Наслідки зустрічі Папи і Кирила

12 лютого в головному аеропорту Гавани імені Хосе Марті відбулася зустріч Глав двох Церков – Папи Франциска та Патріарха Кирила. Зустріч проходила в закритому режимі. Вона тривала понад дві години.

Зустріч Папи Франциска і Патріарха Кирила завершилася підписанням Cпільної декларації, яка викликала неоднозначні реакції з боку громадськості та представників Церков України.

"День" підготував підбірку найцікавіших блогів за результатами цієї зустрічі.

***

“Заява Папи й Кирила – це гірше, ніж пакт Молотова-Ріббентропа. Це як Андрусівська угода 1667” – історик

Ростислав Мартинюк, історик, журналіст, продюсер, політичний консультант, громадський діяч

До вчорашнього дня каменем спотикання на шляху до порозуміння та зустрічі глав Католицької та Російської православної церков вважалося існування в Україні “уніатської” церкви. Після 12 лютого 2016, коли в Гавані відбулася історична зустріч Папи Римського Франциска і патріарха Московського Кирила, це питання можна вважати знятим із порядку денного. У спільній декларації ієрархів Московський патріархат визнав греко-католиків в Україні, натомість у заяві зафіксовано низку інших важливих позицій, що стосуються “протистояння в Україні” (the hostility in Ukraine).
Різні експерти коментують “українську” проблематику декларації з різним ступенем жорсткості. Серед інших, “Новинарня” окремо публікує чи не найбільш жорсткий відгук.

Підписана патріархом Кирилом і Папою Франциском декларація матиме дуже далекосяжні наслідки. На моє переконання, це навіть не просто 1939 рік і пакт Молотова-Ріббентропа, це може бути повторення для України ще гіршого: 1667 рік, Андрусівська змова. Тоді Україну поділили по Дніпру не просто як державу, а поділили конфесійно. І Правобережжя віддали на поталу католицизму, який там де-факто панував до розподілу Польщі 1795 року.

Усі 30 пунктів спільної декларації насправді написані фактично заради трьох, які найважливіші для Москви й мають конкретне політичне наповнення – 25, 26 і 27.

Цією декларацією Українській державі плюнули в обличчя. Адже фраза про «сторони протистояння в Україні» – це по суті прирівняння бандитів із «ДНР» із нашими героями АТО. Ватикан підписом Папи під цим документом узаконив заяви Москви про «гражданскую войну» в Україні.

Католики й Московський патріархат тупо змовилися: РПЦ визнає «уніатів» на Західній Україні, а їм у відповідь фактично віддають на поталу все, що східніше Збруча.

Що ми бачимо в заяві: «наші церкви закликаємо» сприяти миру… Рим і Москва. Тобто Москва тут займатиметься миром! У цю заяву повністю перекочувала вся лавровська риторика щодо «припинення громадянської війни на Донбасі».

Для Російської Федерації зараз чи не єдиний вихід – перевести війну в Україні у релігійний формат. Тоді у них відкриваються перспективи відкинути українську ідентичність, українську державність аж за Збруч. Вони цю ідею ніколи не полишають і не полишать, саме тому підживлюють (а насправді розпалюють) релігійні конфлікти в Україні.

І думка про наступний етап війни в Україні саме як війни на релігійному ґрунті вже активно мусувалася в коментарях російських експертів під час телемарафону з приводу зустрічі в Гавані.

Як зайшла провідна група диверсантів в Україну? З «дарами волхвів».

(Російський диверсант і терорист Ігор Гіркін-Стрєлков, який був причетний до захоплення Верховної ради АР Крим, а згодом організовував так зване народне ополчення Донбасу, в січні 2014 року відвідував Україну в складі делегації РПЦ, що привезла «Дари волхвів» до Криму. За даними СБУ, ту поїздку Гіркін використав для проведення розвідувальної діяльності).

І згадайте також заяву [голови департаменту в справах релігій та національностей при Міністерстві культури Андрія] Юраша після того, як петиція за перепідпорядкування Києво-Печерської лаври Київському патріархату за кілька днів набрала понад 10 тисяч голосів. Греко-католик Юраш наголосив на тому, що після передачі Лаври Київському патріархату Росія може ввести в Україну війська й «завтра в Києві буде Путін».

В інтересах католиків – щоб Лавра ніколи не була українською, щоб в Україні не постала Єдина помісна православна церква. Адже, як показує соціологія, до неї перейдуть дуже багато парафій, які нині є греко-католицькими, зокрема із Західної України.

Тобто в створенні Єдиної помісної церкви не зацікавлена як Москва, так і Рим. А отже, в Україні вони – природні союзники.

Із Гаванської зустрічі та декларації я роблю ще один важливий висновок. На жаль, у нас немає ніякої самостійної Греко-католицької церкви. Бо Мукачівська єпархія, яка прямо підлягає Риму, – окремо, а Львів, зараз перенесений у Київ, – окремо. По суті, на території України є дві римські архієпархії східного обряду.

Зверніть увагу – на переговорах у Гавані не було жодного представника УГКЦ. З боку Риму не приїхав жоден громадянин України, а от Кирил привіз із собою привіз з собою громадянина України Івана Паканича, який працює в РПЦ митрополитом та управдєлами так званої «УПЦ» (митрополит Бориспілький УПЦ МП Антоній).

Якщо патріарх Московський взяв на цю зустріч представника так званого «УПЦ» то чому Папа не взяв нікого з українських єпископів?

Думаю, в УГКЦ зараз шоковані, бо це їхня велика поразка.

