Чому було забуто імператрицю Адельгейду?

ЮНА НАРЕЧЕНА

Донька від другого шлюбу Всеволода, улюбленого сина Ярослава, з половецькою княжною Ганною, Євпраксія (Адельгейда) побачила блискучий великокняжий двір у п’ятирічному віці. Саме тоді, після довгих династичних рокіровок і сутичок, її батько посів на київському престолі. Пройшло небагато часу. Юна княжна уславилася в придворному оточенні як розумниця і красуня. У десять років вона вже непогано читала і говорила латиною, переймаючи гідний наслідування приклад батька: великий князь був книжником і знавцем п’яти іноземних наріч.

А тому й не дивно, що вдова В’ячеслава, брата князя, Ода Штаденська, повернувшись з Києва до рідної Саксонії, рекомендувала своякові — Генріху Штаденському — направити до Всеволодового двора послів просити руки принцеси Євпраксії.

Сьогодні виглядає дивним, що 12-річну дівчинку відправили до неблизької Німеччини у якості нареченої. Величезний караван в’ючних верблюдів і коней з її посагом, прибувши з Києва, надовго запам’ятався жителям маркграфства і німецьким хроністам. Умовами шлюбного договору передбачалося, що княжна під наглядом черниць оволодіє тонкощами західного етикету, пізнає мову і звичаї країни.

КВЕДЛІНБУРЗЬКИЙ МОНАСТИР

Підкресленого поділу на Західну і Східну церкву в той час ще не було, і католицька обрядовість не викликала особливих проблем у юної слов’янки. У Кведлінбурзькому монастирі Євпраксія прийняла нове ім’я — Адельгейда. Цілком ймовірно, що це було родове ім’я сім’ї Штаденів. За всієї суворості монастирського виховання княжна не була позбавлена спілкування зі світом і, безумовно, її майбутньому чоловікові доповідали, що Адельгейда-Євпраксія познайомилася з німецьким імператором Генріхом IV. Генріх був добре знайомий з князями київськими — у нього просив протекції брат Всеволода Ізяслав, слав дари великий князь Київський Святослав. До того ж ігуменею Кведлінбурзького монастиря була сестра Генріха. Імператор був зачарований розквітаючою красою і розумом слов’янської принцеси і, очевидно, розраховував з її допомогою зміцнити підтримку київським престолом своєї боротьби з папою Григорієм VII. А вів він цю боротьбу вже не один рік всіма можливими засобами і способами. Будучи німецьким королем, спробував оголосити папу позбавленим влади. У відповідь отримав могутній удар з Рима — його відлучили від церкви. Мали пройти вибори імператора, і князі навряд чи віддали б пальму першості йому, Генріху IV. Тому король зимової пори перейшов засніжені Альпи і вистояв три дні босоніж, у дранті, під стінами замка Каносса, в якому гостював папа. І прощення виблагав, і злобу зачаїв.

ПЕРШЕ ЗАМІЖЖЯ

Генріх Штаденський повів наречену до вівтаря, коли їй виповнилося п’ятнадцять. Однак заміжжя Адельгейди тривало всього півроку: чоловік раптово вмирає. Чи доклав до цього руку Генріх IV — невідомо.

МАЙНЦЕНСЬКИЙ ДВІР

Через два роки саме Генріх IV прислав сватів просити руки маркграфині Адельгейди. Генріх був «усього» на 21 рік старшим за юну вдову. Чи дійшли до неї чутки про, м’яко кажучи, не зовсім пристойну поведінку імператора, невідомо. Та й у 17 років навряд чи до них прислухаються. Вінчання і коронація 18-річної внучки Ярослава Мудрого відбулися у величному Кельнському соборі. Буквально з перших днів шлюбу Адельгейда опинилася не тільки у вирі інтриг майнценського двору, але й у центрі великої європейської політики, вільною і мимовільною учасницею якої стала. Нічого подібного до звичаїв імператорського двору Євпраксії не доводилося бачити: досвідчений розпусник-чоловік схиляє юну дружину до участі в чорних месах, до оргій, в яких зневажаються всі християнські заповіді. Імператриця скаржилася сповідникам, що в результаті завагітніла невідомо від кого.

РОЗМІННА МОНЕТА

Далі житіє Євпраксії-Адельгейди розвивалося за законами трилера. Генріх силоміць везе її в обозі до Італії — черговий каральний похід проти непокірних міст аби настрахати папу. Адельгейда намагалася втекти з похідного табору. Зловили. Ув’язнили у Вероні в замок на три роки. Вінценосний чоловік піддає її витонченим знущанням, про найбільш «невинні» з яких німецькі хроніки пишуть підкреслено стримано — «примушував до розпусти». За допомогою приятельки папи Матільди Тосканської — Адельгейда ховається у замку Каносса. Антиімператорська партія вмовляє її подати скаргу на Генріха церковному собору в Констанці. Потрібен вагомий привід для чергового відлучення імператора. Через рік Папа Урбан II переконує імператрицю виступити з обвинуваченнями проти чоловіка на соборі в П’яченці. Собор 1105 року зібрав на П’яченському полі понад чотири тисячі церковних ієрархів і близько 50 тисяч вірних з усієї Європи. Адельгейда свідчила проти Генріха. Урбан II стримав слово — їй були відпущені гріхи і навіть не накладено епітимію — покаяння. Але ім’я Адельгейди-Євпраксії виявилося назавжди заплямованим. Те, що середньовічна мораль прощала чоловікам, не було подаровано жінці. Нею скористалися як розмінною монетою у політичній грі, а через непотрібність просто забули. Вона стає зайвою в замку Матільди Тосканської.

ДОЛЯ-ФАТУМ

Спроба Адельгейди знайти спокій у рідної тітки Анастасії, котра правила разом з королем Андрієм в Угорщині, успіхом не увінчалася. Анастасія-Агмунда вже почила в бозі у склепі Тиханьського монастиря над Балатоном. З посольством двоюрідного брата — князя Святополка — Адельгейда-Євпраксія повернулася до златоглавого Києва. Але і в домі матері її історія, багато в чому прикрашена, відповідно інтерпретована, у всіх на вустах. Попри заступництво церкви, вона виявилася беззахисною перед моральним осудом свого кола — жінкам не дано винести сміття з сімейної хати.

Розуміючи, що господній промисел залишив її, Адельгейда постриглася в черниці і прийняла ім’я Євпраксії. «В лето 6617 (1109 р.) представися Евпракси, дщи Всеволожа, месяца иулия в 10 день, и положена бысть в Печерском монастыре у дверий, яже в угу. И сделаши над нею божонку, иде же лежит тело ея», — підвів риску трагічної долі внучки Ярослава київський літописець. Євпраксії не знайшлося місця ані в межах Михайлівського Золотоверхого собору, що тоді будувався, ані в Успенському соборі Печерської обителі, ані в зведеному батьком Видубицькому монастирі. Десь там, за надбрамною Троїцькою церквою «в кутку» було віддано її прах київській землі. На відміну від незліченних родичок, вона не удостоїлася не те що канонізації, але й вінця мучениці. Доля-фатум виявилася занадто безжалісною до доньки Великого князя Київського.

НАЩАДКАМ НЕ ЗАЙВЕ ЗНАТИ

У Лаврі поховано короновану імператрицю Священної Римської імперії німецької нації Адельгейду, уроджену Євпраксію Всеволодівну, внучку Ярослава Мудрого.