«Русская душа»

Чому Росія помітно кривилася за першого пострадянського президента України Кравчука? Тому що почало піднімати голову українство. Заявило про себе те, що радянська пропаганда від часів Другої світової війни називала бандерівщиною. На слуху був головний бандерівець Чорновіл з його людьми. Вони галасували, грубіянили совку в головах більшості населення України, намагалися ствердитися як головна сила в країні. Росія пережила б щонайповнішу настільки ж російськомовною і суржиковою, як у СРСР. Щобільше, якби Україна оголосила остаточне зросійщення своєю національною метою, Росія витримала б найспокусливішу її демократію. Розумом це не до кінця розуміють навіть перші особи Росії, не кажучи про інших, але в підкірці у них саме така Україна. Що нав’язують населенню Росії кремлівські ТВ, радіо, газети? Чи говорять вони: дивіться, люди, що виробляють ці українці щодо господарської частини, нас не питаючи? Ні, рік у рік акцент на інше: дивіться, люди, як наполегливо ці українці від нас відсуваються — дійшли до того, що хочуть, щоб все у них там було по-українськи. Націоналісти, одним словом, бандерівці. Тобто зрадники.

Чому єльцинська Росія майже приязно ставилася до України в роки президентства Кучми? Той вловив, що потрібно Росії для повного щастя. Для повного щастя Росії потрібно одне: щоб в Україні дедалі більш наочно переважала руськість. Ну, і казенна балаканина Києва про вічне братерство. Ось і добре, вирішив Кучма. Чим би Москва ні тішилася, тільки б не розоряла нас своїм газом. Якщо вам подобається, щоб ми мали те-то й се-то з російської мови на наших теренах, ми не проти, отримуйте свою іграшку!

При цьому в Кучми під рукою завжди був бандерівець. Коли йому, Кучмі, було потрібно, він говорив Єльцину: «Та я б, ти ж розумієш, Борисе Миколайовичу, радий був би піти ще далі, але ж ці галичани, боюся, здіймуть галас, а то й за палі схопляться». Він розраховував на час — на те, що, поступово зміцнюючись економічно, Україна буде давати дедалі більше волі українству. Третій президент, Ющенко, поклав край цій грі. Українство серйозно заявило про себе. Цього політика ворогом Росії в її очах зробила його домашня українська мова. Мова й тільки мова — не бозна яка, але українська домашня. Решта — дрібниці. Якби Ющенко виголошував неприємні для Москви промови домашньою російською мовою, вона й оком би не моргнула.

Чому Росія вклала величезні гроші у виборчу кампанію Януковича? Тому що його домашньою мовою був донецько-російський блатняк. Блатняк, але російський. Чому Росія прийняла загравання Тимошенко після поразки Януковича? Тому що її домашньою мовою була нехай і дніпропетровська, але російська. Чому Москву надихнула спроба Юлії влаштувати тандем з Януковичем, щоб удвох володіти Україною до кінця своїх земних термінів або поки не підростуть спадкоємці? Тому що це був би тандем домашніх російських мов із переважанням блатної.

Зрештою Янукович все-таки переміг Ющенко. Україна не встигла озирнутися, як стала чимось каламутним майже в складі Росії. Громадяни Росії з’явилися на багатьох ключових посадах у Києві та областях. Служба безпеки України стала злодійським підрозділом путінської «гебухи». Якщо і залишалися якісь українські секрети, то суто приватні грошові. Кожен чиновник мав свою ціну, вільно продавався і купувався. «Навіщо нам Крим? Нам потрібна вся Україна», — проголосив колись один видатний думець. Дійсно: Росії за наявності Януковича не потрібен був Крим — вона мала у своєму розпорядженні всю Україну. Мовний закон Ківалова — Колесніченка, що поставив хрест на українстві, був російському серцю дорожчий за усі міждержавні перемовини. Тепер можна було цілком зосередитися на найприємнішому: на схемах розкрадання та відкатах. Великі українські гроші й великі російські ніколи до цього так вільно не розмовляли однією мовою — мовою російської братви.

Майдан-2 став ударом і для Путіна, і для Януковича з їхніми людьми, але для Путіна і компанії — сильнішим, незважаючи на те що донецькі мали втратити свою мережу, вже накинуту на всю країну. Донецькі — народ простий. Йому що потрібно? Щоб йшло бабло — більше, ще більше! А кремлівським, тим, крім бабла, потрібно ще дещо, а саме: щоб жила країна рідна, а яке може бути у неї життя, якщо Україна стане Україною не на папері, а на ділі?! Небезпеку вони відчули раніше й гостріше за Януковича, тому що перемога Майдану-2 означала б початок кінця «русского мира», яким вони його бачили у своїх мріях. У бариг теж можуть бути не зовсім ниці цілі. Ось чому Путін відразу взяв цю справу у свої руки й почав боротися з українським Майданом, як зі своїм рідним, російським. Були покликані люди, не тільки зобов’язані, але й здатні стріляти. І все вийшло б, якби Майдан-2 злякався і якби не жменька людей, немовби створених для оргроботи в такій обстановці.

Збереження і розвиток України як найважливішої частини «русского мира» було й буде завданням усіх російських завдань. Росія живе з переконанням, що без російської України вона — не вона. Росія немає без Києва, без «сего пращура русских городов». Що тут ще пояснювати? Чому той самий Ходорковський втрачає самоконтроль в нападках на Україну? Обмовляє її, грубіянить так, наче був на зоні аж ніяк не політичним. Він бачить себе на чолі Росії, а навіщо вона йому не вся? Чи не для того він стільки страждав, щоб отримати якийсь обрубок. А ви все: нафта, газ. Без їх надлишку Росії може обійтися. А ось без українського сержанта ... Без українського сержанта немає російської армії. Без українського посадовця немає російської бюрократії. Без українського попа немає російського православ’я. Без українського освітянина немає російської освітянщини. Насправді все це може бути й без українця, але російська людина думає, що — ні, не може бути. Цього стану російської душі не розуміє, не відчуває Захід, тому що він живе вже в інший добі. Росія, коротше, має лише одного ворога, від згадки про якого вона тужить воістину смертельно. Це не США, не Захід загалом, не Китай. Це — українська мова.

Анатолій Стреляний — письменник і публіцист, ведучий

Джерело: «Радіо Свобода»