(Напередодні Гавани глава УГКЦ Святослава Шевчук сказав: “Вірогідно, що під час зустрічі Папа та патріарх говоритимуть про теперішню ситуацію в Україні. Я подіваюся що його святість Папа Франциск, який завжди подає голос на захист скривджених, буде голосом українців, які ведуть битву за єдність та цілісність їхньої землі”.
Станом на 18:00 суботи на сайті УГКЦ не було жодної інформації з приводу зустрічі ієрархів у Гавані. Коментар з’явився пізніше).

Гавана показала, що греко-католиків як фактора політики Ватикану не існує. Виходить так, що це фактично фіктивна церква, яка не має там права голосу. Це просто єпископи римської церкви, яких навіть не беруть на зустрічі, коли йдеться про території цих єпископів. У них немає помісних функцій, є лише вивіска і зовнішній центр ухвалення рівень.

Адже є ще статус. Хто такий патріарх Московський? Це особа, яка керується постановами Собору. Умовно кажучи – головний серед єпископів.
А Папа Римський має пряму й безпосередню владу. Це зовсім інший статус. І те, що ця пряма влада повністю ігнорує позицію УГКЦ, означає провал греко-католицької позиції у Ватикані.

Не здивуюся, якщо Ватикан навіть не попередив греко-католицьких ієрархів, що їх чекає за результатами зустрічі Папи з Кирилом. Їх просто використали.

Це не порівняти з тим, що було, скажімо, за часів кардинала Йосипа Сліпого, коли годі було уявити, щоб Ватикан ухвалював такі рішення без українських єпископів.

На жаль, є один Рим і другий недо-Рим. І вони зараз «поділили» Україну.

Але про помісну церкву – це не Риму й Москві вирішувати. В Україні більшість християн відносять себе до УПЦ Київського патріархату, і це – найсильніший чинник. Він не підлягає обговоренню, хоч би як у Москві говорили про «розкольницькі угруповання» та потребу «подолати розкол». Незалежна Україна та незалежна Українська православна церква Київського патріархату – доконаний історичний факт.

Сьогодні ж ми маємо обговорювати ту роль, яку виконав Папа Франциск, підписавши спільну з Кирилом декларації, «українські» тези якої вочевидь писалися в Москві.

Чому взагалі Ватикан узявся коментувати суперечності в іншій церкві та давати поради щодо «подолання схизми»? Це все одно, якби патріарх Кирил в іншій «історичній» заяві розпоряджався, як подолати розколи між католиками й протестантами.

«Канонічна церква» – це ж «новояз». Це грецьке слово означає «законна», а українська церква така сама законна, як і католицька.

Як може у спільній заяві звучати грецьке слово «канон», якщо з історичної точки зору Риму Московська церква – це теж схизматики? Такі самі, як і Київський патріархат, адже ми всі, як православні, не визнаємо католицьку версію Символу Віри.

Крім іншого, цією заявою Папа Франциск ще й принизив Вселенського патріарха Варфоломія перед проведенням Всеправославноо собору. Це була по суті ще й антиконстантинопольська акція.

Джерело: Новинарня

***

Зустріч епохальна. Наслідки також

Наслідки зустрічі Папи і Кирила

Юрій Романюк

Зустріч Папи Франциска і Патріарха РПЦ Кирила нічого доброго не могла і НЕ принесла Україні. Було зрозуміло, що тема - України у кожної сторони викликає діаметрально протилежні асоціації. Для Кирила найважливіше було обіграти в декларації ситуацію в Україні для подальшого використання в ЗМІ РФ у контр-пропагандистській інформаційно-дезінформаційній кампанії в усьому світі, посилаючись на те, що навіть Папа засудив "внутрішній конфлікт в Україні, громадянську війну між самими українцями…"

Саме в такій інтерпритації російські засоби масової дезінформації озброяться наслідками даної зустрічі та тексту декларації. В теологічній частині декларації також Україна згадується винятково в негативному конфронтаційному контексті міжконфісійної боротьби і нестабільності між греко-католиками та православними. Цей аспект російська пропаганда використає на всі 146% в своїй внутрішньополітичній дискредитації України.

Підсумовуючи наслідки даної зустрічі та тексту декларації можна зробити категоричний висновок: - вона вкрай негативна для України, ворожа Україні, і нічого доброго їй не принесе. Росія переслідувала і використовуватиме дану зустріч винятково в своїй пропагандистській істерії та війні на всіх фронтах, не збираючись виконувати чи дотримуватися жодного постулата даної декларації.

Ватикан - опосередковано взяв на себе місію сприяти виконанню озвученого і підписаного. Тут, проглядається (можливо недоречна) асоціація між підписання Нормандською четвіркою "Мінську-2". Де, одна із сторін, сідаючи за стіл переговорів, сповідувала і переслідувала зовсім іншу мету, не збираючись виконувати жодного з 13 пунктів, але вимагаючи в односторонньому порядку іх виконання іншою стороною, і використання тексту домовленостей у своїх кон"юктурних цілях: зняття санкцій з РФ, отримання доступ до кредитів та активів цивілізованого світу, до технологій та інвестицій, а також подальшого продовження дестабілізації ситуації в Україні, шляхом прищеплення Україні кремлівської матерії мертвого донбаського сепаратистського тіла, з метою викликання подальшої гангрени українського тіла, і знищення незалежної України, як "… тимчасового цивілізаційного недорозуміння" в розумінні Путіна!

Гавана стала поганим символом недалекоглядності Ватикана. Краще би цього "історичного" прецеденту не було би ще з 1000 років!

Джерело: Обозреватель

***

Що забули обговорити Папа Римський Франциск і Патріарх РПЦ Кирило?

Папа і патріарх Кирил присвятили Україні три пункти історичної декларації. Тон задала Москва

Українській проблематиці присвячено три з тридцяти пунктів спільної декларації, яку підписали на історичній зустрічі в Гавані Папа Римський Франциск і патріарх Московський Кирил.
Проблемі поширення в Україні “уніатизму”, яку Москва вважає головною перепоною у відносинах із Ватиканом, присвячено 25-й розділ.

