ЗАПИТАННЯ «Дня»

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Iнституту соціології:

— Неоднозначно. Це свято — результат взаємопроникнення культур. Щоправда, образливо, що таке стрімке перейняття традицій говорить про те, що домінантною на сьогоднішній день є не наша культура. Тим самим ми демонструємо вторинну форму імпорту, адже імпортний товар завжди був для нас більш привабливим, ніж вітчизняний. Спроби відродження традицій є виявом архаїзму. День святого Валентина, як і День студента, святкується вже давно на Заході, а культурна дифузія перенесла його до нас. Але це нормальний процес, чим більше ми засвоїмо західних віянь, тим легше буде нам інтегруватися в Європу. У цьому святі є свої плюси і мінуси. Останнє це те, що ми дуже багато святкуємо, ми не можемо відмовитися від звичних радянських свят, але ще й переймаємо нові. Я сумніваюся, що таким чином можливо перетворити все наше існування в свято. Зате збільшення кількості свят має свої економічні плюси. Усі купують подарунки один одному і це збільшує зростання внутрішньої торгівлі.

Любов БЕВЗЕНКО, кандидат соціологічних наук, головний науковий співробітник Iнституту соціології:

— Позитивно. Якщо це свято запитане, то це свідчить про те, що у нас була якась незаповнена ніша. День святого Валентина за своєю теплотою і романтичністю схожий чимось на Новий рік та Різдво, хоч і не є православним святом. Ми щодня говоримо про любов, а цей день ще й наповнений її символами. Символ — річ сакральна, тобто це день сакральної любові. Те, що у нас він дуже швидко прижився, говорить про те, що він був у середовищі. Адже самоорганізація не виникає від розуму, а від потреби у чомусь. Отже, у нас була потреба в коханні, яка зараз реалізовується за допомогою фактично чужого нам свята, але яке міцно прижилося буквально за декілька років.

Сергій МАКЕЄВ, доктор соціологічних наук:

— Зрозуміло, що без любові життя несправжнє і не заслуговує того, щоб його прожити. Але одночасно я не знаю, чи потрібен спеціальний день, який би це підкреслював. Система свят — річ консервативна. Дуже багатьма це свято абсолютно не сприймається, зараз воно, швидше, молодіжне. Через декілька років, може, цей черешок прищепиться всім, а почуття незручності, пов’язане з цим днем, зникне.

Володимир ФЕСЕНКО, кандидат філософських наук:

— Кожен сам вирішує, які свята йому святкувати. День святого Валентина ніхто не вводив спеціальним указом. Це свято з’явилося у нас досить несподівано і явно припало до душі. Звичайно, можна вважати це виявом глобалізації і вестернізації, замість шукати щось своє і споконвічне (українське, народне і православне і т.iн.). Але краще не треба. Свято хороше і світле. У нас і в радянські часи був надлишок політичних свят і зараз ми перевантажуємо календар політичними датами. А 14 лютого краще забути про політику, купити квіти і привітати кохану людину. Боюся, однак, що повністю політики цього дня не позбудешся. Політтехнологи вже давно внесли 14 лютого у свої графіки і в День святого Валентина ми отримаємо «у навантаження» вітання від сонму кандидатів, партій і блоків.

Микола ТОМЕНКО, директор Iнституту політики:

— Позитивно. Узагалі, свята в Україні можна поділити на три категорії — українські, пострадянські і міжнародні. День святого Валентина відноситься якраз до останніх. Його особливо любить молодь, через те що воно найменш політизоване на відміну від пострадянських, без яких себе не уявляють немолоді люди. День святого Валентина — дуже красиве і романтичне свято, щоправда, трохи образливо, що воно аналогічне українському Дню святого Андрія, який у себе на батьківщині практично не святкується. Тема кохання повинна фігурувати скрізь як основоположний чинник нашого існування. У моїй книзі «Теорія українського кохання» я якраз і доводжу цю тезу, підкреслюючи унікальність саме українського кохання...