«Золотий лев» на ходулях
До останнього дня не було впевненості, що фестиваль все-таки відбудеться. Не було грошей... Та незважаючи на цю майже нездоланну перешкоду, вулиці й площі Львова все ж побачили артистів, які йшли на ходулях. У натовпі змішалися заможні громадяни і зовсім прості львів’яни, для яких піти в театр — недозволена розкіш.
До Львова приїхали професійні театри з Польщі, Чехії, Словаччини, Ірландії, Шотландії та Англії… Директор фестивалю Ярослав Федоришин буквально літав від площі до площі, організовуючи необхідний для вистав простір, вирішуючи організаційні та інші питання. Спіймавши його за рукав, встигла запитати, чим пишається і про що шкодує?
— Радий, що львів’яни побачили карнавальне дійство, ходульну феєрію, освітлену піротехніками та лазерними пристроями. Не часто можна побачити захоплені дитячі очі й таку кількість усміхнених людей. Нам так потрібні свята! Не застілля, а ось такі, об’єднуючі людей духовні дійства.
Радий, що показали «Мазепу» — спільну роботу театру КТВ (Краківський відкритий театр), Київського експериментального театру та нашого Львівського театру «Воскресіння». Це цікава постановка польського режисера Ежи Зоня, який ставить подібні вистави по всьому світу. Гетьман постав перед глядачами зовсім молодим, безтурботним у своїх дитячих забавах та іграх, а пізніше зрілим політиком, коли боліло його серце за Україну, коли горіла земля від Кракова до Умані…
— І все-таки, незважаючи на успіх, у вашому голосі простежуються сумні нотки…
— Це тому, що не вдалося здійснити все задумане і провести фестиваль по повній програмі. Наприклад, показати «Йов» зашкодив дощ. Його покажемо львів’янам пізніше. Це — рідкісна для ходульного театру вистава з текстами (за твором Кароля Войтили). Ми вирішили поговорити з глядачем, пофілософствувати — а чи вміємо ми поважати людей за їхні особисті якості, а не приналежність до якогось клану чи за наявність рахунку в банку? Чи вміємо спілкуватися без корисливих до співрозмовника почуттів, самі віддавати?
Так хотілося показати і «Поцілунок ночі», але його показ коштує 25 тисяч гривень. (12 тисяч потрібно на одну піротехніку, п’ять — на роботу лазерного пристрою.) Лише одного разу ми представили львів’янам виставу. Це тільки здається, що став на ходулі — і спілкуйся з публікою! До речі, цьому також треба ще навчитися. Ми падали і вставали, вставали й падали. Знадобилася сміливість і незвичайна впертість.
Після фестивалю ми їдемо до Києва, а потім до Польщі. А після Нового року — Москва, Томськ, Тюмень… Хоч ми дуже любимо виступати у Львові, в якому декораціями виступає сама архітектура, його площі та двори.
Поки що тільки у Львові вдається організувати такі фестивалі, де працюють професіонали з різних європейських країн. В Одесі — це вуличні карнавали, а в Ялті — самодіяльні вистави. Ось і весь український досвід, тобто нам треба ще багато чому навчитися, щоб організовувати дозвілля і наших людей, і залучати туристів.