“Сподіваємося, що наша зустріч буде внеском в примирення там, де існують тертя між греко-католиками і православними“, – заявили глави церков.

“Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму» колишніх століть, який передбачає приведення однієї громади в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності. У той же час, церковні громади, котрі з’явилися в результаті історичних обставин, мають право існувати і робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами. Православні і греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування”, – свідчить декларація.

“Ватикан і МП дозволили греко-католикам існувати. Значне дипломатичне досягнення, особливо напередодні 70-х роковин подій у Львові”, – саркастично прокоментував у “Фейсбуці” голова інформаційного управління УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).
В іншій гілці, реагуючи на зміст спільної декларації глав КЦ і РПЦ, він просто розмістив гіфку:

Наступний пункт присвячено спробі залагодити воєнний конфлікт в Україні.

Варто зазначити, що Папа Франциск у цьому питанні традиційно обережний, він не вдається до засудження російської агресії, залишаючи поле для церковного порозуміння і зближення з Росією.

У спільній заяві зазначено: “Ми сумуємо з приводу протистояння в Україні, що забрало уже безліч життів, що заподіяло незліченні страждання мирним жителям, що кинуло суспільство в глибоку економічну й гуманітарну кризу. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, громадської солідарності і діяльної миротворчості. Закликаємо наші церкви в Україні працювати для досягнення суспільної злагоди, утримуватися від участі в протиборстві і не підтримувати подальший розвиток конфлікту”.

У наступному абзаці на продовження української теми вказано: “Висловлюємо надію на те, що розкол серед православних віруючих України буде подолано на основі існуючих канонічних норм, що всі православні християни України житимуть в мирі та злагоді, а католицькі громади країни цьому сприятимуть, щоб наше християнське братство було ще більш очевидне”.

Очевидно, що редакцію цього пункту лобіювала передусім російська сторона, яка називає Україну “канонічною територією РПЦ”, категорично не визнає найбільшу церкву України – УПЦ Київського патріархату, називає її предстоятелів та вірян “угрупованням розкольників” і виступає проти канонічного визнання УПЦ КП.

Зустріч віч-на-віч в аеропорту Гавани тривала чітко дві години, як і було заплановано, хоча російські церковні оглядачі прогнозували, що такі історичні перемовини – перші в історії – можуть вийти за рамки протоколу та затягнутися на довгий час.

Вийшовши до преси, предстоятелі двох церков виступили кожен із коротким підсумковим словом, підписали спільну декларацію, узгоджену раніше, поцілувалися, а також привітали членів протилежної делегації.
Зокрема з Папою Франциском обмінявся рукостисканнями та прийняв символічний подарунок від понтифіка митрополит Бориспільський УПЦ МП Антоній, який входить до складу делегації Московської церкви.

Літак авіакомпанії Alitalia з Папою на борту відлетів уже через кілька хвилин після завершення нетривалої церемонії. Журналісти російського каналу “Царьград”, які вели пряму трансляцію “зустрічі тисячоліття” з Гавани, констатували, що літак понтифіка після посадки на Кубі навіть не глушив двигуни на час переговорів в аеропорту.

Загалом зі слів московських коментаторів (Андрій Норкін, Костянтин Малофєєв, Володимир Легойда, Андрій Ткачов та ін.) було зрозуміло, що від Папи вони чекали дещо більшої конкретики, а від зустрічі – більшої тривалості й пафосності. Втім, у будь-якому разі вони вважають зустріч великим проривом, що стався з ініціативи Москви, та, відповідно, успіхом дипломатії РПЦ.

Підсумкове слово Папи Франциска:
– Ми говорила як брати. Ми єпископи і маємо ту саму віру, шукаємо той самий шлях. Ми говорили дуже відверто. Я вас запевняю, що в цьому діалозі я відчував присутність Святого Духа.
Я дякую патріархові Кирила за його зусилля і смиренність, які він показав, щоб ми шукали шляхи виходу. Я думаю, що з часом ми будемо реалізувати низку ініціатив.
Ще раз щиро дякую Його Святості. Я також хочу щиро подякувати уряду Куби. Якщо такі зусилля триватимуть і далі, Куба може стати столицею діалогу.

Підсумкове слово патріарха Кирила:
– Ми провели дві години у відкритих дискусіях, з повним розумінням відповідальності Церкви за свій віруючий народ, за майбутнє християнства та людської цивілізації. Була дуже змістовна бесіда. Ми змогли зрозуміти й відчути позиції один одного.
Результати дають можливість сказати, що дві церкви можуть працювати разом, захищаючи християн у всьому світі. І з повною відповідально працювати, щоб не було війни, щоб всюди шанувалося людське життя, зміцнювалися основи сімейної та особистої моральності.

У спільній декларації, яку підписали глави двох церков, загалом 30 пунктів. Крім інших позицій, у ній міститься заклик до міжнародного співтовариства запобігти дискримінації християн на Близькому Сході і в Північній Африці.

“Наші брати й сестри у Христі винищуються цілими сім’ями, селами й містами. Їхні храми піддаються варварському руйнуванню і розграбуванню, святині – оскверненню, пам’ятники – знищенню. У Сирії, Іраку та інших країнах Близького Сходу ми з великим болем спостерігаємо масовий вихід християн з тієї землі, де почалося поширення нашої віри і де вони жили з апостольських часів разом з іншими релігійними громадами”, – йдеться в заяві.

Патріарх Московський і Папа Римський виступили за те, щоб міжнародне співтовариство “негайно” розпочало боротьбу з витісненням християн із Близького Сходу.
“Закликаємо світове співтовариство об’єднатися, щоб покінчити з насильством і з тероризмом, і одночасно через діалог сприяти якнайшвидшому досягненню громадянського миру. Необхідна широкомасштабна гуманітарна допомога народу, що страждає, і численним біженцям в сусідніх країнах”, – наголошується в документі.

