішку. А після цього ще й вчасно почати партiю, коли Ріголетто цей мішок розв’яже. На той час була неймовірна спека, що сягає вдень майже 45 градусів. Адже саме через це всі оперні вистави починають там об 11-й годині вечора, коли співакам вже дуже хочеться спати…

Але в Ірини було чимало прикладів, коли і вона сама виручала партнерів по сцені. У іншій виставі «Ріголетто» виконавець партії Спарафучіле (найманого вбивці, який заколов Джильду) помилково раптом дуже сильно вдарив її бутафорським ножем. У Ірини потемніло в очах від несподіваного удару, але в ту ж секунду вона вмить зміркувала, що партнера треба якось заспокоїти і швидко сказала йому: «Все добре, ти схибив».

Іноді підтримувати партнерів доводиться і в курйозній ситуації. Одного разу, вибігаючи назустріч Ріголетто на самому початку партії Джильди, Ірина виявила, що в останню секунду перед виходом на сцену у неї на спині розстебнулася блискавка. Їй одразу довелося стягнути плащ із виконавця партії Ріголетто й напнути його на себе. Все б нічого, але те, що трапилося, шоковувало тенора, який співав Герцога. Він чомусь вийшов на сцену набагато раніше, а дочекавшись свого вступу, зовсім забув текст. І тут Ірина, яка сама стала полонянкою прикрої випадковості, прийшла на допомогу партнеру. Проспівала не тільки всі свої, але й усі його репліки на початку дуету. Таким чином, кожне слово, кожна нота і кожна емоція залишилися на своєму місці. Хоч таке виконання цього дуету навряд чи досі практикували на світовій сцені…

Чимало несподіванок принесли і гастролі на Тайвані. Там величезні зали (до шести тисяч чоловік), використовується підзвучка, і важкі передавачі радіомікрофонів носять із собою, непомітно закріпляючи їх де завгодно, — у зачісці, у костюмі та й у зовсім уже несподіваних місцях. Через тайфун на морі пароплав із костюмами затримався, і виходити на сцену довелося без єдиної примірки. А костюмів у Віолетти аж чотири… За годину до вистави з’ясувалося, що всі сукні, як мінімум, на 20 сантиметрів ширші, ніж потрібно. Всі костюми миттю розпороли, і спеціально запрошені китайські кравці переробляли їх за лічені хвилини один за одним, ледве встигаючи до кожної наступної дії. Вистава відбувалася в рамках італійського проекту з участю різних запрошених співаків. Ірина ніколи не бачила свого майбутнього Альфреда й інших учасників вистави. І ось — о жах! — вистава почалася, а в першій дії всі одягнені в абсолютно однакові бездоганні фраки! Довелося діяти «методом винятку»: Ірині перед самою виставою встигли пояснити: «Запам’ятай, що Гастон — японець». Це й допомогло розібратися, хто є хто на сцені.

Сьогодні Ірина Вежневець багато виступає. Готові партії Тетяни, Мімі та Мікаели. Можливо, незабаром їх представлять на суд київської публіки. Хочеться сподіватися, що й партія Ліу в «Принцесі Турандот» Пуччіні, яку Ірина вже вивчила, зможе нарешті втілитися на сцені. Нещодавно підготовлена програма з романсів Глінки. Найближчим часом на Ірину чекають гастролі в Голландії, Іспанії, Словенії, Молдові та Росії.