Уроки української - для Росії, України, і не тільки

Путінська Росія шостий рік живе Україною. Вона нею дихає, обнюхує її, пробує вкусити, намагається відірвати від неї шматки її тіла. Єдине, чого путінська Росія не робить, так це не намагається зрозуміти, що є Україна, що з нею відбувається, що це за країна і що за люди в ній живуть. В період з 8.02.2019 (день завершення процесу реєстрації кандидатів в президенти України) по 21.04.2019 (голосування у другому турі виборів президента) путінська Росія зникла. Вона просто розчинилася в Україні. І знову нічого не зрозуміла в тих подіях, які могли б стати уроком, якби в керівництві і «еліті» путінської Росії будь-хто хотів і вмів вчитися.

Урок перший: гідність того, хто програв

Цей текст не про внутрішню кухню української політики. Тому не буду оцінювати діяльність Петра Порошенка на посаді президента, але те, що пішов, як йдуть великі європейські та світові політики, це факт. Напевно розумів, що програє, але бився люто і до кінця. Захищав свій курс, хоча після першого туру вже бачив, що більшість виборців його не підтримують. Пішов на всі умови опонента: «стадіон, так стадіон», «одна сцена, так одна сцена - причому, ваша».

Петро Порошенко не виправдав надій постійних мешканців російського телевізора, які в один голос пророкували, що «Порошенко не піде», що «будуть провокації», «війна», що «Зеленського майже напевно вб'ють». Нічого цього не сталося. Найстрашнішим актом адміністративної «помсти Порошенко» став штраф Зеленському за те, що він показав журналістам свій бюлетень в момент голосування. Мабуть, телевізійні бійці з Україною вважають, що в штабі Петра Олексійовича довго радилися, як зірвати Зеленському перемогу і придумали ось такий спосіб.

Петро Порошенко привітав свого опонента з перемогою, не чекаючи підрахунку голосів, пообіцяв йому сильну опозицію і одночасно допомогу в освоєнні нової посади. В останньому виступі колишній президент цитував Черчилля, його слова: «Ніколи не здаватися ...». Порівнювати Порошенко з Черчиллем досить складно, та й Україна не надто схожа на британську імперію. Але те, як Петро Олексійович прощався з посадою, викликає повагу і служить прикладом зміни влади на пострадянському просторі.

Урок другий: провал російських провокаторів і політики «зливу компроматів»

За два дні до голосування в другому турі на сайті «Эхо Москвы» з'явився текст під заголовком: «зламане листування вказує на фінансування Зеленського людьми Малофєєва і Суркова». У цьому «розслідуванні» наводяться наступні факти. «Абсолютно секретна» службова записка від 12.07.2014 за підписом голови Верховної Ради «ДНР» Бородая про проект «Буратіно», який створюється для «протистояння українській брехні». Про справжність цього папірця п'ятирічної давності, а також про те, як всі ці п'ять років реалізовувався даний проект, нічого невідомо. Крім того, в «розслідуванні» публікується листування між таким собі «полковником ФСБ» і донецьким бойовиком про переказ грошей, нібито в штаб Зеленського. Слідів реального перерахування грошей, а також якогось відгуку штабу Зеленського, так само і інформації, що в цьому штабі щось знали про цю «допомогу» «розслідувачі» не виявили. З таким же успіхом можна написати будь-якому з цих «розслідувачів» лист на бланку ФСБ з вдячністю за вірну службу, після чого оголосити, що розкритий агент Путіна.

До честі українців, вони ніяк не відреагували на цю фальшивку. Так само як і на звістку про те, що сайт «Миротворець» включив дружину Зеленського в списки «інформаторів бойовиків» за те, що вона в 2014 році перепостила в соціальній мережі текст з LifeNews, супроводивши його засуджуючим коментарем. Олена Зеленська пробула в базі «миротворця» один день, після чого її звідти прибрали.

Урок в тому, що у всіх країнах є фахівці з брудних технологій і Україна, природно, не виняток. Різниця в тому, як до потоків брехні ставиться суспільство. Незважаючи на небачений в історії потік брехні і провокацій, який виливає на Україну і її політиків російський телевізор, незважаючи на ударну роботу «фабрики тролів» імені Пригожина, число прихильників «русского мира» не перевищує 11 відсотків тих, хто проголосував у першому турі за Юрія Бойко.