Патріарх і Папа Римський Франциск також висловили жаль у зв’язку з втратою єдності церков. У декларації записано: “Незважаючи на спільний Переказ перших десяти століть, католики й православні протягом майже тисячі років позбавлені спілкування ” Євхаристії”.

Повний текст Спільної заяви
Папи Римського Франциска і Святійшого Патріарха Кирила

«Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога Отця та причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами» (2 Кор 13,13).

1. Волею Господа Бога, від якого походять всі дари, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, з допомогою Святого Духа Утішителя, ми, Папа Франциск і Кирило, Патріарх Московський та всієї Руси, зустрілися сьогодні в Гавані. Дякуємо Богові, прославляємо Пресвяту Тройцю за цю першу в історії зустріч.

Ми з радістю зустрілися як брати у християнській вірі, що зустрічаються для того, щоб «поспілкуватися живим голосом» (2 Ів 12), від серця до серця, обговорити взаємостосунки між Церквами, найсуттєвіші проблеми наших вірних та перспективи розвитку людської цивілізації.

2. Наша братня зустріч відбулася на Кубі, на перехресті між Північчю та Півднем, між Сходом та Заходом. З цього острова, символу надії «Нового світу» та драматичних подій історії ХХ сторіччя, звертаємо наше слово до всіх народів Латинської Америки та всіх інших континентів.

Висловлюємо радість з приводу того, що християнська віра тут динамічно зростає. Могутній релігійний потенціал Латинської Америки, її віковічна християнська традиція, здійснювана через особистий досвід мільйонів людей, є запорукою великого майбутнього цього регіону.

3. Зустрічаючись далеко від давніх суперечок «Старого Світу», особливо сильно відчуваємо необхідність співпраці між католиками та православними, покликаними смиренно та шанобливо дати світові звіт про нашу надію (пор. 1 Пт 3,15).

4. Дякуємо Богові за дари, отримані через прихід у світ Його Єдинородного Сина. Поділяємо спільну духовну традицію першого тисячоріччя християнства. Свідками цієї традиції є Пресвята Богомати Пречиста Діва Марія та святі, яких ми почитаємо. Серед них – чимало мучеників, які засвідчили вірність Христові та стали «засівом християн».

5. Незважаючи на цю спільну традицію перших століть, католики і православні вже майже тисячу років позбавлені Євхаристійного сопричастя. Ми розділені ранами, спричиненими конфліктами далекого чи недалекого минулого, розбіжностями, успадкованими від наших предків, у розумінні та вираженні нашої віри в Триєдиного Бога – Отця, Сина і Святого Духа. Осуджуємо втрату єдності, що є наслідком людської слабкості та гріха, і яка сталася, незважаючи на архиєрейську молитву Христа Спасителя: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів 17,21).

6. Усвідомлюючи існування численних перешкод, сподіваємось, що наша зустріч зможе причинитися до відновлення цієї єдності, бажаної Богом, за яку молився Христос. Нехай же наша зустріч зможе надихнути християн усього світу з оновленим запалом молитися до Господа за повну єдність між Його учнями. У світі, який очікує від нас не лише слів, але й конкретних жестів, нехай же ця зустріч зможе стати знаком надії для всіх людей доброї волі!

7. У нашій рішучості зробити все необхідне для подолання історичних суперечностей, які ми успадкували, прагнемо об’єднати наші зусилля у свідченні Христового Євангелія та спільної спадщини Церкви першого тисячоріччя, спільно даючи відповідь на виклики сучасного світу. Людська цивілізація увійшла в період епохальних змін. Наше християнське сумління та наша душпастирська відповідальність не дають нам права залишатися інертними перед обличчям викликів, які вимагають спільної відповіді.

8. Наш погляд, насамперед, звернений до тих частин світу, де християни є жертвами переслідування. У багатьох країнах Близького Сходу та Північної Африки наших братів і сестер у Христі винищують цілими родинами, селами та містами. Їхні церкви по-варварськи знищені та розграбовані, їхні святині – спрофановані, а пам’ятки – зруйновані. В Сирії, Іраку та в інших країнах Близького Сходу з болем спостерігаємо масову втечу християн із землі, з якої почалося поширення нашої віри і де вони, разом з іншими релігійними громадами, жили вже від апостольських часів.

9. Просимо міжнародну спільноту невідкладно діяти, щоб запобгти черговому вигнанню християн з Близького Сходу. Підносячи голос на захист переслідуваних християн, бажаємо висловити своє співчуття з приводу стражданнь, яких зазнають вірні інших релігійних традицій, що також є жертвами громадянської війни, хаосу та терористичного насильства.

10. У Сирії та в Іраку насильство уже спричинило тисячі жертв, залишаючи мільйони людей без даху над головою та без засобів. Закликаємо міжнародну спільноту об’єднатися для того, щоб покласти край насильству та тероризмові, й, одночасно, через діалог спричинитися до швидкого відновлення громадського миру. Суттєвим є забезпечення широкомасштабної гуманітарної допомоги вимученому населенню та численним біженцям у сусідніх країнах.

Просимо всіх, хто може вплинути на долю викрадених осіб, серед яких Митрополити Алеппо Павло та Йоан Ібрагім, викрадені у квітні 2013 року, зробити все, що необхідне для їхнього швидкого звільнення.

11. Підносимо наші молитви до Христа, Спасителя світу, за відновлення на Близькому Сході миру, який є «плодом справедливості» (пор Іс 32,17), щоб зміцнилося братерське співжиття між різними народами, Церквами та релігіями, які там присутні, за повернення біженців до своїх домівок, зцілення поранених та упокій душ невинно убієнних.

Звертаємося з гарячим закликом до всіх сторін, які можуть бути залученими у конфлікти, щоб вони виявили добру волю і сіли за стіл переговорів. Одночасно, необхідно, щоб міжнародна спільнота докладала всі необхідні зусилля для того, щоби завдяки спільним, скоординованим та погодженим діям покласти край тероризмові. Звертаємося із закликом до всіх країн, залучених у боротьбу з тероризмом, діяти відповідально та розсудливо. Закликаємо всіх християн та всіх віруючих в Бога ревно молитися до передбачливого Творця світу, щоб захистив Своє створіння від знищення й не допустив чергової світової війни. Для того, щоб мир був тривалим та надійним, необхідні особливі зусилля, звернені на те, щоби наново відкрити спільні цінності, які нас об’єднують, засновані на Євангелії Господа нашого Ісуса Христа.

12. Приклоняємо коліна перед мучеництвом тих, які ціною свого життя свідчать істину Євангелія, віддаючи перевагу смерті, ніж відреченню від Христа. Віримо, що ці мученики нашого часу, які належать до різних Церков, але з’єднані спільним стражданням, є завдатком єдності християн. До вас, що страждаєте за Христа, звернене слово апостола: «Любі, … тією мірою, якою берете участь у Христових муках, радійте, щоб і в славному Його з’явленні раділи та веселились» (1 Пт 4,12-13).

13. В цю неспокійну епоху необхідним є міжрелігійний діалог. Відмінності у розумінні релігійних істин не повинні перешкоджати людям відмінних віровизнань жити в мирі та гармонії. В теперішніх обставинах на релігійних провідниках лежить особлива відповідальність за те, щоб виховувати своїх вірних в дусі пошани до переконань тих, які належать до інших релігійних традицій. Абсолютно неприйнятними є спроби виправдовувати злочинні дії релігійними гаслами. Жоден злочин не може бути вчиненим у Боже ім’я, «бо Бог є Бог не безладу, а миру» (1 Кор, 14,33).

14. Стверджуючи високу цінність релігійної свободи, дякуємо Богові за безпрецедентне відновлення християнської віри, що тепер відбувається в Росії та в багатьох країнах Східної Європи, де десятиріччями панували атеїстичні режими. Сьогодні кайдани войовничого атеїзму розбиті й у багатьох місцях християни можуть вільно визнавати свою віру. Протягом чверті сторіччя там споруджено десятки тисяч нових храмів, відкриті сотні монастирів і богословських шкіл. Християнські спільноти здійснюють важливу доброчинну й соціальну діяльність, надаючи різноманітну допомогу потребуючим. Православні та католики часто працюють пліч-о-пліч. Вони підтверджують досвід спільних духовних основ людського співжиття, даючи свідчення євангельським цінностям.

15. Водночас, ми стурбовані ситуацією в багатьох країнах, в яких християни дедалі частіше зустрічаються з обмеженнями релігійної свободи, права свідчити власні переконання та можливості жити згідно з ними. Зокрема, відзначаємо, що перетворення деяких країн у секуляризовані суспільства, яким чуже будь-яке посилання на Бога та на Його істини, становить велику загрозу релігійній свободі. Джерелом занепокоєння є для нас актуальне обмеження прав християн, а навіть їх дискримінація, коли деякі політичні сили, керуючись ідеологією секуляризму, часто агресивного, намагаються відсунути їх за борт громадського життя.

16. Процес європейської інтеграції, який розпочався після сторіч кровопролитних конфліктів, був сприйнятий багатьма з надією, як запорука миру й безпеки. Однак, заохочуємо залишатися чуйними супроти інтеграції, яка не шануватиме релігійної ідентичності. Залишаючись відкритими на вклад інших релігій у нашу цивілізацію, ми переконані, що Європа повинна залишатися вірною своєму християнському корінню. Просимо християн східної і західної Європи єднатися у спільному свідченні Христа та Євангелія, щоб Європа зберегла свою душу, сформовану двотисячолітньою християнською традицією.

17. Наш погляд звернений на осіб, які перебувають в ситуації великих труднощів, які живуть в умовах крайньої нужди та бідності, в той час як зростають матеріальні багатства людства. Ми не можемо залишатися байдужими до долі мільйонів мігрантів і біженців, які стукають до дверей багатих країн. Непогамоване споживання, як бачимо у деяких найрозвинутіших країнах, поступово вичерпує ресурси нашої планети. Зростаюча нерівність в розподілі земних благ посилює відчуття несправедливості перед обличчям укладеної системи міжнародних стосунків.

18. Християнські Церкви покликані захищати вимоги справедливості, пошани до традицій народів та справжню солідарність зі страждаючими. Ми, християни, не повинні забувати про те, що «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом» (1 Кор 1,27-29).

19. Сім’я є природним центром людського життя та суспільства. Ми стурбовані кризою сім’ї в багатьох країнах. Православні та католики поділяють ту саму концепцію родини і покликані свідчити, що вона є шляхом до святості, яка засвідчує вірність подружньої пари в їхніх взаємостосунках, їхню відкритість на продовження роду та виховання дітей, солідарність між поколіннями та пошану до найслабших.

20. Сім’я ґрунтується на подружжі – вільному та вірному акті любові між чоловіком та жінкою. Їхню єдність запечатує любов, навчаючи їх приймати один одного як дар. Подружжя – це школа любові та вірності. Нас засмучує, що інші форми співжиття вже поставлені на той самий рівень, як цей союз, у той час, як поняття батьківства й материнства, як особливого покликання чоловіки й жінки у подружжі, освячене біблійною традицією, витісняється з громадської свідомості.