Урок третій. Повне обвалення міфу про «нацистську Україну»

Україна стала другою країною в світі, де і прем'єр і президент належать до єврейського народу. Це ціна багаторічної брехні путінського телевізора про «нацистський режим», створений в Україні після Майдану. За всю президентську кампанію нота антисемітизму не прозвучала жодного разу. Зеленському ставили в докір неготовність до посади президента і нелюбов до України, близькість до Коломойського і готовність здатися Путіну, погане знання української мови, все що завгодно, тільки не його єврейство. Можливо, десь в тухлих підвалах і гнилих закутках соціальних мереж і були якісь антисемітські випади, але на широку аудиторію вони не виносилися.

У світі немає країн з нульовим рівнем антисемітизму і взагалі з нульовим рівнем ксенофобії. Є країни з політикою державного антисемітизму. Є ті, в яких антисемітизм є соціальною нормою. В інших країнах бути антисемітом соромно. Президентські вибори показали, що Україна - в останній групі країн.

Урок четвертий. «Спіраль мовчання» і «глухота еліти»

На президентських виборах в Україні позиція еліти цієї країни радикально не збіглася з позицією більшості народу. Список VIP-агітаторів за Порошенко був набагато довший і солідніше списку відомих і авторитетних в Україні людей, які агітували за Зеленського. У «списку Порошенко» 26 учасників групи інтелектуалів та громадських діячів «Першого грудня», включаючи почесного президента «Києво-Могилянської академії» В'ячеслава Брюховецького, дисидентів Івана Дзюбу і Йосипа Зісельса, вчених Ігоря Юхновського та інших відомих людей. За Порошенко виступали багато відомих письменників, артистів, представники шоу-бізнесу. У соцмережах та інтернет-ЗМІ на стороні Порошенка були такі публіцисти як Віталій Портников, Аркадій Бабченко і Айдер Муждабаев. У «списку Зеленського» яскравих імен з числа артистів, вчених, письменників і журналістів набагато менше.

У штабі Зеленського говорили про те, що їх кандидата підтримують чимало відомих людей, але не роблять це відкрито, оскільки побоюються цькування і засудження. Це і є прояв «спіралі мовчання». «Мовчазна більшість» утворюється тоді, коли є більш впливова медійна VIP-меншість, голос якої звучить голосніше.

В Україні «спіраль мовчання» розкрутилася після першого туру голосування, коли «мовчазна більшість» усвідомила, що вона - більшість і знайшла голос. А для VIP-меншини настав момент прозріння, розчарування, що іноді переходить у відчай і ненависть до «народу, який їх зрадив». «Україно, ти здуріла!» - пише Аркадій Бабченко, дещо недоречно наслідуючи публіциста Юрія Карякина, що кинув аналогічний докір в обличчя Росії 12.12.1993 після перемоги ЛДПР на думських виборах.

Залишимо на совісті Бабченко спробу порівняти перемогу фашистського лідера ЛДПР з успіхом Зеленського, в якого схожість з біснуватим Ж. знайти досить складно. Тут головне інше. «Спіраль мовчання» має зворотну сторону. А саме «синдром глухоти еліти». Перебуваючи в колі своєї медійно-артистичної та експертно-політичної тусовки, ці люди переоцінюють свій вплив на громадян. Вони з захватом хвалять народ, коли той голосує відповідно до їх переконаннь, проклинають той же народ, коли його більшість повертає в інший бік.

Четвертий урок України в тому, що більшість часто буває не права, але в політиці, на відміну від тієї ж науки, мало знати істину, важливо вміти схилити на її бік більшість. А прокляття на адресу власного народу краще залишити пророкам і публіцистам.

Урок п'ятий. Надія на зміни і необхідність щоразу захищати свободу

«У демократичних країнах кожне нове покоління - новий народ», - ці слова Алексіса де Токвіля дозволяють цілком однозначно зарахувати Україну до групи демократичних країн, оскільки в ній постійно відбуваються зміни, в тому числі і в самому народі, що дають шанс на краще майбутнє. І ще один важливий урок українських виборів в тому, що свобода не є щось дане і завойоване назавжди. Її треба постійно підтримувати. Приблизно так само, як спортсмен повинен постійно підтримувати спортивну форму. Для цього йому треба постійно виходити із зони комфорту, дотримуватися режиму, дієти, катувати себе тренуваннями. Для підтримки свободи громадяни повинні постійно виводити із зони комфорту владу. Ніхто не знає, яким президентом буде Зеленський, але ясно одне: громадяни не дозволять йому правити «лежачи на боці». І це вже добре для України.

Джерело: «Деталі»