21. Просимо всіх шанувати невід’ємне право на життя. Мільйони дітей були позбавлені самої можливості побачити світ. Голос крові ненароджених дітей взиває до Бога (пор Бт 4,10).

Розвиток так званої евтаназії спричиняється до того, що похилі віком особи та хворі починають почуватися надмірним тягарем для своїх родин та в суспільстві загалом.

Ми також стурбовані розвитком біомедичних репродуктивних технологій, тому що маніпулювання людським життям є замахом на основи існування людини, створеної на Божі образ і подобу. Вважаємо, що нашим обов’язком є пригадати про незмінність християнських моральних принципів, що ґрунтуються на гідності людини, покликаної до життя відповідно до задуму Творця.

22. Сьогодні бажаємо особливим чином звернутися до християнської молоді. Ви, юнаки й дівчата, маєте завдання не закопувати таланти в землю (пор Мт 25,25), але використовувати всі дані Богом здібності, щоб утверджувати у світі Христові істини, щоби втілювати у своєму житті євангельські заповіді любові до Бога та до ближнього. Не бійтеся прямувати проти течії, захищаючи Божі правди, далеко не завжди відповідають світські норми сьогодення.

23. Бог вас любить і очікує від кожного з вас, що ви станете Його учнями та апостолами. Будьте світлом для світу, щоби ті, які вас оточують, бачивши ваші добрі діла, прославляли вашого Отця, що у небі (пор Мт 5, 14, 16). Виховуйте своїх дітей у християнській вірі, передайте їм цінну перлину віри (пор Мт 13,46), яку ви отримали від своїх батьків і предків. Пам’ятайте, що ви «куплені високою ціною» (1 Кор 6,20), ціною хресної смерті Богочоловіка Ісуса Христа.

24 Православні та католики об’єднані не лише спільним Переданням Церкви першого тисячоріччя, але також місією проповідувати Христове Євангеліє в сучасному світі. Ця місія включає взаємопошану між членами християнських спільнот та виключає будь-які форми прозелітизму.

Ми не конкуренти, а – брати, і цим поняттям повинні керуватися всі наші дії – взаємні та звернені на зовнішній світ. Закликаємо католиків і православних усіх країн навчитися жити разом у мирі та любові, мати «ті самі почуття одні до одних» (Рм 15,5). Отож, не можна погодитися з використання підступних засобів для того, щоб спонукати вірних переходити з однієї Церкви до іншої, зневажаючи їхню релігійну свободу чи їхні традиції. Ми покликані впроваджувати у життя заповіді святого Павла: «Я вважав, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі» (Рм 15,20).

25. Сподіваємося, що наша зустріч зможе зробити вклад у примирення між греко-католиками і православними там, де існує напруження. Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму», притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність. Однак, християнські спільноти, що з’явилися в таких історичних обставинах, мають право існувати та здійснювати все те, що є необхідним для задоволення духовних потреб своїх вірних, одночасно, прагнучи жити в мирі зі своїми сусідами. Православні та греко-католики потребують примиритися та віднайти взаємоприйнятні форми співжиття.

26. Вболіваємо з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонію, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток.

27. Висловлюємо побажання, щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм, щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії, і щоб католицькі спільноти країни сприяли цьому, щоб наше християнське братерство ставало дедалі видимішим.

28. У сучасному світі, різноманітному, однак, об’єднаному тією самою долею, католики й православні покликані по-братньому співпрацювати у звіщенні Доброї Новини спасіння, разом свідчити моральну гідність та справжню свободу людської особи, «щоб світ увірував» (Ів 17, 21). Цей світ, в якому поступово зникають духовні основи людського життя, очікує від нас сильного свідчення в усіх сферах особистого і суспільного життя. Від нашої здатності давати спільне свідчення Духові істини в цей непростий період, значною мірою залежить майбутнє людства.

29. У цьому сміливому свідченні Божих істин та спасенної Доброї Новини, нас підтримує Богочоловік Ісус Христос, наш Господь і Спаситель, Який скріплює нас духовно своєю непохитною обітницею: «Не бійся, мале стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк 12,32)!

Христос є джерелом радості й надії. Віра в Нього перемінює людське життя, наповняючи його змістом. У цьому мали змогу на власному досвіді переконатися всі ті, до кого можна застосувати слова апостола Петра: «Ви, колись – не народ, а тепер –народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані.» (1 Пт 2,10).

30. Сповнені вдячності за дар взаєморозуміння, висловленого під час нашої зустрічі, з надією дивимося на Пресвяту Богоматір, призиваючи Її словами цієї давньої молитви: «Під Твою милість прибігаємо, Пресвята Богородице». Нехай же Пречиста Діва Марія Своїм заступництвом заохотить до братерства тих, які Її почитають, щоб коли прийде час, встановлений Богом, вони об’єдналися в мирі та гармонії в один Божий люд на славу Святої і Нероздільної Тройці!

Джерело: Новинарня

***

Деякі пункти спільної заяви Папи і Кирила про Україну є двозначними

Українській проблематиці присвячено три з тридцяти пунктів спільної декларації, яку підписали на історичній зустрічі в Гавані Папа Римський Франциск і патріарх Московський Кирил.

Як випливає з тексту документу, розміщеного на сайтах Радіо Ватикану й РПЦ, проблемі поширення в Україні «уніатизму», яку Москва вважає головною перепоною у відносинах із Ватиканом, присвячено 25-й розділ.

«Сподіваємося, що наша зустріч буде внеском в примирення там, де існують тертя між греко-католиками і православними», – заявили глави церков.

«Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму» колишніх століть, який передбачає приведення однієї громади в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності. У той же час, церковні громади, котрі з’явилися в результаті історичних обставин, мають право існувати і робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами. Православні і греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування», – свідчить декларація.

Цей пункт саркастично прокоментував у Facebook голова інформаційного управління УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

«Ватикан і МП дозволили греко-католикам існувати. Значне дипломатичне досягнення, особливо напередодні 70-х роковин подій у Львові», – написав він.

Наступний пункт підписаної заяви присвячено спробі залагодити воєнний конфлікт в Україні.

Варто зазначити, що Папа Франциск у цьому питанні традиційно обережний, він не вдається до засудження російської агресії, залишаючи поле для церковного порозуміння і зближення з Росією.

«Ми сумуємо з приводу протистояння в Україні, що забрало уже безліч життів, що заподіяло незліченні страждання мирним жителям, що кинуло суспільство в глибоку економічну й гуманітарну кризу. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, громадської солідарності і діяльної миротворчості. Закликаємо наші церкви в Україні працювати для досягнення суспільної злагоди, утримуватися від участі в протиборстві і не підтримувати подальший розвиток конфлікту», – зазначено у спільній заяві.

У наступному абзаці на продовження української теми вказано: «Висловлюємо надію на те, що розкол серед православних віруючих України буде подолано на основі існуючих канонічних норм, що всі православні християни України житимуть в мирі та злагоді, а католицькі громади країни цьому сприятимуть, щоб наше християнське братство було ще більш очевидне».

Як зазначає видання, очевидно, що редакцію цього пункту лобіювала передусім російська сторона, яка називає Україну «канонічною територією РПЦ», категорично не визнає найбільшу церкву України – УПЦ Київського патріархату, називає її предстоятелів та вірян «угрупованням розкольників» і виступає проти канонічного визнання УПЦ КП.

Зустріч віч-на-віч в аеропорту Гавани тривала чітко дві години, як і було заплановано, хоча російські церковні оглядачі прогнозували, що такі історичні перемовини – перші в історії – можуть вийти за рамки протоколу та затягнутися на довгий час.

Вийшовши до преси, предстоятелі двох церков виступили кожен із коротким підсумковим словом, підписали спільну декларацію, узгоджену раніше, поцілувалися, а також привітали членів протилежної делегації.
Зокрема з Папою Франциском обмінявся рукостисканнями та прийняв символічний подарунок від понтифіка митрополит Бориспільський УПЦ МП Антоній, який входить до складу делегації Московської церкви.

Загалом зі слів московських коментаторів (Андрій Норкін, Костянтин Малофєєв, Володимир Легойда, Андрій Ткачов та ін.) було зрозуміло, що від Папи вони чекали дещо більшої конкретики, а від зустрічі – більшої тривалості й пафосності. Втім, у будь-якому разі вони вважають зустріч великим проривом, що стався з ініціативи Москви, та, відповідно, успіхом дипломатії РПЦ, зазначає видання.

«Ми говорила як брати. Ми єпископи і маємо ту саму віру, шукаємо той самий шлях. Ми говорили дуже відверто. Я вас запевняю, що в цьому діалозі я відчував присутність Святого Духа.
Я дякую патріархові Кирилу за його зусилля і смиренність, які він показав, щоб ми шукали шляхи виходу. Я думаю, що з часом ми будемо реалізувати низку ініціатив.
Ще раз щиро дякую Його Святості. Я також хочу щиро подякувати уряду Куби. Якщо такі зусилля триватимуть і далі, Куба може стати столицею діалогу», – сказав у своєму підсумковому слові Папа Франциск.

«Ми провели дві години у відкритих дискусіях, із повним розумінням відповідальності Церкви за свій віруючий народ, за майбутнє християнства та людської цивілізації. Була дуже змістовна бесіда. Ми змогли зрозуміти й відчути позиції один одного.
Результати дають можливість сказати, що дві церкви можуть працювати разом, захищаючи християн у всьому світі. І з повною відповідально працювати, щоб не було війни, щоб всюди шанувалося людське життя, зміцнювалися основи сімейної та особистої моральності.

У спільній декларації, яку підписали глави двох церков, загалом 30 пунктів. Крім інших позицій, у ній міститься заклик до міжнародного співтовариства запобігти дискримінації християн на Близькому Сході і в Північній Африці», – виголосив у підсумковому слові патріарх Кирил.

«Наші брати й сестри у Христі винищуються цілими сім’ями, селами й містами. Їхні храми піддаються варварському руйнуванню і розграбуванню, святині – оскверненню, пам’ятники – знищенню. У Сирії, Іраку та інших країнах Близького Сходу ми з великим болем спостерігаємо масовий вихід християн з тієї землі, де почалося поширення нашої віри і де вони жили з апостольських часів разом з іншими релігійними громадами», – йдеться в заяві.

Патріарх Московський і Папа Римський виступили за те, щоб міжнародне співтовариство «негайно» розпочало боротьбу з витісненням християн із Близького Сходу.
«Закликаємо світове співтовариство об’єднатися, щоб покінчити з насильством і з тероризмом, і одночасно через діалог сприяти якнайшвидшому досягненню громадянського миру. Необхідна широкомасштабна гуманітарна допомога народу, що страждає, і численним біженцям в сусідніх країнах», – наголошується в документі.

Патріарх і Папа Римський Франциск також висловили жаль у зв’язку з втратою єдності церков. У декларації записано: «Незважаючи на спільний Переказ перших десяти століть, католики й православні протягом майже тисячі років позбавлені спілкування «Євхаристії».

Джерело: Вголос

***

Удар від Папи Римського в спину України

Олександр Доній

Удар від Папи Римського в спину України. "Historic talks between Pope and Rassian Patriarh"-подивився CNN, і саме так підписана там підводка до довжелезного сюжету. "Історичні переговори між Папою та Російським Патріархом".

Не хочу ні кого образити з вірян, та речі слід називати своїми іменами.Це -допомога у поширення "Русского міра", ідеологом якого є Кіріл.

Навіть якби не було підписано жодних документів, сам факт таких "історичних" переговорів-це легітимізація нинішньої агресивної політики Росії.Тепер західним політикам, які відстоюють продовження санкцій Проти Росії, буде важче пояснювати таку необхідність своїм платникам податків. А якже, сам Папа цілується з основним ідеологом "Русского міра" і називає його братом...

А якщо почитати "Спільну заяву", яку Папа Римський очевидно підписав під диктовку Кіріла та ФСБ, то побачите там

1. улюблену мантру РПЦ про "канонічність":
"раскол среди православных верующих Украины будет преодолен на основе существующих канонических норм".
Нагадаю,це постійний закид УПЦ КП та УАПЦ в неканонічності" на думку РПЦ.

2. Додався пасаж , де розкритикували "метод уніатизму". Таке собі легеньке приниження УГКЦ :
"метод «униатизма» прежних веков, предполагающий приведение одной общины в единство с другой путем ее отрыва от своей Церкви, не является путем к восстановлению единства".

3. Ну, і звісно, ситуація в Україні подана не як акт зовнішньої агресії з боку Росії, а як внутрішній конфлікт, таке собі: "противостоянии на Украине"...
Кремль кидає всі сили, щоб вирватися з під санкцій. Для цього задіяна вся російська агентура, зокрема і церковна. Тож недаремно Путін влітку 2015 року літав до Папи Римського...

Ілюзій щодо церковників , сподіваюсь, поменшає. І побільше стане розуміння, що Україна виглядатиме в майбутньому так, як дозволять самі українці, і як українці сам Україну будуватимуть.

***

"Гра престолів"

Уже дуже багато було сказано про “епохальну” зустріч двох Предстоятелів. Я не релігійний аналітик і тим більше не представник клерикальної дипломатії. Але, будучи багато років у внутрішньоцерковному середовищі (спершу як студент Духовних Шкіл, а потім як викладач і, зрештою, священик), природно, не можу не слідкувати за життям Церкви, особливо, якщо навколо клекотить море багатовекторних аналізів цього життя.

Зустріч Папи Римського Франциска та Патріарха Московського Кіріла не слід розглядати як унікальну епохальну подію. Вона – лише ланка довгого ланцюжка. Сам факт зустрічі і її результат – підписання декларації – дуже гідно і неупереджено описав Мирослав Маринович. Вважаю його аналіз одним із найкращих. Але то моя суб’єктивна думка…

Справді, патріарх Кіріл – всього лиш Предстоятель однієї із Православних Церков. Якщо відкинути його “русомірські” та “третьоримські” амбіції, якщо відкинути завдання ФСБ, відпрацювання кремлівських вказівок (що всі чудово розуміють і про що багато написано), то це була зустріч Вселенського Архієрея (для католицького світу) із головою однієї (не найкращої) гілки Древа Православ’я. От і все. “Епохальною” цю подію зробили ми самі своїми коментарями, блогами, аналізами, репліками і перепостами. Звичайно, що вона показала багато непомітних раніше штрихів однієї картини, але то зовсім інша мова.

Тут я хотів би звернути увагу на інше. На подію, яка має відбутись у червні цього року і про яку майже перестали говорити. Це скликання Всеправославного Собору. Ба, навіть не самого Собору, оскільки його проведення носить номінальний і декларативний характер, а те, що відбуватиметься потім. Чомусь мені видається, що найцікавіше буде після нього.

Всеправославний Собор (не насмілюсь назвати його Вселенським) не проводився, як відомо, від ІХ століття. Патріарх, який його скличе, безсумнівно, увійде навіки в історію Еклезії, як визначний церковний діяч. Тому не дивно, що для Його Всесвятості Патріарха Варфоломія проведення Собору стало ідеєю фікс. Це на сьогодні ціль його життя. Його червона лінія. У цьому контексті, якщо думати чисто по-людськи, зрозуміла позиція Вселенського Патріарха. Зрозумілі і його поступки, на які він ішов заради проведення Собору.

А як поводиться у цій ситуації патріарх Кіріл? Він кожного разу намагається дати Вселенському Патріарху гучного ляпаса. І йому це непогано вдається: зняття неугодних Кремлю питань, перенесення Собору зі Стамбула на Крит, зрештою, виступи на засіданні передсоборової комісії – все це демонстративно мало показати Його Всесвятості, хто в домі “барін”. І Архиєпископ Константинополя смиренно мовчить…  От у цьому контексті зустріч з Папою Римським, її анонсування та висвітлення у російських та проросійських медіа, була черговим ляпасом Патріарху Варфоломію. Московський патріарх поводиться як православний папа, чи хоче себе таким показати. Він говорить від імені всього Православ’я і, чогось мені здається, щиро вірить у те, що зможе стати і стане Папою Православного Світу. Кубинська зустріч показала його безрелігійність та політиканство. Але це вже деталі іншого аналізу.

Патріарх Варфоломій, носячи титул Вселенського і, апріорі залишаючись ним, тепер виглядає на маргінесі християнських діалогів та церковних дипломатичних процесів. Його позиція абсолютно зрозуміла: “Нехай пройде Всеправославний Собор”, навіть ціною його особистого приниження. Але ж Собор пройде і закінчиться. От тоді можемо чекати багато цікавих подій, породжених надзвичайно тонкою візантійською дипломатією та грою. Зараз одна сторона виглядає переможцем у битві Патріархів, але виграти битву – це ще не виграти війну. Найцікавіше попереду.

прот. Назарій Лозинський

Джерело: Духовна велич Львова

***

Київський патріархат відповів Папі Римському і патріарху Кирилу:

Джерело: Заява Прес-центру Київської Патріархії